Правознавство – Копиленко О. П. – Тема 15. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО
1. Поняття, предмет, методи нa типи правового регулювання господарської діяльності
2. Роль держави у функціонуванні механізму правового регулювання суспільних відносин.
3. Ефективність правового регулювання господарських відносин.
За умов поступового переходу до ринкових відносин розширюється і вдосконалюється сфера правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності. У цьому зв’язку підвищуються вимоги до майбутніх випускників вузів. Це вимоги стосовно знань господарського права та практичних навичок застосування правових норм при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання.
1. Поняття, предмет” методи та типи правового регулювання господарської діяльності
Господарська діяльність має ознаки, за якими вона потребує правового регулювання. Виходячи з загальної теорії держави та права можна виділити наступні:
1. В процесі господарської діяльності виникають відносини між юридичними та фізичними особами. Ці відносини не є явищами об’єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи, тому потребують правового регулювання з боку держави. Відповідно до Конституції України Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності.
2. У відносинах, що виникають в процесі господарської діяльності визначально беруть участь свідомі і вольові суб’єкти не обмежені законом в правоздатності або дієздатності. Йдеться про те, що право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі суб’єктів господарської діяльності – недієздатних людей. Стаття 2 Господарського кодексу України (далі – ПСУ) визначає, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
3. Господарська діяльність – найважливіший вид суспільних відносин, що має принципове значення для держави (суттєво впливає на стан економіки), об’єднань людей (юридичних осіб), конкретних осіб (приватних підприємців, споживачів).
– Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
– Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
– Діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів.
– Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
– Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
– Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
– Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами (Ст. З ГКУ).
4. Важливо розмежувати відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин. Так, відповідно до ст. 4 ГКУ не є предметом правового регулювання господарської діяльності наступні відносини:
– майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦКУ). Так, відповідно до ст. 1 ЦКУ “Відносини, що регулюються цивільним законодавством” цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Статею 9 ЦКУ “Застосування цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин” встановлено: положення ЦКУ застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
– земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
– трудові відносини;
– фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
– адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
Особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом України. Правила ГКУ також застосовуються до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України.
Підгрунтям, на якому сформувалося правове регулювання господарської діяльності та відповідно до якого ця діяльність потребує юридичної регламентації, є конституційні основи правопорядку у сфері господарювання. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території у країни, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб’єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.
Таким чином, суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Отже, спираючись на визначені ознаки, за якими господарська діяльність потребує правового регулювання можемо визначити предмет правового регулювання господарської діяльності* Це господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. У тому числі між суб’єктами господарювання та органами державної влади, які здійснюють нагляд та контроль за цією діяльністю з боку держави з метою забезпечення законності в галузі господарювання, порушення якої може призвести до негативних наслідків як для суб’єктів господарювання, підприємців та споживачів, так і для економіки України взагалі.
Загальними принципами господарювання в Україні є:
– забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;
– свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
– вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
– обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
– захист національного товаровиробника;
– заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Норми права регулюють господарську діяльність, охороняються мірами державного примусу у разі їх порушення чи загрозою застосування юридичних санкцій. Таким чином, нормативно-правове регулювання господарської діяльності включає відносини у сфері господарювання, що регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою таких прийомів або способів за формою виразу державного примусу:
1. Дозвільний засіб (правовстановлюючі норми) дають суб’єктам право на здійснення позитивних дій, передбачених законом. (Наприклад, право “…самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону” ст. 44 ГКУ).
2. Зобов’язуючий засіб (обов’язкові норми) зобов’язують суб’єктів господарської діяльності виконувати позитивні дії передбачені законодавством. (Наприклад: “Суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов’язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення…” ст. 153 ГКУ) .
3. Заборонний засіб (забороняючи норми) встановлюють зобов’язання суб’єктів господарювання утримуватися від певних дій. (Наприклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросовісної конкуренції ст. 32 ГКУ, Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”).
Перелічені засоби правового регулювання господарської діяльності (дозвіл, зобов’язування, заборона) ефективно діють лише в тісному взаємозв’язку. Так дозвіл суб’єкту певної поведінки в процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов’язків інших суб’єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв’язку виникли в уповноваженого суб’єкта.
Стаття 12 ГКУ висвітлює засоби державного регулювання господарської діяльності якими є: державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб’єктів господарювання здійснюються крім ГКУ визначаються й іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законодавством.
Крім способів правового регулювання господарської діяльності, визначають і його типи. Типи правого регулювання підприємницької діяльності це особливості загального порядку правового регулювання господарської діяльності в даному конкретному випадку: дозволу чи заборони. Відповідно до цього існують такі типи правого регулювання господарської діяльності:
1. Загальний дозвіл – це тип правового регулювання, який базується на презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Безумовно, випадки прямої заборони законом тих або інших дій становлять виняток. Цей тип правового регулювання господарської діяльності виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом. (Наприклад, “підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом” ст. 43 ГКУ). Виходячи з того, що основною метою здійснення підприємницької діяльності є одержання прибутку, цей тип є дуже актуальним. Суб’єкт підприємницької діяльності, керуючись нормами, які регулюють певну поведінку в процесі цієї діяльності, має можливість виконувати всі дії, що не заборонені на рівні закону.
2. Звільнення від заборони – це тип правового регулювання господарської діяльності, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формується конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. В цьому типі правого регулювання господарської діяльності реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом. (Наприклад, дискримінація суб’єктів господарювання органами влади та управління заборонена. “… Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів” ст. 31 ГКУ).
(2 votes, average: 3,00 out of 5)