Правознавство – Олійник А. Ю. – § 4. Правопорушення: поняття, причини і види

Правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, що виявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.

До ознак правомірної поведінки різні автори відносять: об’єктивну можливість і необхідність; бажаність і допустимість; відповідність інтересам громадянського суспільства; гарантованість і охорону державою; відповідність поведінки нормам права.

Правомірну поведінку суб’єктів можна диференціювати за різними критеріями, як-от: за складниками юридичних фактів-юридичні вчинки та індивідуальні акти; за формою реалізації права – додержання, виконання, використання, правозастосування; за змістом правовідносин – здійснення суб’єктивних прав, свобод, юридичних обов’язків, законних інтересів; за формою вияву назовні – дія та бездіяльність; за способом детермінації – активна і пасивна; за способом формулювання в нормативних актах – прямо і побічно передбачена правовими нормами.

Можна навести й інші підстави класифікації правомірної поведінки, серед яких слід звернути увагу на поділ правомірної поведінки залежно від активності суб’єкта: соціально активна; позитивна (звичайна); конформістська; маргінальна.

Наприклад, соціально активна поведінка суб’єкта має місце тоді, коли особа не просто спостерігає за ситуацією, а активно втручається з метою недопущення розвитку протиправних дій. Наприклад, особа робить спробу затримати крадія і доставити його у відділ міліції.

Позитивною чи звичною поведінкою можна назвати дії особи щодо постійного дотримання правил дорожнього руху незалежно від наявності працівника Державної автомобільної інспекції (ДАІ).

Конформістською є така поведінка особи, коли вона діє так, як це роблять інші. Наприклад, разом з іншими переходить на заборонений сигнал світлофора, тобто діє як і всі.

Маргінальною є поведінка під страхом відповідальності. Наприклад, особа не порушує правил дорожнього руху лише тому, що боїться працівника ДАІ, тощо.

Отже, правомірна поведінка є бажаною поведінкою для усього суспільства. Особи, що діють у межах активної і позитивної правомірної поведінки заохочуються з боку суспільства і держави. Виховання правомірної поведінки у громадянському суспільстві є важливим завданням правової держави, її органів, посадових та службових осіб.

§ 4. Правопорушення: поняття, причини і види

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення характеризується конкретно визначеними ознаками, до яких належать: суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків; протиправ-ність діяння; винність особи, яка скоїла протиправне діяння; деліктоздатність суб’єкта правопорушення; покарання і стягнення.

Наприклад, Іванов займався виловом риби в Дніпрі з допомогою капронової сітки. Він був затриманий працівниками рибнагляду у той час, коли виловив 55 кг сома, щуки та окуня. Розгляньте на цьому прикладі усі ознаки правопорушення. Який вид правопорушення вчинив Іванов?

Отже, правопорушення – це юридичний факт, який має місце за наявності всіх вищеназваних ознак. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення як наявність конкретних елементів, закріплених у законі як модель правопорушення.

Види правопорушень – це класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.

Злочин – це вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом, тобто суспільно небезпечні, кримінально протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягають на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права і свободи особи.

Проступки класифікуються як адміністративні, дисциплінарні та цивільно-правові.

Адміністративні проступки – це такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законом передбачається адміністративна відповідальність.

Дисциплінарні проступки – це такі, що посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни; протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законодавством (іншими нормативними актами) передбачено дисциплінарну відповідальність.

Цивільно-правові проступки – це шкідливе, протиправне, винне порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і пов’язаних з ними немайнових особистих відносин.

Причини правопорушень – це комплекс явищ об’єктивного та суб’єктивного характеру, що здатні детермінувати протиправну поведінку суб’єктів права.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Правознавство – Олійник А. Ю. – § 4. Правопорушення: поняття, причини і види