Правознавство – Олійник А. Ю. – § 3. Конституція України та її розвиток
Як уже підкреслювалось раніше, особливе місце в системі джерел конституційного права України займає її Конституція.
Загалом, термін “конституція” походить від латинського constitutio, що означає “установлення”, “устрій”. Конституція – це нормативно-правовий акт, або сукупність таких актів, за допомогою яких народ, чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми народовладдя, систему органів державної влади та місцевого самоврядування, визначають порядок їх формування та діяльності, основні права, свободи та обов’язки громадян та інших соціальних інститутів громадянського суспільства. Інакше кажучи, конституція встановлює і закріплює устрій держави, саме за це її називають основним законом.
Конституція України була прийнята Верховною Радою України на її п’ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж був проголошений державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає і закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України.
Конституція України є основою правової системи нашої держави. Під останньою розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві з приводу його створення, реалізації і охорони. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, соціально-економічному розвиткові суспільства в цілому.
Головними рисами сучасних конституцій є:
1) конституції, як правило, пов’язані із закріпленням демократичного ладу, хоча історія знає й винятки з цього правила (конституції тоталітарних держав);
2) сучасні демократичні конституції спрямовані передусім на закріплення прав і свобод людини й громадянина;
3) демократичні конституції саме народ визнають основним джерелом влади в суспільстві;
4) державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;
5) демократичні конституції найважливішим принципом суспільного життя вважають принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупованнями;
6) закріплення принципу ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури пануючої думки;
7) сучасні конституції мають основоположний характер;
8) сучасні конституції є реальними і стабільними.
Юридичними властивостями сучасних конституцій є: 1) нормативність; 2) юридичне верховенство; 3) основоположність у правовій системі; 4) особливий порядок прийняття та зміни; 5) складний механізм реалізації.
Отже, Конституція України е одночасно основним законом і держави, і всього суспільства. Виходячи з цього і поняття “конституційний лад” передбачає об’єднання суспільного й державного начал у єдине ціле. Особливо це притаманно новим конституціям, що були прийняті після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору. Прикладом у цьому плані можуть слугувати Конституція Чеської Республіки 1992 р., Конституція Республіки Хорватія 1990 р., Конституція Республіки Болгарія 1991 р. та основні закони багатьох інших держав.
Неважко побачити, що Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є одночасно і політичним, і пра-_ вовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні (ст. 8 Конституції України).
В теорії конституціоналізму розрізняють фактичну і юридичну конституції. Фактична конституція – це реально існуючий суспільний і державний лад, основами якого є політика, економіка, соціальне та духовне життя людини та її організацій. Юридична конституція – це нормативно-правовий акт, що є вершиною національного законодавства по офіційному впорядкуванню фактичних суспільних відносин у сфері політики, економіки та духовного життя людей і їх організацій. Фактична та юридична конституції можуть співпадати або суперечити одна одній. Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною.
В науці конституційного права за часом дії розрізняють також постійні і тимчасові конституції, за державним режимом – демократичні і авторитарні; за формою правління – монархічні і республіканські; за формою територіального устрою – федеративних і унітарних держав. За порядком внесення змін і доповнень конституції бувають гнучкі, жорсткі та змішані.
У відповідності до способу зовнішнього виразу і організації конституційних норм, принципів та інститутів розрізняють кодифіковані та некодифіковані конституції. Кодифіковані – це конституції, які функціонують у вигляді моноконституційного (єдиного) акту. Наприклад, конституції України, Німеччини, Іспанії, Франції. Некодифіковані складаються із багатьох актів, що у сукупності складають конституцію. Так конституція Швеції складається із трьох актів – Форми правління 1974 р., Акта про престолоуспадкування 1810 р. і Акта про свободу друку 1974 р.
Структура конституції – це спосіб організації конституційно-правової матерії, тобто спосіб логічного викладення конституційно-правових норм і інститутів за певною доцільною схемою. Безперечно, що структура у кожної сучасної конституції відмінна від іншої, але у більшості конституцій загальний порядок структури є однаковим. Структура майже усіх сучасних конституцій включає:
1. Преамбулу, головним змістом якої є декларування конституційних ідеалів та загально-соціальних принципів, цілей і завдань суспільного розвитку. Іноді преамбула стосується історичного шляху розвитку суспільства і держави, національних або інших соціальних закономірностей, загальних проблем народовладдя. Безперечно, що преамбула, головним чином, виконує політичну, ідеологічну та інформаційну функції. Разом з тим не слід забувати і про регулятивний вплив преамбули конституції.
Наприклад, в Основному Законі України проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою від іменні українського народу, який складають громадяни України всіх національностей, що вона є результатом здійснення українською нацією, всім українським народом права на самовизначення. У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.
2. Основну частину, яка включає норми, принципи та інститути Основного Закону. Так, Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті. А саме, Конституція України передбачає: Розділ 1 “Загальні положення” (ст. ст. 1-20); Розділ II “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” (ст. ст. 21-68); Розділ III “Вибори. Референдум” (ст. ст. 69-74); Розділ IV “Верховна Рада України” (ст. ст. 75-101); Розділ V “Президент України” (ст. ст. 102-112); Розділ VI “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” (ст. ст. 113-120); Розділ VII “Прокуратура” (ст. ст. 121-123); Розділ VIII “Правосуддя” (ст. ст. 124-131); Розділ IX “Територіальний устрій України” (ст. ст. 132-133); Розділ X “Автономна Республіка Крим” (ст. ст. 134-139); Розділ XI “Місцеве самоврядування” (ст. ст. 140-146); Розділ XII “Конституційний Суд України” (ст. ст. 147-153); Розділ XIII “Внесення змін до Конституції України” (ст. ст. 154-159).
3. Заключну частину, яка у більшості випадків присвячена порядку набуття чинності конституцією. Так, Конституція України передбачає наявність Розділу XIV “Прикінцеві положення” (ст. ст. 160,161), що врегульовують саме цю проблему.
Інколи конституції деяких країн містять перехідні положення, Наприклад Розділ XV “Перехідні положення” (пп. 1-14) Конституції України. Здебільшого вони необхідні для чіткого визначення строків вступу в дію окремих конституційних приписів або ж передбачення порядку заміни застарілих соціальних інститутів, положень новими, сучасними. За допомогою перехідних положень можуть врегульовуватись також інші здебільшого специфічні конституційно-правові відносини.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)