Правознавство – Олійник А. Ю. – § 4. Поняття системи права як внутрішньої його організації

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права – це внутрішня форма права, яка має об’єктивний характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно обрати правову норму для реалізації, треба знати, що вони об’єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній зумовленості та характерним ознакам схожості (відмінностей) правових норм, усе право можна подати як визначену систему.

Об’єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним порівняно з економікою і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що називається правовою. Тому праву притаманні такі об’єктивні властивості:

А) воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

Б) під впливом правовідносин і правосвідомості розвиваються не тільки норми права, а й правова система і правова надбудова;

В) право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини, правосвідомість тощо);

Г) система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об’єктивного та суб’єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (приміром конкуренція норм права);

Г) ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв’язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об’єктивний характер побудови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридично цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов’язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права як закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки суб’єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Існують певні ознаки, що відрізняють норми права від індивідуально-правового припису, вони:

– узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

– розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

– адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під таку ситуацію;

– діють у часі та просторі неперервно;

– чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб’єктами.

Стаття нормативно-правового акту виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акту й норма права часто збігаються, коли структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний та б л анкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі елементи норми права містяться у статті нормативно-правового акта; посилальний, – коли робиться посилання на іншу статтю чи статті; бланкетний (відсильний), – коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – це частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – це частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто саме правило поведінки.

Санкція – це така частина норми права, у якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості, складні й альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені.

Правові норми можна пізнавати залежно від певних критеріїв. Так, залежно від суб’єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими та контрольно-наглядовими органами, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами, усім населенням.

Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції – уповноважувальні, зобов’язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції – імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні – матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі – такі, що діють

Постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі – загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, – загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб) і виняткові (усувають дію норм щодо певних суб’єктів). Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.

Норми права як первинні ланцюжки системи права можуть об’єднуватися в інститути й галузі права. Наприклад, громадянство України є головним інститутом Конституційного права. Є різні визначення інституті/ права. Його розглядають як:

А) певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв’язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

Б) сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);

В) сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

До ознак інституту права належать: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об’єднання правових норм стійкими закономірностями та зв’язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Отже, інститут права можна визначити як відокремлену групу взаємозв’язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Залежно від підстав розрізняють такі групи інститутів права: за галузями права – державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.; за роллю, яку вони виконують, – предметні й функціональні; залежно від відносин, що ними регулюються, – матеріальні та процесуальні; залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чя спеціальних складів, угод чи зобов’язань – загальні та спеціальні.

Важливим е також питання об’єднання інститутів права, розгляд комплексних інститутів. Загальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз’єднували б галузі на винятково ізольовані. Інститути права, як і нормативно-правові приписи, об’єднуються між собою. Такі об’єднання також називають інститутами права.

У теорії права розглядають загальні та предметні об’єднання інститутів права.

Об’єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожний простий інститут як комплекс правових приписів визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права.

Предметне об’єднання – це об’єднання двох чи більше інститутів права, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об’єднання правових інститутів є підгалузь права – об’єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації. Наприклад, лісове право, водне право у земельному праві.

Отже, інститут права, об’єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права.

Ще одним структурним елементом системи права є галузь права, ознаками якої є:

А) сукупність юридичних норм (приписів) і правових інститутів;

Б) регульована такою сукупністю певна сфера суспільних відносин;

В) критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;

Г) урахування принципів, завдань, мети правового регулювання.

Відповідно, галузь права – це сукупність правових норм (приписів ) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і завдань такого регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підставами. Залежно від предмета й методу правового регулювання розрізняють державне, адміністративне, фінансове, земельне та цивільне право.

За місцем, яке посідають у правовій системі галузі права, вони бувають основні та комплексні.

Основні галузі права – це структурні утворення у масиві права. Серед них розрізняють профілюючі (традиційні), процесуальні, спеціальні тощо.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обов’язкову частину системи права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право).

Процесуальні галузі такі, що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші процеси).

До спеціальних галузей відносять ті, що на базі профілюючих розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, аграрне, екологічне, земельне, сімейне та фінансове право).

Комплексні галузі – це нашарування, надбудова над основними галузями, що зовні відособлюються значно менше, ніж основні галузі (скажімо, страхове, банківське, морське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, авторське, винахідницьке, виправно-трудове право).

Отже, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об’єднуються в інститути, підгалузі та галузі права.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Правознавство – Олійник А. Ю. – § 4. Поняття системи права як внутрішньої його організації