Правознавство – Олійник А. Ю. – § 2. Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Структура кримінально-правової норми. Тлумачення кримінально-правових норм
Кримінальний кодекс України – це прийнятий Верховною Радою України нормативно-правовий акт, у якому встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності, злочинність і караність дінь, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Чинний КК було прийнято 5 квітня 2001 року. КК набрав чинності з 1 вересня 2001 року.
Поняття “Кримінальний кодекс України” є вужчим поняття “кримінальне право України як галузь права”, бо є одною з Його складових.
Для КК характерно: а) він приймається лише Верховною Радою України (хоча існує гіпотетична можливість прийняття КК і референдумом); б) лише в КК визначається злочинність і караність діянь; в) тільки на підставі КК призначається покарання або ж особа звільняється від кримінальної відповідальності і покарання.
КК утворюють чотири складових: 1. Загальна частина КК. 2. Особлива частина КК. 3. Прикінцеві та перехідні положення. 4. Додаток “Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком” .
Загальна частина КК складається з 15 розділів. Розділ І. “Загальні положення”. Розділ II. “Закон про кримінальну відповідальність” . Розділ III. “Злочин, його види та стадії”. Розділ IV. “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)”. Розділ V. “Вина та її форми”. Розділ VI. “Співучасть у злочині”. Розділ VII. “Повторність, сукупність та рецидив злочинів”. Розділ VIII. “Обставини, що виключають злочинність діяння”. Розділ IX. “Звільнення від кримінальної відповідальності”. Розділ X. “Покарання та його види”. Розділ XI, “Призначення покарання”. Розділ XII. “Звільнення від покарання та його відбування”. Розділ XIII. “Судимість”. Розділ XIV. “Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування”. Розділ XV. “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.
Як бачимо, в Загальній частині КК встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.
Особлива частина КК складається з 20 розділів. Це такі роздали. Розділ І. “Злочини проти основ національної безпеки України”. Розділ II. “Злочини проти життя та здоров’я особи”. Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи”. Розділ IV. “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”. Розділ V. “Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”. Розділ VI. “Злочини проти власності”. Розділ VII. “Злочини у сфері господарської діяльності”. Розділ VIII. “Злочини проти довкілля”. Розділ IX. “Злочини проти громадської безпеки”. Розділ X. “Злочини проти безпеки виробництва” . Розділ XI. “Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту”. Розділ XII. “Злочини проти громадського порядку та моральності”. Розділ XIII. “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення”. Розділ XIV. “Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації”. Розділ XV. “Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян”. Розділ XVI. “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку”. Розділ XVII. “Злочини у сфері службової діяльності”. Розділ XVIII. “Злочини проти правосуддя”. Розділ XIX. “Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)”. Розділ XX. “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”.
У статтях кожного із цих розділів наведено перелік діянь, які є злочинами і за них встановлено покарання. Крім цього, в окремих статтях Особливої частини КК наведено низку підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності. Наприклад, в ч.2 ст. 111 КК встановлено наступне: “Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання”. Також в Особливій частині КК передбачені два випадки, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності. Такі положення містяться в ч”2 ст. 385 КК: “Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом” та ч. 2 ст. 396: “Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом”. Особлива частина КК характерна й тим, що містить одну статтю (ст. 401 КК), в якій певне діяння злочином не визнано, а лише роз’яснюються окремі положення щодо розділу XIX.
Прикінцеві та перехідні положення. В Розділі І цих положень містяться вказівки: про набрання чинності КК з 1 вересня 2001р. і про втрату в цьому зв’язку чинності інших нормативно-правових актів, які регулювали кримінально-правові відносини (наприклад, КК 1960 р.).
В Розділі II цих положень роз’яснено, як реагувати щодо осіб, котрі зазнали на собі впливу норм про кримінальну відповідальність, що діяли до 1 вересня 2001 року.
Податок “Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком”. В цьому Переліку вказано на види майна та предмети, які не можуть бути конфісковані за вироком суду. Наприклад, не можна конфіскувати житловий будинок із господарськими будівлями в сільській місцевості, якщо засуджений та його сім’я постійно в ньому проживають.
Для КК 2001 року новий Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, не приймався. В КК 2001 року діє Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком, що діяв в період чинності КК 1960 року. Така вказівка міститься в п.2 Розділу І Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р.
Структура кримінально-правової норми Особливої частини КК. Кримінально-правова норма Особливої частини КК вміщує в собі диспозицію та санкцію (роль гіпотези статті Особливої частини КК виконує диспозиція).
Диспозиція – це частина статті Особливої частини КК, у якій визначено певне діяння як злочин. Наприклад, в ч. 1 ст. 383 КК диспозиція виражена словами: “Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину” . Є п’ять видів диспозицій:
1. Проста диспозиція – це така диспозиція, у якій лише названо злочин, без розкриття його суті. Наприклад, простою є диспозиція ч. 1 ст. 369 КК, яка виражена словами: “давання хабара”. В цій диспозиції не розкрито, що значить давання хабара, а лише такими словами названо злочин.
