Правознавство – Копиленко О. П. – 2. Наслідування по заповіту
Відповідно до законодавства спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином – дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами. Зазвичай заповіт складається однією особою. Проте новий ЦК України не забороняє складення так званого спільного заповіту. До нього, зокрема, належить заповіт подружжя. Як і будь-який інший правочин, заповіт має за мету настання певних юридичних наслідків: передачу прав та обов’язків спадкодавця іншій особі – спадкоємцю.
Закон визначає певні вимоги щодо особи заповідача. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це може бути як повнолітня особа (за умови, що вона не визнана судом недієздатною), так і неповнолітня особа, яка в установленому законом порядку набула дієздатності в повному обсязі до досягнення 18 років – у разі реєстрації шлюбу, займається підприємницькою діяльністю та ін. Заповідач має розуміти значення своїх дій і їх наслідки, тому забороняється протиправний вплив на свідомість людини під час складення заповіту. У зв’язку з цим існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач має право призначити коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов’язки, встановити у заповіті сервітути. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає свобода заповіту.
Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Спадкоємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних відносин – фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка є його спадкоємцем за законом. Це стосується лише фізичних осіб, які відповідно до законодавства є спадкоємцями заповідача. Проте право спадкодавця у цьому питанні має деякі обмеження. Закон визначає коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Це особи, за якими в силу припису закону зберігається право на спадкування навіть у випадках, коли заповідач у заповіті повністю або частково позбавив їх цього права. До осіб, які мають право на обов’язкову частку, належать: малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти; непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадкувати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за законом. Отже, визначаючи розмір обов’язкової частки, перш за все необхідно взяти до уваги порядок спадкування за законом. Після визначення частки, яка належала б кожній з указаних вище осіб, виділяється її половина, яка і визначає розмір обов’язкової частки у спадщині.
Закон встановлює правило щодо зменшення обов’язкової частки у спадщині судом. Це можливо з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення. Можна припустити, що обов’язкова частка у спадщині спадкоємця може бути зменшена у випадку, якщо він протягом довгого часу не підтримував зв’язків із спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому, погано з ним поводився, не здійснював належного догляду та ін. Якщо в суді буде встановлено, що спадкоємець ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, такий спадкоємець за рішенням суду може бути усунений від права на спадкування, незважаючи на те, що за законом він має право на обов’язкову частку у спадщині.
Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов’язки або їх частину. Якщо заповідач поділив у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Це пов’язано з тим, що до складу спадщини включаються як права, так і обов’язки спадкодавця і ніхто із спадкоємців не може спадку вати лише права, залишаючи обов’язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Відповідно до цього їхня частка у спадщині буде збільшена.
Крім загальних, заповідач має право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать:
1) заповідальний відказ (легат);
2) покладення на спадкоємця деяких обов’язків;
3) визначення умови отримання спадщини;
4) підпризначення спадкоємця;
5) встановлення сервітуту;
6) призначення виконавця заповіту.
Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат), тобто покласти на спадкоємця зобов’язання передати іншій особі – відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини. Отже, при заповідальному відказі правовідносини виникають між спадкоємцем, який має обов’язок, та відказоодержувачем (легатарієм), який має право вимагати від спадкоємця передачі йому майнового права або речі, що належали спадкодавцеві. Спадкодавець може покласти на спадкоємця, до якого переходить рухоме або нерухоме майно, обов’язок надати іншій особі право користуватися цим майном. У цьому разі власником майна стає спадкоємець, а не легатарій. Останній набуває право лише користування річчю. Тобто заповідальним відказом спадкодавець може встановлювати сервітут – право відказоодержувача користуватися чужою річчю у певних межах.
Заповідальний відказ має певні межі. Права спадкоємця, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, не можуть бути порушені. Тому спадкоємець зобов’язаний виконати легат лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, із вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. З іншого боку, спадкоємець, на користь якого було зроблено заповідальний відказ, може бути усунений від права на спадкування на підставах, передбачених законом (якщо спадкоємець умисно позбавив життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинив замах на їхнє життя тощо.
Крім легату, який завжди передбачає зобов’язання майнового характеру, спадкодавець може покласти на спадкоємців і деякі інші обов’язки. Відповідно до закону заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються оообисто спадкодавця. Таке розпорядження може торкатися питань, пов’язаних із процедурою поховання спадкодавця, розпорядження його особистими документами, рукописами, архівами тощо. Спадкодавець може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, – організувати виставку наукових праць, архівних матеріалів, бібліотеки заповідача тощо.
