Правознавство – Молдован В. В. – Міні-модуль 2.4. Основи трудового законодавства України
Мета: Ознайомити студентів з основними нормативно-правовими актами, які регулюють трудові правовідносини в Україні.
Основна проблема: Засвоєння сутності понять трудового договору, колективного договору, робочого часу, трудової дисципліни, матеріальної відповідальності, трудових спорів.
Провідна ідея: Трудове законодавство встановлює систему правових гарантій та правил охорони праці усіх працюючих.
Обрані методи: Лекція з елементами дискусії та аналізом конкретних ситуацій.
Основні поняття теми:
Трудові правовідносини – це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини між працівником і роботодавцем, у яких одна сторона – працівник – зобов’язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою відповідно до внутрішнього трудового розпорядку, а друга – роботодавець – зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін.
Кодекс законів про працю України (КЗпП) – це єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних трудових відносин працівників і закріплюють суспільну організацію праці (1971).
Колективний договір – це нормативно-правовий договір, що укладається на виробничому рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб’єктів соціального партнерства.
Трудовий договір – це угода про працю між роботодавцем і найманим працівником.
Строк випробування – встановлюється з метою перевірки професійної придатності працівника; умова про випробування має бути передбачена в наказі про прийняття на роботу; не може перевищувати 3 місяців, а в окремих випадках, за погодженням із профспілкою – 6 місяців. Не встановлюється для молодих спеціалістів, осіб після армії, при переведенні на роботу на інше підприємство.
Робочий час – це норма тривалості часу, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки відповідно до закону і правил внутрішнього розпорядку.
Трудова дисципліна Полягає у точному, неухильному і сумлінному виконанні кожним працівником покладених на нього трудових обов’язків. Це правила поведінки працівників, з яких складається внутрішній трудовий розпорядок підприємств.
Матеріальна відповідальність Полягає в обов’язку кожної зі сторін трудових правовідносин відшкодовувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі та порядку.
Індивідуальні трудові спори – суперечності, що виникають між роботодавцем і працівником з приводу застосування трудового законодавства або з приводу встановлення умов праці при недосягненні між ними згоди.
ПЛАН
1. Сучасне трудове законодавство України.
2. Колективний договір, трудовий договір: поняття та порядок укладення.
3. Матеріальна відповідальність працівника за шкоді, заподіяну з його вини підприємству.
4. Розв’язання трудових спорів.
1. Сучасне трудове законодавство України
Основною функцією трудового права є захист трудових прав працівників, які працюють за наймом. З цією метою трудове законодавство встановлює систему правових гарантій та правил охорони праці усіх працюючих.
Трудові відносини являють собою врегульовані нормами права відносини щодо застосування праці громадянина як працівника, який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією або фізичною особою. Ці відносини регулюються нормами трудового права. Правовідносини – це завжди двосторонній зв’язок конкретно визначених суб’єктів, у якому одна сторона має право, а інша – відповідні обов’язки, виконання яких забезпечується примусовою силою держави.
Отже, Трудові правовідносини – це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини між працівником і власником або уповноваженим органом чи фізичною особою, у яких одна сторона – працівник – зобов’язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою відповідно до внутрішнього трудового розпорядку, а друга – власник або уповноважений ним орган чи фізична особа – зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін.
Зміст трудових відносин становлять права та обов’язки їх суб’єктів.
Стаття 43 Конституції України Проголошує, що кожен громадянин має право на працю. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою праця військова або альтернативна (невійськова), а також робота, яка виконується за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стан. Кожен має право на безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством.
Стаття 44: “Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів”.
Стаття 45: “Кожен, хто працює, має право на відпочинок”.
Стаття 65 Господарського кодексу України Містить визначення трудового договору, колективного договору і порядок їх укладення.
Кодекс законів про працю України (КЗпП) – це єдиний систематизований законодавчий акт, в якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних трудових відносин працівників і закріплюють суспільну організацію праці.
КЗпП України, прийнятий 10 грудня 1971 р., є основою трудового законодавства України. Він складається з 18 глав. Крім того, прийнято низку законів, які відіграють значну роль у вдосконаленні регулювання трудових відносин. Це закони України: “Про зайнятість населення” (1991), “Про охорону праці” (1992); “Про колективні договори й угоди” (1993); “Про оплату праці” (1995); “Про відпустки” (1996) та ін.
До проведення нової кодифікації трудового законодавства України у тих випадках, коли немає актів, що регулюють відповідні трудові відносини, юридичне значення зберігають деякі нормативні акти колишнього СРСР, які відповідно до Закону України “Про правонаступництво України” (1991) не суперечать Конституції та законодавству України. До таких нормативних актів можна віднести, наприклад, Указ Президії Верховної Ради УРСР “Про умови праці тимчасових робітників і службовців” (1974).
Джерелами трудового права також є Укази Президента України, наприклад, “Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня” (1995), “Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат”
(1996).
Міністерством праці було затверджено “Типову форму контракту з працівником” (1995), яка є зразком для розробки та укладення контрактів при наймі на роботу, якщо законом передбачено застосування контрактної форми трудового договору. “Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників” (1993) є основним актом, що врегульовує питання ведення трудової книжки – основного документа, що підтверджує трудову діяльність кожного працівника.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)