Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 3.1. Предмет, метод і система конституційного права
3.1. Предмет, метод і система конституційного права
Термін “конституційне право” вживається в трьох значеннях: галузь національного права; окрема наука; учбова дисципліна в системі юридичної освіти.
Термін “конституційне право” набув поширення в країнах з англосаксонською системою права, а в Романо – германській системі права вживається термін державне право.
Конституційне право – це система норм, які закріплюють повновладдя народу, основу суспільного устрою, правового статусу громадян і організацій, діяльності державних органів. Предметом конституційного права є суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу; відносини, які розкривають побудову, устрій держави; відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави; відносини, які визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою. Під методом конституційного регулювання розуміється система прийомів і способів, за допомогою яких конституційні норми впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх стосовно цілей і завдань правового регулювання.
Конституційно-правовий метод характеризується комплексністю, він охоплює:
А) метод безпосереднього конституційного закріплення регулювання найважливіших суспільних відносин (в Конституції закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи і положення, які визначають зміст та основні напрямки розвитку суспільства);
Б) метод імперативного, централізованого регулювання (відносини між суб’єктами права грунтуються на засадах субординації тобто підпорядкування одного суб’єкта іншому);
В) установчий характер нормативних приписів (регулювання відносин здійснюється “вперше”, тобто встановлення порядку розробки і прийняття Конституції України, формування і діяльності органів державної влади, закріплення правової системи держави та інше);
Г) універсальність конституційного регулювання (дія конституційних норм поширюється на всі сфери життєдіяльності, на всі галузі системи права України);
Д) поєднання безпосереднього прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою (опосередкованою) дією Конституції;
Ж) поєднання стабільності і динамізму (Конституція надзвичайно постійний політико-правовий документ, але зміни життя суспільства вимагають своєчасного внесення змін до неї. Законом України “про внесення змін в Конституцію України” від 08.12.2004 р. були внесені зміни і доповнення в 25 статей Конституції);
З) надзвичайно високий юридичний рівень (Конституція на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України).
Система конституційного права – це розміщення норм, що дозволяє функціонувати конституційному праву як єдиному цілісному системному утворенню. її структурними елементами є: а) норми конституційного права; б) інститути конституційного права; в) підгалузі конституційного права.
Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі конституційного права.
Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм:
А) вони виступають регулятором суспільних відносин;
Б) встановлюють загальнообов’язкові правила поведінки;
В) носять формально визначений характер;
Г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах та інших джерелах права;
Д) їх виконання забезпечується примусовою силою держави.
Одночасно конституційно-правові норми мають і специфічні риси. Від інших правових норм вони відрізняються:
1) змістом (регулюють особливе коло суспільних відносин, що складають предмет галузі конституційного права України);
2) установчим характером приписів, що містяться в цих нормах, які визначають систему органів державної влади, встановлюють форму правових актів (закони, укази, постанови, розпорядження) та їх оприлюднення, порядок їх прийняття;
3) джерелами, в яких вони виражені;
4) вищою юридичною силою відносно інших правових норм;
5) особливостями структури (конституційні норми взагалі мають лише диспозицію – “Україна є республікою” (ст. 5 Конституції України), інші – диспозицію і гіпотезу – “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України” (ст. 32 Конституції України), а санкція міститься лише в окремих конституційно-правових нормах – “Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину” (ст. 111 Конституції України);
6) особливостями кола суб’єктів, відносини між якими вони регулюють;
7) велика частина конституційно-правових норм має загально регулятивний характер (норми-принципи, норми-декларації, норми-дефінації норми-програми тощо) – “Україна є унітарною державою” (ст.2); “В Україні існує єдине громадянство” (ст.4).
Конституційно-правові норми класифікуються за різними підставами:
1. За змістом, тобто в залежності від того, які сфери суспільних відносин, що складають предмет галузі конституційного права, вони регулюють.
2. За юридичною силою виділять норми, що містяться в Конституції та конституційних законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, актах органів місцевого самоврядування тощо.
