Правознавство – Копиленко О. П. – Соціальний захист
Основи законодавства України про соціальний захист населення визначають принципи та загальні правові, організаційні та фінансові засади соціального захисту населення України, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення права кожної людини на гідні умови її життя.
Соціальний захист
Протягом життя кожна людини знаходиться перед небезпекою настання обставин, які можуть безпосереднім чином вплинути на стан її здоров’я та призвести до втрати заробітку – основного джерела засобів до існування. До таких обставин відносять хворобу, старість, інвалідність. Побороти ці обставини, в більшості випадків, самостійно особа не може, оскільки вони визначаються об’єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов’язані із трудовою діяльністю і майже не залежать від волі особі. Проте, вони впливають на соціальну стабільність суспільства і тому, держава бере на себе певну відповідальності за їх настання і створює систему соціального захисту.
Термін “соціальний захист” має широке і вузьке тлумачення. У широкому розумінні соціальний захист розглядають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, створення умов для самовизначення й ствердження в житті. У вузькому – соціальний захист розглядається як сукупність економічних і правових гарантій, котрі забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян.
Згідно із чинним законодавством соціальний захист визначається як система державних гарантій щодо забезпечення прав громадян на соціальну допомогу і підтримку у зв’язку з постійною та тимчасовою непрацездатністю, хворобою, безробіттям та в інших випадках, які передбачені законами України.
Соціальний захист забезпечується шляхом організаційних та фінансових заходів, що здійснюються безпосередньо державою, або сприяння здійсненню таких заходів громадськими та іншими недержавними організаціями.
Таким чином, поняттям “соціальний захист” охоплюються соціальні права людини. Право на працю, на освіту, на житло, на відпочинок, на безпечне довкілля, на охорону здоров’я, на достатній життєвий рівень, на безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу мінімально встановлених стандартів та ін.
Держава у відповідності до Конституції України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері соціального захисту шляхом:
– створення розгалуженої мережі закладів соціально-культурних послуг та соціального забезпечення;
– організації та проведення системи державних та громадських заходів щодо забезпечення соціального захисту населення;
– надання громадянам гарантованого рівня матеріального забезпечення та соціального обслуговування, що визначається на підставі соціальних нормативів;
– забезпечення державного та громадського контролю за здійсненням права на соціальний захист;
– встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян щодо соціального захисту.
Основною частиною соціального захисту населення є соціальне забезпечення.
Соціальне забезпечення
Право на соціальне забезпечення належать до соціальних прав, це одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і закріплене в основних міжнародно-правових документах. Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 p.), Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 p.), Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961 p.), переглянута європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1996 p.).
Конституція України (ст. 46) встановила право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення в разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом.
Забезпечення цього права здійснюється як в Україні, так і за кордоном за допомогою окремої галузі права – права соціального забезпечення.
В Конституції йдеться про право на соціальний захист, а не право на соціальне забезпечення.
У міжнародній практиці більш загальновживаним для позначення тих прав, котрі передбачені в ст. 46 Конституції, є термін соціальне забезпечення. Розуміння терміну соціальне забезпечення грунтується на спеціалізованих нормах міжнародного права, одним із визначальних джерел якого є конвенція Міжнародної організації праці “Про мінімальні стандарти соціального забезпечення”. Згідно із цією конвенцією до сфери соціального забезпечення належить медична допомога, допомоги в разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або проф. захворювання, інвалідності, втрати годувальника, по вагітності та пологах, сімейні допомоги.
Європейська хартія про основні соціальні права, підписана державами – членами Європейського Союзу містить права в галузі соціального забезпечення, які поділено на дві групи: права громадян, які працюють і мають право на адекватний соціальний захист і забезпечення в разі втрати заробітку внаслідок настання соціального ризику; права непрацюючих громадяни, котрі не мають засобів до існування і отримують соціальну допомоги в розмірі прожиткового мінімуму.
У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, який Україна ратифікувала 19 жовтня 1973 p., визнається право кожної особи на соціальне забезпечення.
Аналіз ст. 46 Конституції України свідчить, що її норми встановлюють саме таке право, яке традиційно у міжнародній та вітчизняній юридичній практиці отримало свій спеціальний термін – право на соціальне забезпечення. За межами соціального забезпечення, але в рамках соціального захисту знаходяться відносини, які регулюються іншими галузями права – трудовим, екологічним, адміністративним, фінансовим тощо. Соціальний захист застосовується щодо всіх соціальних прав, одним з яких є право людини на соціальне забезпечення.
Соціальне забезпечення – це організаційно-правова діяльність держави щодо матеріального забезпечення, соціального обслуговування, надання медичної допомоги за рахунок спеціально створених фінансових джерел осіб, які зазнали соціального ризику, внаслідок якого втратили здоров’я та (або) засоби до існування і не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців
Основні напрями діяльності держави у сфері соціального забезпечення.
– реформа системи соціального страхування;
– реформа пенсійного забезпечення;
– реформа системи соціальної допомоги;
– удосконалення системи соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці;
– соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок техногенних та екологічних катастроф;
– удосконалення системи охорони здоров’я.
Поняття і предмет права соціального забезпечення З врахуванням цих ознак і сучасних особливостей реформування соціального забезпечення можна дати наступне визначення.
Право соціального забезпечення – це система правових норм, які регулюють суспільні відносини з матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, які зазнали соціального ризику.
Під предметом права розуміють сукупність суспільних відносин, які можна і потрібно врегулювати правом.
Предмет права соціального забезпечення формують матеріальні розподільчі (майнові) відносини.
До них належать пенсійні відносини по забезпеченню громадян страховими та державними пенсіями, відносини із забезпечення страховими та державними допомогами, відносини з надання соціальних послуг непрацездатним, інвалідам та особам похилого віку.
Відносини з соціального страхування. Йдеться про коло осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню, визначаються можливості добровільної участі громадян у страхуванні, розмір страхових внесків, створення, діяльність та управління фондами соціального страхування, використання коштів фондів соціального страхування, визначення видів соціального забезпечення, які надаються застрахованим особам при настанні страхового випадку. Кошти фондів соціального страхування – не державні кошти, тому всі питання всі відносини по збору та розподілу цих коштів на цілі соціального забезпечення повинні регулюватись нормами права соціального забезпечення.
Процедурні відносини. Це відносини з приводу встановлення юридичних фактів, які мають значення при вирішенні питання про право на той чи інший вид забезпечення..
Процесуальні відносини які виникають з приводу поновлення порушеного права громадянина на той чи інший вид соціального забезпечення.
Таким чином, весь комплекс вищевказаних відносин становить предмет самостійної галузі – права соціального забезпечення.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)