Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 1.7. Поняття правової держави і громадянського суспільства

Відносини держави та фізичної особи, як правило, базуються на взаємних правах, обов’язках та відповідальності, які конкретизуються в конституції та інших нормативно-правових актах. При цьому слід звернути увагу на те, що у сучасному світі діють міжнародні стандарти в галузі прав людини і держави зобов’язані встановити у своєму внутрішньому законодавстві такий правовий статус людини і громадянина, що відповідає цим стандартам.

Так, стаття 55 Статуту Організації Об’єднаних Націй закріплює, що “ООН сприяє:

А) підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення і умовам економічного і соціального прогресу і розвитку та т. п.;

Б) загальній повазі і дотриманню прав людини і основних свобод.”

В статті 2 Загальної декларації прав людини 1948 року закріплено принцип рівності і недискримінації людини незалежно від раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних переконань, національного чи соціального походження, майнового стану або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить. “Під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки тих обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечити належне визнання і повагу прав і свобод інших та забезпечити справедливі вимоги моралі, суспільного порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві” (ст, 29.2 Загальної декларації прав людини).

Стаття 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права зобов’язала кожну державу вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступове повне здійснення зазначених у цьому Пакті прав людини. “Кожна держава,., зобов’язується поважати і забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, визначені у цьому Пакті.”

Конституція України повністю відповідає вищевказаним положенням міжнародно-правових актів, в її “Загальних засадах” включені важливі положення:

– головним обов’язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини;

– правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Сам розділ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” є другим в Конституції і розміщений перед розділами про органи державної влади, що підкреслює його важливість та нове співвідношення між державою і людиною. При цьому, конституційно закріплюється положення про те, що:

– людина визнається найвищою соціальною цінністю;

– права і свободи людини мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави;

– держава відповідає перед людиною за свою діяльність;

– комплекс закріплених в Конституції України прав, свобод і обов’язків являє собою певну систему, складовими якої є природні (особисті), політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні та інші права людини і громадянина, які визначають їхній правовий статус в державі. Конкретизація цього статусу визначена в розділі “Основи конституційного права України” цього посібника.

1.7. Поняття правової держави і громадянського суспільства

Ідеї справедливої організації суспільства і створення правової держави виникли ще в античні часи. Так, античний поліс (місто-держава) розглядався як єдиний пронизаний життям організм, в якому панує всеохоплююча космічна справедливість, заперечуюча будь-яке насилля і панування одних людей над іншими. Критерієм такої справедливості виступало право – сукупність індивідуальних прав громадян, що відповідають звичаю.

Окремі ознаки правової держави і громадянського суспільства ми знаходимо в працях Арістотеля, Демокрита, Гіппія, Платона, Протагора, Сократа, Солона Фрасімаха та інших.

В добу античності були розроблені ідеї:

– громадянського суспільства, тобто усвідомлення кожним громадянином свого місця в общині і державі, своїх прав і обов’язків, реалізація яких сприяла індивідуальному і суспільному благу;

– демократії, тобто реальної участі громадян в здійсненні державної влади;

– республіканської форми правління державою, пов’язаної із виборністю органів влади, колегіальністю прийняття рішень, підконтрольністю влади громадянському суспільству.

Мислителі античності в своїй більшості схилялися до думки, що правова держава є найдосконалішим утворенням (організмом), здатним забезпечити справедливість всієї громадянської спільноти. Це можна підтвердити словами Платона “Поліс – це гармонійний союз людей, які взаємно задовольняють потреби одне одного і чиї здібності доповнюють одна одну”.

Теорія правової держави вдосконалювалась різними філософами та юристами в епоху середньовіччя та в новітні часи. Особливу роль в цьому відіграли:

1) Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755), який у своїх працях “Перські листи”, “Про дух законів” та інших підкреслював, що найбільшу небезпеку для свободи людини становить державна влада, зловживання якої може бути попереджене шляхом її розподілу на гілки (законодавчу, виконавчу та судову) з метою запобігання можливості зосередження влади в одних руках (однієї людини чи групи людей);

2) Еммануїл Кант (1724-1804) – один із родоначальників німецької класичної філософії, який у своїх працях “До вічного миру”, “Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору”, “Метафізичні вчення про право” та інших підкреслював, що людина є найвищою цінністю, метою і не може бути засобом здійснення будь-яких планів; завданням права є гарантування моралі такого соціального простору, в якому б вона могла без перешкод виявляти себе, і в якому максимально могла б реалізуватись свобода індивіда; держава повинна функціонувати в рамках вимог права. Кант розглядав “правову державу” як ідеал її устрою та діяльності;

3) Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) – один із представників німецької класичної філософії, який у своїх працях “Конституція Німеччини”, “Філософія права” та інших підкреслював, що держава передує громадянському суспільству і є підгрунтям його розвитку, народ без державного устрою не має власне ніякої історії, тільки держава, як втілення ідеї свободи і права дає можливості індивіду її досягти;

4) Борис Чичерін (1828-1904) – історик і юрист у своєму п’ятитомнику “Історія політичних вчень” підкреслював, що держава – це союз народу, який об’єднується на підставі закону в єдине юридичне ціле задля загального блага під управлінням верховної влади.