Заповідач може визначити у заповіті певні умови отримання спадкоємцем спадщини. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування умовою як пов’язаною, так і не пов’язаною з поведінкою спадкоємця. Так, заповідач може обумовити отримання спадку фактом народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо. Проте розпорядження такого роду мають бути зроблені у певних межах. Не буде дійсним заповіт, яким, наприклад, обмежується можливість фізичної особи здійснити право на вибір роду занять, місця проживання, право на свободу пересування тощо.
Окремим розпорядженням заповідач може підпризначити спадкоємця. Заповіт, як відомо, складається на майбутнє. Спадкодавець не може заздалегідь передбачити усіх життєвих обставин, що виникнуть після його складення, але деякі з них він може визначити, зробивши про це спеціальну вказівку в заповіті. Так, спадкодавець може вказати не лише основного, але й іншого – підпризначеного спадкоємця. Останній набуває прав, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її, відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування. Отже, замість основного спадкоємця спадкувати буде інший – підпризначений спадкоємець. Зрозуміло, що останній, у свою чергу, також може відмовитися від спадщини. Якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, то діє правило щодо спадкування майна підпризначеним спадкоємцем, а не правило спадкування за правом представлення. Це обумовлено тим, що спадкування за законом має місце лише у разі, коли воно не змінено заповітом спадкодавця.
Своїм розпорядженням заповідач має право встановити у заповіті сервітут. Відповідно до цього володілець сервітуту набуває право користування чужим майном, яке за заповітом переходить до іншої особи – спадкоємця. Сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна. Так, спадкодавець може надати право конкретно визначеній особі (особистий сервітут) користуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами), що передається у спадок іншій особі. Визначена у сервітуті особа може набувати право збирати урожай або користуватися земельною ділянкою, що передається у спадок спадкоємцю, та ін.
Особливим розпорядженням заповідач може призначити виконавця заповіту – фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так і з тих, які не є спадкоємцями. Виконавець заповіту має певні повноваження, зокрема він зобов’язаний:
1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна;
2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів про відкриття спадщини;
3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань;
4) управляти спадщиною;
5) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Повноваження виконавця заповіту посвідчуються спеціальним документом, що видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Цей документ дає можливість виконавцеві заповіту офіційно звертатися до кредиторів і боржників спадкоємців, виконувати дії щодо охорони та управління майном, коли для цього необхідно підтвердити свої повноваження перед третіми особами та ін.
Повноваження виконавця заповіту є досить широкими, тому для запобігання зловживанням його дії потребують певного контролю з боку зацікавлених осіб.
Відповідно до законодавства такий контроль здійснюють спадкоємці. Якщо вони є малолітніми, неповнолітніми, недієздатними особами або особами, цивільна дієздатність яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки, опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.
Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають законодавству та порушують інтереси спадкоємців.
ЦК України закріплює новий різновид заповіту – заповіт подружжя. Відповідно до ст. 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт. Важливим є те, що такий заповіт може бути складено лише щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Роздільне майно, власником якого є кожен із подружжя (майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, на підставі договору дарування, в порядку спадкування тощо), не може включатися до заповіту подружжя. Щодо такого майна кожен з подружжя може скласти заповіт особисто в загальному порядку.
У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Отже, спадщина в цьому разі не відкривається, у спадкоємців не виникає право на спадкування. Лише у разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Дійсність заповіту безпосередньо пов’язана з додержанням відповідних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово і посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, зазначеною у законі.
Законодавство встановлює правила щодо порядку посвідчення заповіту нотаріусом. Відповідно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп’ютер, друкарська машинка).
Особа, яка не може сама написати заповіт, має право звернутися за допомогою до нотаріуса. Для всебічного забезпечення інтересів заповідача у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам не лише написати, а й підписати свій заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути:
1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;
2) спадкоємці за заповітом;
3) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Отже, свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють значення своїх дій і не є прямо або опосередковано зацікавленими щодо спадку.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Одним з основних положень спадкового права є таємниця заповіту. Лише спадкодавець має право доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни. Для більш повного і всебічного захисту інтересів заповідача і збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Відповідно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові.
Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.
Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного заповіту робить неможливим передчасне ознайомлення з його змістом будь-якої особи. Секретний заповіт оголошується нотаріусом лише після смерті заповідача і відкриття спадщини.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)