Правознавство – Копиленко О. П. – 6. Державне регулювання захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів

Загальні засади державного регулювання захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначені в ст. 20 ГКУ, де зазначається, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. Кожний суб’єкт господарювання, відповідно до зазначеної статті, та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, які можуть бути захищені наступним шляхом:

– визнання наявності або відсутності прав;

– визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;

Визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

– відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

– припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

– присудження до виконання обов’язку в натурі;

– відшкодування збитків;

– застосування штрафних санкцій;

– застосування оперативно-господарських санкцій;

– застосування адміністративно-господарських санкцій;

– установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

– іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається ГКУ та законами України “Про захист прав споживачів”, “Про стандартизацію”, “Про оцінку відповідності”, “Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини” та ін.

7. Державне регулювання діяльності об’єднань підприємців

ГКУ ст. 21 встановлюється, що з метою сприяння розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих умов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватися торгово-промислові палати як добровільні об’єднання підприємців та організацій. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною статутною організацією, створеною на засадах членства, що має статус юридичної особи. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконанні ними статутних завдань. Порядок утворення та діяльності торгово-промислових палат встановлюється законом.

Суб’єкти господарювання – роботодавці мають право на об’єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх прав. Організації роботодавців є самоврядними статутними організаціями, що утворюються на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту законних інтересів роботодавців. Організації роботодавців можуть об’єднуватися у спілки та інші статутні об’єднання роботодавців. Порядок утворення та засади діяльності організацій та об’єднань роботодавців визначаються законом.

8. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки

Згідно зі ст.22 ГКУ держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

Суб’єктами господарювання державного сектора економіки

Є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Повноваження суб’єктів управління у державному секторі економіки – Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб’єктів господарювання визначаються законом.

Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб’єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог ГКУ та інших законів. Відносини органів управління з названими суб’єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

Держава застосовує до суб’єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені ГКУ, враховуючи особливості правового статусу даних суб’єктів.

Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.

Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, яки зазначені у розд. 23 “Визначення суб’єкта підприємництва банкрутом” ГКУ. Так, ст. 209 ГКУ “Неспроможність суб’єкта підприємництва” ч. З визначає, що суб’єктом банкрутства (банкрутом) може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу. Статтею 211 “Заходи щодо запобігання банкрутству суб’єктів господарювання” ч. 4 встановлено, що досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина І стаття 214 ГКУ “Державна політика з питань банкрутства” визначає, що державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб’єкта підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %, а також суб’єктів підприємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з питань банкрутства. Частиною 3 цієї статті передбачено, що процедури щодо неплатоспроможних боржників не застосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації.

Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб’єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб’єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб’єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених ГКУ та іншими законами.

9. Відносини суб’єктів господарювання з органами місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб’єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України (ст. 143), законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб’єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

Відносини органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах.

Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов’язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

Статтею 23 ГКУ забороняється незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб’єктів господарювання. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недійсними актів підприємств, інших суб’єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування.

Органи, посадові та службові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб’єктами господарювання, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України та законом.

Спори про поновлення порушених прав суб’єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Запитання для самоконтролю:

1. Яка мета антимонопольно-конкурентної політики?

2. В яких сферах держава здійснює контроль та нагляд за господарською діяльністю суб”єктів господарювання?

3. Яким шляхом суб’єкти господарювання мають захищати свої права?

4. Які гаранти прав суб’єктів господарювання у відносинах з органами місцевого самоврядування?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Правознавство – Копиленко О. П. – 6. Державне регулювання захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів