Правознавство – Олійник А. Ю. – § 5. Поняття, функції та види податків
Під Податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в певному розмірі, у чітко визначені строки і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Податкам характерні такі риси:
А) примусовість і обов’язковість, тобто відсутність у платника вибору щодо сплати податку (платити чи не платити) і встановлення юридичної відповідальності за ухилення від його сплати;
Б) безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави за відсутності зустрічних зобов’язань із боку держави;
В) безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій із боку держави;
Г) нецільовий характер, а саме відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від певного податку;
Г) розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами;
Д) безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників;
Е) регулярність стягнення, що полягає в безперервності бюджетного процесу та необхідності наповнення фондів коштів.
Функції податків:
А) фіскальна (лат. fiscus – державна казна) – наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів для задоволення потреб суспільства;
Б) регулююча – як через регулювання галузей суспільного виробництва, так і через регулювання споживання;
В) контрольна – шляхом регламентування державою фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємництва, отримання доходів громадянами, використання ними належного їм майна та дотримання фінансової дисципліни;
Г)розподільча – є продовженням фіскальної: наповнення доходної частини бюджету, з наступним розподілом отриманих коштів для фінансування функцій та завдань держави та органів місцевого самоврядування;
Г) стимулююча – шляхом запровадження окремим платникам податків пільг щодо їх сплати, що стимулює розвиток окремих галузей народногосподарського комплексу або здійснює підтримку незахищених верств населення країни.
Податки, збори та мито складають обов’язкові платежі, які визначають як обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
Законодавство України про оподаткування не визначає різниці між податком, збором (обов’язковим платежем) і митом, при цьому воно засноване на єдності їхніх основних ознак (обов’язковість сплати, примусовий характер^ здійснення контролю за їх надходженням із боку єдиного органу державної податкової служби).
Проте, поряд зі спільними ознаками між ними існують і певні відмінності:
А) податок – це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (у розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;
Б) збори – це платежі, які стягуються з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об’єкти. Наприклад, право на припаркування автотранспорту, використання місцевої символіки тощо;
В) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і видачу документів, що мають юридичне значення. Так, митними органами стягується платіж за ввезення та вивезення товарів (перевезення через митний кордон держави), судами – за подання возову тощо.
Податки, на відміну від зборів та інших обов’язкових платежів, мають головне значення для формування бюджету, оскільки вони забезпечують близько 80% надходжень до його дохідної частини. Мета податків – задоволення потреб держави, тоді як збори і мито спрямовані на задоволення потреб або видатків окремих установ. Податки являють собою безумовні платежі, тоді як збори чи мито сплачуються у зв’язку з наданням платникові послуги з боку державної установи, що виковує свої владні повноваження. Збори та мито здебільшого мають разовий характер, тоді як податки сплачуються з певною періодичністю.
Залежно від ознак, які покладені в основу порівняння, усі податки класифікують на загальнодержавні та місцеві – залежно від органу державної влади та місцевого самоврядування, який приймає рішення про введення податкового платежу на відповідній території:
До загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів ) належать:
– податок на додану вартість;
– акцизний збір;
– податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
– податок на доходи фізичних осіб;
– мито;
– державне мито;
– податок на нерухоме майно (нерухомість);
– плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);
– рентні платежі;
– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
– податок на промисел;
– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
– збір за спеціальне використання природних ресурсів;
– збір за забруднення навколишнього природного середовища;
– збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
– збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
– збір до Державного інноваційного фонду;
– плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
– фіксований сільськогосподарський податок;
– збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
– єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України;
– збір за використання радіочастотного ресурсу України;
– збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
– збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
– збір за проведення гастрольних заходів;
– судовий збір;
– збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Вищезазначені податки встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України, а порядок їх зарахування до Державного бюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.
До місцевих податків належать:
– податок з реклами;
– комунальний податок.
До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:
– збір за припаркування автотранспорту;
– ринковий збір;
– збір за видачу ордера на квартиру;
– курортний збір;
– збір за участь у бігах на іподромі;
– збір за виграш на бігах на іподромі;
– збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
– збір за право використання місцевої символіки;
– збір за право проведення кіно – і телезйомок;
– збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу! лотерей;
– збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
– збір з власників собак.
Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати вводяться в дію сільськими, селищними, міськими радами відповідно до наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Суми місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України,
Пропорційні – податки, які розподіляються між державним і місцевими бюджетами у відповідному співвідношенні, зокрема: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища тощо.
За формою обкладення податки поділяють на прямі та непрямі. До прямих, або прибутково майнових, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення матеріальних ресурсів. Вони визначаються розміром об’єкта оподаткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, поділяються на: особисті податки, що сплачуються платником за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) та з урахуванням його платоспроможності і реальні (англ. real estate – нерухомість), що сплачуються з окремих видів майна (землі, будівлі) з розрахунку, в основі якого лежить не дійсний, а передбачуваний прибуток.
До особистих податків належать податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на промисел, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності тощо. Реальними податками є: податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
До непрямих податків (податки на споживання) належать податки, що стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включаються у вигляді надбавки до їхньої ціни та сплачуються споживачем, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.
Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, їх стягнення не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату. При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб’єкти: суб’єкт податку, носій податку і податковий орган, тоді як при сплаті прямих податків – носій податку і податковий орган.
Суб’єкт податку – це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.
Носій податку – це юридична чи фізична особа, споживач товару, у ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари” споживач фактично стає платником податку, а відтак відбувається перекладення податків із суб’єкта на носія податку.
До непрямих податків належать: податок на додану вартість, акцизний збір, мито, державне мито тощо.
Залежно від характеру платника розрізняють:
А) податки з юридичних осіб, зокрема податок на прибуток, податок на додану вартість тощо;
Б) податки з фізичних осіб, зокрема прибутковий податок, податок на промисел тощо;
В) податки змішаного типу, зокрема ті, що сплачуються як юридичними так і фізичними особами, у тому числі громадянами-підприємцями (податок на додану вартість, податок із власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок тощо).
Залежно від характеру використання податки поділяються на податки загального призначення та спеціальні (цільові) податки. Податки загального призначення використовуються на загальнодержавні потреби без конкретизації заходів чи видатків. Спеціальні податки зараховуються до державних цільових фондів і використовуються виключно на фінансування конкретних видатків (збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір на обов’язкове соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду).
За періодичністю стягнення податки бувають разові, тобто такі, що сплачуються один раз протягом певного відрізку часу (найчастіше податкового періоду) за здійснення певних дій (податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок із майна, що успадковується або дарується тощо) та систематичні (регулярні), тобто такі, що сплачуються періодично (щомісячно, щоквартально).
Як бачимо, в Україні створено податкову систему, яка дає змогу в цілому мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку, однак визнати її досконалою неможливо. Разом з тим, аналіз соціального та економічного стану держави свідчить, що без реформування податкової системи України все ж не обійтись, а тому реальним кроком до цього повинно стати прийняття систематизованого галузевого закону – Податкового кодексу України.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)