Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 7.5. Робочий час
Робочий час – це встановлений законом, колективним і трудовим договором період календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та графіку роботи повинен знаходитися на своєму робочому місці й виконувати обумовлену трудову функцію. Законодавство встановлює різні види робочого часу:
1) нормальну тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу тривалість цього часу (ст.50 КЗпП);
2) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість. Він встановлюється лише законом для:
– працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;
І – працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
– окремих категорій працівників (викладачів, учителів, лікарів та інших перелік яких визначених законом).
Для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій (ст. 51 КЗпП);
3) неповний робочий час – встановлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом (може бути неповним робочим днем або неповним робочим тижнем). Такий робочий час обов’язково встановлюється на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП);
4) ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі виробничої потреби вони виконують роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Такий робочий час застосовується для керівників, спеціалістів і робітників у випадках:
– коли праця не піддається точному обліку в часі;
– коли робочий час за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості;
– коли робочий час розподіляється на розсуд працівника. Наказом Міністерства праці та соціальної політики
України № 7 від 10.10.1997 року закріплено надання додаткової оплачувальної відпустки тривалістю 7 календарних днів працівникам, що працюють на ненормованих умовах за особливий характер праці;
5) надурочний робочий час мас місце у виняткових випадках, що визначаються законодавством. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня, і можуть застосовуватися лише при:
– проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
– проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;
– необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок o непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення ЇЇ може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а
Також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;
– необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
– нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником (ст.62 КЗпП).
Закон забороняє залучати до надурочних робіт:
– вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП);
– осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП);
– працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (ст. 220 КЗпП);
– інші категорії працівників визначених законодавством. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти
Років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП).
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП).
Такі роботи можуть провадитися лише с дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і не повинні перевищувати для кожного працівника 4-ьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
6) Нічний робочий час, тобто праця в нічну зміну. Нічним вважається час з 10 годин вечора до 6-ти годин ранку При роботі в нічну зміну тривалість роботи скорочується на одну годину. Але робота оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
Забороняється залучення до роботи в нічний час:
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП);
3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 175 КЗпП).
Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП).
Трудове право закріплює різні режими робочого часу у колективних договорах, правилах внутрішнього розпорядку, графіках змінності, що укладаються на підприємствах, в установах, організаціях. Розрізняють:
– п’ятиденний робочий тиждень;
– шестиденний робочий тиждень;
– сумований облік робочого часу.
Робочий день – це календарний період під час якого найманий працівник протягом доби виконує свої трудові функції. Тривалість щоденної роботи на конкретному підприємстві (в установі, організації) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. При цьому закон забороняє призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд та визначає тривалість перерви між змінами, яка має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (ст. 59 КЗпП).
На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня. Такий поділ робочого часу може бути встановлений для водіїв міського транспорту та працівників тваринництва (годівля, доїння корів тощо) – вранці й увечері, в години пік, а всередині дня – вільні від роботи години.
Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу:
– щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи;
– щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева норма робочих годин;
– підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу. Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працюючого. Такий облік застосовується, коли працюють у зміни різної тривалості або на безперервно діючих підприємствах тощо.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)