Можна приводити точки зору різних мислителів щодо громадянського суспільства і ролі держави в його формуванні, але слід розуміти, що всі вони підкреслювали, що найкращі умови для розвитку громадянського суспільства може створити тільки правова держава.

Громадянське суспільство – це сукупність вільних, незалежних індивідів (фізичних осіб, сімей, трудових та навчальних колективів, об’єднань громадян), які існують в будь-якій державі, вступають у різноманітні відносини, але мають на меті задоволення власних потреб та інтересів.

Громадянське суспільство характеризується ознаками:

– воно складається із вільних і рівноправних громадян та їх об’єднань;

– воно існує в будь-якій державі, але розвивається відносно самостійно;

– воно приймає безпосередню участь у створенні і функціонуванні державних органів;

– воно базується на приватній власності, вільній праці (кожен вільно вибирає працю чи вільно на неї погоджується), вільному підприємстві;

– воно має право вимагати від держави захисту прав, свобод та законних інтересів і не втручання у цю приватну сферу державних органів;

– воно формує право держави безпосередньо або через представницькі органи, сформовані громадянським суспільством та інші.

Чим розвиненіше громадянське суспільство тим демократичніша держава, саме вона у такому суспільстві створює умови для нормального функціонування такого суспільства, при чому вона йому підпорядковується через парламент та інші представницькі органи.

Правова Держава – це своєрідний політико-юридичний ідеал, це організація політичної влади на засадах верховенства права, справедливості, реального забезпечення, охорони і захисту прав і свобод людини, контролю за діяльністю виконавчо-розпорядчих органів з боку народу.

Правова держава характеризується ознаками:

– верховенством права та пануванням закону в діяльності держави і житті суспільства;

– головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини;

– влада в державі здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;

– органи державної влади формуються на демократичних засадах і мають бути підконтрольні народу;

– держава, її органи, об’єднання громадян, самі громадяни пов’язані правом;

– взаємною відповідальністю держави і особи;

– реалізацією державою своїх повноважень не тільки через примус, а і через силу громадської думки;

– наявність конституційного суду та інших судових органів, які гласно і справедливо вирішують справи і відновлюють порушене право особи, а також запобігають спробам порушення конституційного ладу;

– режимом суворої законності в діяльності органів Державної влади, посадових осіб, інших суб’єктів, що виключає свавілля та самовладдя;

– забезпеченням плюралізму поглядів і гласності;

– високим рівнем правосвідомості та правової культури населення;

– поважним ставленням до досягнень минулих поколінь і створенням умов для прогресивного розвитку майбутніх поколінь.

В Конституції України, як і в конституціях більшості країн світу закріплено, що Україна є правовою державою (ст. 1), ознаки такої держави знайшли своє втілення в Основному Законі держави, але це не відображає реальність сьогодення, а є одним із її першочергових завдань, яке потрібно вирішувати найближчим часом і в майбутньому.

Контрольні питання

1. Передумови виникнення держави.

2. Теорії виникнення держави.

3. Особливості виникнення держави у різних народів.

4. Типологія держав.

5. Поняття і ознаки держави.

6. Функції держави.

7. Поняття державного суверенітету, його співвідношення із національним та народним суверенітетом.

8. Поняття механізму держави та її апарату.

9. Система органів державної влади в Україні.

10. Форма держави.

11. Форма правління.

12. Форма державного устрою.

13. Форма державного режиму.

14. Співвідношення держави і особи.

15. Характеристика громадянського суспільства.

16. Поняття правової держави та її взаємозв’язку з громадянським суспільством.

17. Шляхи розбудови держави України на сучасному етапі.

Нормативно-правові акти та учбово-методичні матеріали

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. / / Голос України -1996 -27 липня, № 138;

2. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” № 2222-ІУ від 8 грудня 2004 р. // ВВРу. – 2005. -№2.

3. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 року / / ВВРу. -1991.-№38.

4. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 р. //ВВРу.-1990.-№31.

5. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996.

6. Колодій A. M., Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права. – К., Юрінком, 1997.

7. Котюк В. О. Основи держави і права: Навчальний посібник. – К, Атіка, 2001.

8. Кравчук М. В. Теорія держави і права: Опорні конспекти. – К., Атіка, 2003.

9. Мірошниченко М. І., Мірошниченко В. І. Історія вчень про державу і право. – К., Атіка, 2004.

10. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – К., Юрінком Інтер, 2001.

11. Основи правознавства України: Навчальний посібник. / Ківалов C. B., Музиченко П. П., Крестовська Н. М., Крижанівський А. Ф. – X., Одісей, 2006.

12. Правознавство: Навчальний посібник / За рец.. В. В. Копейчикова. – К., Юрінком Інтер, 2006.

13. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. – X., Консум, 2005.

14. Сурілов О. В. Теорія держави і права. – Одеса, 1998.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Правознавство – Кунченко-Харченко В. І. – 1.7. Поняття правової держави і громадянського суспільства