Право Європейського Союзу – Муравйов В. І. – Винятки із заборон, встановлених статтями 34 і 35 ДФЄС
Стаття 35 ДФЄС наголошує: “Кількісні обмеження на експорт, а також будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами”. Проте у справі 15/79 [1979] Суд ЄС установив, що на відміну від ст. 28 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині ст. 34 ДФЄС), ст. 29 (нині – ст. 35 ДФЄС) застосовується, лише коли йдеться про заходи різного (вибіркового) застосування. Справу було порушено через заборону відповідно до законодавства Голландії всім виробникам м’яса постачати чи переробляти конину. Голландська фірма “Грюнвельд” оскаржила це на підставі того, що закон заважав їй виробляти та експортувати ковбаси з конини, що, на її думку, суперечило положенням ст. 29 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині – ст. 35 ДФЄС). Суд ЄС мав з цього приводу іншу думку і зазначив, що ст. 29 “стосується національних заходів, які мають своєю особливою метою чи наслідком обмеження експорту і таким чином встановлення різного ставлення до внутрішньої торгівлі держав-членів та її експорту в такий спосіб, що надає особливу перевагу національному виробнику або національному ринку відповідної держави за рахунок виробництва або торгівлі іншої держави-члена”. На цій підставі ст. 29 не могла бути застосованою до національної правової норми, яку оскаржувала фірма “Грюнвельд”, оскільки була відсутня будь-яка дискримінація між товарами, призначеними для внутрішнього ринку і для експорту. Тому формула “Кассіс” не може застосовуватися згідно зі ст. 29 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині – ст. 35 ДФЄС) до заходів загального застосування. Проте у справі 53/76 [1977] Суд ЄС постановив, що заходи дискримінації експорту підпадають під дію формули Дассонвіль і є порушенням ст. 29 Договору про заснування Європейського співтовариства (зараз – ст. 35 ДФЄС). Справа стосувалась французького закону, що вимагав отримання експортної ліцензії та проведення перевірки контролю якості годинників, призначених на експорт. Оскільки такі вимоги не стосувались годинників, призначених для вітчизняного ринку, Суд ЄС визнав це порушенням ст. 29 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині – ст. 35 ДФЄС).
Винятки із заборон, встановлених статтями 34 і 35 ДФЄС
Стаття 36 містить перелік підстав, які дозволяють подолати заборони, встановлені у статтях 34 та 35 ДФЄС. У ній зазначено, що “положення статей 34 та 35 не перешкоджають застосуванню заборон чи обмежень на імпорт, експорт і транзит товарів відповідно до принципів суспільної моралі, публічного порядку та державної безпеки; захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну чи археологічну цінність; захисту промислової і комерційної власності. Такі заборони чи обмеження не є, однак, засобом дискримінації чи прихованого обмеження в торгівлі між державами-членами”.
Цей перелік підстав є вичерпним, а самі підстави для введення заборон на засадах ст. 36 не мають комерційного характеру (справа 95/81 Commission v. Italy [1982].
З іншого боку, ч. 2 ст. 36 містить застереження про необхідність об’єктивного обгрунтування при спробі захистити вітчизняного виробника.
Щодо вимог захисту суспільної моралі показовою є справа 34/79 Henn and Derby 11979], яка стосувалася імпорту до Великої Британії порнографічних матеріалів з Нідерландів. Суд ЄС підтримав позицію Великої Британії, митне законодавство якої забороняло ввезення до країни товарів, що мають непристойний характер, якщо вони потенційно пов’язані з “розбещенням”. При цьому Суд ЄС урахував те, що у Великій Британії торгівля такою продукцією, незалежно від того, де вона виробляється, є забороненою. Тому про дискримінацію іноземних виробників не йшлося.
Застереження стосовно публічного порядку застосовуються, коли виникає необхідність захистити права, пов’язані з суверенними інтересами держави. Зокрема, у справі С-7/78 R v. Thompson йшлося про право держави карбувати монети.
Посилання на державну безпеку можуть бути виправданими у випадках, коли треба вдатися до заходів з подолання кризових явищ. Приміром, у справі С-72/83 Campus Oil Ltd. [1984] були визнані правомірними зобов’язання імпортерів нафти купувати частину нафтопродуктів у ірландської державної компанії з метою забезпечення стабільності надходжень нафти і підтримки національної нафтопереробної галузі.
Провідною щодо захисту здоров’я людей є справа 40/82 Commission v. UK (Newcastle Disease) 11982], яка стосувалась запровадження Великою Британією системи ліцензування імпорту пташиного м’яса та яєць. Суд ЄС визнав, що така система була рівнозначною забороні на імпорт м яса та яєць з держав-членів ЄС. На думку Суду ЄС, ішлося радше не про охорону здоров’я, а про протекціонізм з боку Великої Британії за відсутності в країні обгрунтованої політики у цій сфері.
Питання захисту національних багатств, які мають художню, історичну чи археологічну цінність, вирішено у Директиві 93/7 ЄЕС щодо повернення культурних об’єктів, які були протиправно вивезені з території держав-членів. У Додатку до цього документа міститься перелік національних багатств у контексті ст. 30 Договору про заснування ЄС.
Для захисту промислової і комерційної власності провідною є доктрина вичерпаних прав, яку розробив Суд ЄС. Суть її полягає у тому, що у разі виходу об’єкта права на інтелектуальну власність на внутрішній ринок наступає вичерпання права власника на його реалізацію. Тому правомірними будуть обмеження у торгівлі на підставі права на захист інтелектуальної власності лише тоді, коли товар ще не з’явився на ринку держави-члена. Суд ЄС застосував цю доктрину щодо авторських свідоцтв (справа (С-78/70 Deutsche Gramophon [1971], патентів (справа С-15/74 Centrafarm v. Sterlig Drug [1974], товарних знаків (справа С-16/74 Centrafarm v. Winthrop [1974]).
Ще один критерій для застосування таких норм було встановлено Судом ЄС у зв’язку із тлумаченням ст. 295 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині – ст. 345 ДФЄС) щодо неприпустимості обмеження дії національних норм, які стосуються права власності (справа С-30/90 Commission v. United Kingdom).
Державні монополії (ст. 37 ДФЄС)
У справі 155/73 Sacchi [1974] Суд ЄС визнав, що ст. 31 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині – ст. 37 ДФЄС) стосується тільки торгівлі товарами. Стаття 37 має на меті не заборонити монополії як такі, а не допустити дискримінації на спільному ринку з боку державних монополій.
Державна допомога (статті 107-109 ДФЄС)
У справі 61/79 Denkavit [1980] Суд ЄС дав тлумачення державної допомоги, зазначивши, що ст. 87.1 (нині – ст. 107.1 ДФЄС) посилається на рішення країн Співтовариства, якими вони відповідно до власних економічних і соціальних цілей надають на основі односторонніх або самостійних рішень підприємствам або іншим особам ресурси або забезпечують переваги, призначені для заохочення досягнення запланованих економічних і соціальних цілей. З огляду на це державна допомога має розглядатися з функціональної точки зору як інструмент національної економічної і соціальної політики, що вимагає надання реальних і різноманітних переваг підприємствам чи особам.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)