2. Описувальна диспозиція – це така диспозиція, у якій описуються основні ознаки злочину. Наприклад, у ст. 185 КК крадіжку не лише названо злочином, але й роз’яснено, що таке крадіжка. Під крадіжкою в ч. 1 ст. 185 КК розуміють таємне викрадення чужого майна. Отже ч. І ст. 185 КК є прикладом описувальної диспозиції.
3. Бланкетна диспозиція – це така диспозиція, у якій для розуміння її змісту дається відсилання до інших нормативно-правових актів (не КК). Прикладом такої диспозиції є ч. 1 ст. 272 КК: “Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов’язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого”. Для того, щоб зрозуміти, яке порушення утворює даний злочин, необхідно звернутися до відповідних Правил, що регламентують виконання робіт, зазначених в диспозиції статті.
4. Посилальна диспозиція – це така диспозиція, яка для розуміння її змісту відсилає до іншої статті КК, її частини чи пункту. Наприклад, в ч. З ст. 187 КК встановлена відповідальність за розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Для того, щоб зрозуміти, що означає термін “розбій” треба звернутись до ч. 1 ст. 187 КК, де і розкривається зміст цього терміну. Під розбоєм в ч. 1 ст. 187 КК розуміють напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).
5. Змішана диспозиція – це така диспозиція, в якій наявні кілька з названих вище видів диспозицій. Прикладом змішаної диспозиції можна назвати диспозицію ч. 1 ст. 328 КК: “Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства”. В цій диспозиції можна виділити такі диспозиції: просту (виражена словами: розголошення відомостей, тобто в цій диспозиції лише називається злочин, без розкриття його суті); бланкетну (виражена словами: що становлять державну таємницю. Для того, щоб зрозуміти, що є державною таємницею, слід звернутися до відповідного закону); посилальну (виражена словами: за відсутності ознак державної зради або шпигунства. Для того, щоб зрозуміти, що діяння містить саме злочин, передбачений ч. 1 ст. 328 КК, належить звернутись до ст. 111 КК чи ст. 114 КК).
Санкція – це частина статті Особливої частини КК, у якій визначено вид і розмір покарання. Є такі види санкцій:
1) відносно визначена санкція – це така санкція, у якій вказано на вид покарання та його верхню і нижню межі. Відносно визначених санкцій є два види: а) у якій вказано на вид покарання та на вищу і на нижню його межі. Наприклад, у санкції ч. 1 ст. 116 “Умисне вбивство” вказано на позбавлення волі (вид покарання) та
І на його строк: від семи до п’ятнадцяти років; б) у якій вказано вид покарання та розмір його верхньої межі. Наприклад, у санкції ч. 2 ст. 266 “Погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали” вказано на позбавлення волі (вид покарання) та верхню межу його розміру – до п’яти років.
2) альтернативна санкція – це така санкція, у якій вказано два чи більше видів покарання, з яких суд вибирає одне. Наприклад, в санкції ч. 1 ст. 333 КК вказано на штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Межі чинності КК. КК є чинним в часі і просторі. Чинність КК в часі. Згідно ч. І ст. 4 КК, закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Опублікування КК, як й інших нормативно-правових актів, регламентується Указом Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.97. (із наступними змінами). Згідно цього Указу, нормативно-правові акти підлягають опублікуванню в офіційних друкованих виданням. Такими визнані наступні: “Офіційний вісник України”, “Відомості Верховної Ради України”, газета “Урядовий кур’єр”. Вкажемо й на те, що згідно Регламенту Зер-ховної Ради України, офіційним виданням є також і газета “Голос України”.
Отже, КК є чинним з часу, вказаного в нормативно-правовому акті. Причому його чинність звернена не лише на випадки вчинення злочинів в майбутньому, але й звернена в минуле. Таке звернення в минуле можливе за наступної умови. Згідно ст, 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.
Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише в тій частині, яка пом’якшує відповідальність.
Чинність КК в простори Чинність КК в просторі базується на трьох принципах: принцип територіальності, принцип громадянства, універсальний принцип. Принцип територіальності означає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України. Інакше кажучи, КК є чинним на всій території України. Територію України складають: сухопутна територія в межах державного кордону (державний кордон – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України); водна територія (всі водні об’єкти: річки, озера і т. п. в межах державного кордону, а також морська територія – 12 морських миль від точки відливу в бік моря); повітряний простір в межах державного кордону; надра в межах державного кордону; військові судна України, де б вони не перебували; цивільні судна під прапором України у відкритому просторі.
Зазначимо, що чинність КК поширюється також на: континентальний шельф (це затоплений морем вирівняний край материка, що переходить нижче в материковий схил. Глибина краю шельфа, як правило, складає приблизно 100-200 метрів); 200-мильна економічна зона; належні Україні підводні кабелі та трубопроводи; належна Україні станція в Антарктиді; належні Україні об’єкти в космосі.
Принцип громадянства – Означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 7 КК).
