Правознавство – Олійник А. Ю. – § 3. Цивільні правовідносини
Цивільно-правові норми встановлюються для того, щоб регулювати суспільні відносини, які складають предмет цивільного права і в які ми вступаємо, як зазначалося вище, щодня. У результаті такого регулювання вказані відносини набувають правової форми і стають цивільними правовідносинами.
Цивільні правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів, тобто певних життєвих обставин, ситуацій, інших подій і дій, з якими пов’язано настання певних правових наслідків (наприклад, укладення договору, створення літературного твору, завдання шкоди).
Можна виділити певні особливості цих правовідносин, а саме вони:
1) е майновими і особистими немайновими відносинами;
2) засновуються на юридичній рівності суб’єктів і їхній майновій самостійності;
3) формуються на основі вільного волевиявлення.
Отже, Цивільні правовідносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, що засновані на вільному волевиявленні самостійних щодо майна, юридично рівних суб’єктів і що виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.
Цивільні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають свою внутрішню побудову і складаються із трьох елементів:
1) суб’єктів;
2) об’єктів;
3) змісту.
Суб’єкти – це учасники цивільних правовідносин, носії цивільних прав та обов’язків.
Такими учасниками е фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Об’єкти – це певні матеріальні або нематеріальні блага, із приводу яких суб’єкти вступають у цивільні правовідносини, зокрема, речі, майнові права, результати робіт, послуги, інформація тощо.
Зміст складають цивільні права та обов’язки суб’єктів цивільних правовідносин, що відповідно реалізовуються або виконуються у сфері таких правовідносин.
§ 4. Фізичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин
Фізичною особою вважається людина як учасник цивільних правовідносин.
У цивільних правовідносинах можуть брати участь громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. При цьому іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.
Однак для того, щоб людина могла виступати суб’єктом цивільних правовідносин, вона має бути наділена цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю.
Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона притаманна усім фізичним особам незалежно від віку, стану здоров’я тощо.
За загальним правилом цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження. Проте у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Крім того, законодавець може встановити, що здатність мати окремі цивільні права та обов’язки пов’язана з досягненням фізичною особою відповідного віку.
Припиняється цивільна правоздатність фізичної особи в момент її смерті.
Позбавити фізичну особу цивільної правоздатності неможна ні за яких умов. А ось обмеження такої здатності в певних випадках допускається.
Обмеження цивільної правоздатності може бути добровільним (коди особа самостійно і за власним бажанням обмежує себе у здатності мати певні цивільні права та обов’язки, зокрема відмовляється від права власності на якесь майно) і примусовим (допускається тільки у виняткових, передбачених законом випадках, наприклад, у разі позбавлення особи волі за вироком суду).
Цивільна дієздатність фізичної особи – це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Цивільну дієздатність мають тільки фізичні особи, які усвідомлюють значення своїх дій та можуть ними керувати.
Розрізняють три види цивільної дієздатності залежно від її обсягу:
1) часткову, що мають фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи).
Вони наділені правом: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто ті, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду;
2) неповну. Нею наділені фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).
Ці особи мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено заковом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку).
Неповнолітні особи мають право вчиняти й інші правочини, але лише при отриманні на це згоди їх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
За завдану шкоду неповнолітня особа несе відповідальність особисто. Однак у випадках, установлених законом, якщо в цієї особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник;
3) повну, що мають фізичні особи, які досягли вісімнадцяти років (повноліття).
Такі особи мають право набувати для себе будь-які цивільні права і самостійно їх здійснювати. Вони здатні створювати своїми діями для себе будь-які цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за їх невиконання.
У визначених законодавцем випадках фізичні особи можуть набути повну цивільну дієздатність і до досягнення ними вісімнадцятирічного віку. Крім того, у передбачених законом випадках їм можуть таку здатність надати орган опіки та піклування чи суд.
Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Повна цивільна дієздатність може бути надана: – фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;
– неповнолітній фізичній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини;
– фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.
Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов’язки.
Якщо припинено шлюб до досягнення фізичною особою повноліття, визнано його недійсним із підстав, не пов’язаних із протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Також зберігається повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, у разі припинення трудового договору, укладеного з нею, припинення її підприємницької діяльності.
Законодавець допускає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, але тільки в судовому порядку.
Отже, суд має право обмежити цивільну дієздатність фізичної особи за наявності таких підстав:
1) особа страждає на психічний розлад. Причому психічний розлад має бути таким, що істотно впливає на здатність усвідомлення цією особою значення своїх дій та (або) керування ними;
2) особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо. Проте самого факту зловживання для обмеження цивільної дієздатності недостатньо. Таким зловживанням особа має ставити себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Крім того, за наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Усі інші правочини особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вчиняє за згодою піклувальника.
Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.
Також у судовому порядку фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Така особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Усі правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Він же і несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.
Якщо відпадуть обставини, що стали підставою для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або для визнання її недієздатною, суд поновлює цивільну дієздатність такої особи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)