3. За ступенем визначеності припису, що міститься в нормі, виділяють диспозитивні та імперативні конституційно-правові норми.
Диспозитивні – це такі норми, які надають суб’єктам можливість вільного вибору поведінки на їх розсуд -“Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби” (п. 28 ст. 106 Конституції України).
Імперативні ж норми передбачають чітко визначену поведінку суб’єктів за відповідних обставин – “Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період” (ч. 1 ст. 96 Конституції України).
4. За призначенням у механізмі правового регулювання конституційно – правові норми поділяються на матеріальні та процесуальні.
Матеріальні норми передбачають вплив на суспільні відносини шляхом безпосереднього правового регулювання. Вони визначають структуру і порядок утворення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, встановлюють правовий статус людини і громадянина.
Процесуальні норми визначають форми, в яких реалізуються матеріальні конституційно-правові норми: “рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування” (ч. 2 ст. 84 Конституції України).
5. За часом дії конституційно-правові норми поділяються на тимчасові та постійні.
Тимчасові норми містяться в актах тимчасової дії, у перехідних положеннях Конституції України.
Постійні конституційно-правові норми не мають визначеного строку дії.
6. За територією дії розрізняють конституційно-правові норми, що діють на території України, Автономної республіки Крим або окремих адміністративно-територіальних одиниць, крім цього конституційно-правові норми класифікуються за характером припису, що міститься в нормі (уповноважуючи, зобов’язуючі, забороняючи), їх функціональним спрямуванням (регулятивні, охороняючи) тощо.
Конституційний інститут – це функціонуюча відокремлено, внутрішньо стабільна група взаємопов’язаних норм, які регулюють однорідні суспільні відносини тісно пов’язані між собою.
Ознаки інституту:
O цілеспрямованість правового регулювання, єдність норм, що його складають;
O наявність властивих конституційному праву принципів, що визначають специфіку, щодо інших інститутів права;
O інститут має свій склад;
O норми інституту регулюють однорідні суспільні відносини тісно пов’язані між собою.
Види конституційно – правових інститутів:
1) інститут, що визначає громадянство;
2) інститут, що закріплює систему прав і свобод людини і громадянина;
3) інститут, що закріплює гарантії реалізації захисту прав і свобод та інші.
Підгалузь конституційного права – це сукупність конституційно-правових норм, що є складовою частиною галузі конституційного права, яка регулює певний вид суспільних відносин.
Види підгалузей конституційного права:
1. Виборче право;
2. Підгалузь, що визначає конституційний статус Верховної Ради України;
3. Підгалузь, що визначає конституційний статус органів виконавчої влади України;
4. Підгалузь, що визначає конституційний статус органів судової влади та інші.
В І787році була прийнята Конституція США – перша писана конституція. Першою писаною європейською конституцією є Конституція Польщі і Франції 1791 років.
Існують різні способи прийняття конституції:
– дарування конституції одностороннім актом глави держави (октроїрувався);
– договірний (Білль про права у Великобританії 1689 р., Акт про народне представництво у Великобританії 1983 р.);
– демократичний – (наприклад: Конституція США підготовлена Установчими зборами і ратифікована Конституційними Конвентами штатів; Конституція Франції 1958 року після розробки проекту конституційним комітетом схвалена шляхом референдуму; Конституція України розроблена конституційною комісією та прийнята Верховною Радою; Конституція Росії прийнята шляхом референдуму);
– антидемократичний – конституція розроблена урядом і виноситься на плебісцит, який зводиться до схвалення урядового проекту – (наприклад: 1976 р. – прийняття Конституції Куби, 1980 р. – прийняття Конституції Чилі).
З часом в конституцію необхідно вносити зміни та доповнення для того, щоб забезпечити її динаміку. Є держави як наприклад Бельгія, які не допускають змін та доповнень до конституції. В таких країнах, як Україна та Італія, можна вносити зміни та доповнення в конституції лише дотримавшись певних процедур, В Індії та Ізраїлі можна вносити зміни до конституції, як до простого закону, так звані гнучкі конституції.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)