Якщо громадянин України вчинив злочин за межами нашої держави, і перебуває на території України, то, згідно Конституції України, він не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Такий громадянин підлягатиме відповідальності за КК. інші особи, що вчинили злочин за межами України, можуть бути видані іноземній держави. Так, згідно ч. З ст. 10 КК, іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України. Видача таких осіб називається екстрадицією.
Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників, інших громадян, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами не підсудні в кримінальних справах судам України в разі вчинення ними злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.
Універсальний принцип. Означає, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
Тлумачення КК. Тлумачити КК – значить роз’яснити його зміст. Тлумачення може бути кількох видів, а саме: 1) за суб’єктом (тобто, хто може тлумачити КК); 2) за обсягом (об’ємом); 3) за способом (тобто як відбувається тлумачення, за якими прийомами).
І) Тлумачення КК за суб’єктом. Таке тлумачення також може мати підвиди, а саме: а) легальне тлумачення; б) судове тлумачення; в) доктринальне тлумачення.
Легальне тлумачення. Здійснюється Конституційним Судом України. Згідно ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Стаття 150 Конституції України, зокрема, визначає, що до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Причому рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Судове тлумачення. Здійснюється судом. Таке тлумачення є двох видів: а) по конкретній кримінальній справі; б) по певній категорії кримінальних справ.
Доктринальне тлумачення. Таке тлумачення дається науковцями та юристами-практиками.
2) Тлумачення за обсягом (об’ємом). Є трьох видів: буквальне, обмежуюче; поширююче.
Буквальним є таке тлумачення, яке відповідає “букві” закону. Наприклад, в ч. З ст. 2 КК встановлено, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Звідси виходить, що особа, яка вчинила злочин, тільки один раз може нести за нього кримінальну відповідальність. Інші розуміння цієї вказівки закону неможливі.
Обмежуючим є таке тлумачення, яке достатньо конкретизує положення закону, обмежуючи тим не менше його зміст. Прикладом застосування такого тлумачення є розуміння положень ст. 9 КК. В ч. 1 ст. 9 вказано наступне: “Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України. Проте, в ч. 2 ст. 9 КК говориться, що відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, не відбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Як бачимо, в ч. 1 ст. 9 КК йдеться про можливість врахування вироку суду іноземної держави, а в ч. 2 ст. 9 КК – про обов’язковість врахування. Виходячи з протитречивості наведених положень, розуміння змісту ст. 9 КК може бути лише таким – правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються
Поширюючим є таке тлумачення, яке дає можливість, не виходячи за рамки закону, надати йому більш загальне значення. Наприклад, згідно ч 1. ст. 15 КК, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. В ч. 2 ст. 15 КК йдеться про те, що замах на вчинення злочину е закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. В ч. З ст. 15 КК говориться, що замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
Із наведеного прикладу видно, що в ч. 1 ст. 15 КК законодавець указує на діяння (дію або бездіяльність), а в ч. 2 та ч. З ст. 15 – лише на дію. Застосовуючи поширююче тлумачення, ми не виходимо за задум законодавця, а надаємо положенням ч. 2 та ч. З ст. 15 те значення, яке випливає зі змісту ч. 1 ст. 15 КК. Інакше кажучи, поширююче тлумачення надає нам можливість розуміти, що і за закінченого, і за незакінченого замаху особа може як вчинити дію, так і бути бездіяльною.
З) Тлумачення за способом ( тобто як відбувається тлумачення, за якими прийомами). Таке тлумачення є кількох видів: граматичне, систематичне, історичне.
Граматичним є таке тлумачення, яке дає можливість із позицій граматики з’ясувати словесний текст закону. Наприклад, згідно ч. 1 ст. 19 КК, осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Застосовуючи граматичне тлумачення наведеного положення, ми розуміємо, що осудною особою може бути лише особа, яка під час вчинення злочину могла одночасно усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і одночасно керувати ними. Тобто сполучник “і” надає нам можливість правильного розуміння змісту законодавчого положення.
Систематичним є таке тлумачення, яке допомогає з’ясувати зміст законодавчого положення, порівнюючи його з іншими законодавчими положеннями. Наприклад, в ч. 1 ст. 425 КК встановлена відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду. Для розуміння змісту поняття “військова службова особа” необхідно звернутись до п. 1 примітки до ст. 423 КК, де роз’яснюється зміст цього поняття: під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним дорученням повноважного командування.
Історичним є тлумачення, яке надає можливість з’ясувати умови і причини прийняття законодавчого положення. Наприклад, в ч. 2 ст. З КК говориться, що закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
В ч. 3 ст. З КК йдеться про те що злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК.
Раніше, за часів чинності КК 1960 року, коли в КК не було подібних положень, мали місце випадки криміналізації діянь (тобто визнання діяння злочином і встановлення за нього покарання) поза рамками КК. Це не сприяло дотриманню прав і свобод людини. Конституція України ж акцентує увагу саме на пріоритетах людини. Зокрема, в ст. З Конституції говориться, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Саме це і зумовило прийняття в КК положень, що містяться вч. 2 та ч. 3 ст. 3 КК.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)