Право Європейського Союзу – Муравйов В. І. – 2. Організаційно-правовий механізм співпраці України з Європейським Союзом
Протягом багатьох років правові засади співпраці між Україною та європейськими інтеграційними об’єднаннями визначалися, насамперед, Угодою про партнерство та співробітництво (УПС), укладеною у червні 1994 р. між європейськими співтовариствами, їх державами-членами, з одного боку, та Україною – з іншого, міжнародними угодами, які стали засобом імплементації положень УПС, актами органів Євросоюзу. Зазначена угода являла собою угоду першого покоління, яка була спрямована на започаткування сталих відносин між партнерами.
Головною метою УПС було поступове наближення України до європейських співтовариств і сусідніх регіонів та її інтегрування до світової торговельної системи. УПС мала підготувати країну до вступу до СОТ.
Вступ до СОТ був визнаний сторонами угоди передумовою для укладання нової угоди про створення зони вільної торгівлі.
В основу УПС були покладені такі принципи, як забезпечення захисту прав людини і демократії.
Виконання угоди мало сприяти політичним, економічним і правовим реформам в Україні.
УПС регулювала широкий спектр відносин з ЄС. Вона містила положення, що передбачали політичний діалог, лібералізацію взаємної торгівлі, розвиток підприємницької та інвестиційної діяльності, співробітництво в економічній, соціальній, фінансовій, освітній, науковій, космічній, кримінальній та інших сферах, наближення законодавства України до законодавства ЄС, фінансову та технічну допомогу з боку європейських співтовариств, створення інституцій його механізму для проведення регулярних міжурядових консультацій та розв’язання суперечок.
Хоча сторонами УПС разом з державами – членами були європейські співтовариства, положення угоди частково поширювали співробітництво сторін і на сфери, які належали до компетенції Євросоюзу. Маються на увазі СЗППБ та СОППКС. Це положення преамбули та статей 1,2,6-8, 27, 68, 79. Завдяки цьому можна вважати, що УПС заклала основи співробітництва України не лише з європейськими співтовариствами, а й з Євросоюзом.
УПС також створила правові засади для укладання міжнародних угод між Україною та Євроатомом у межах їхньої компетенції (ст. 23 УПС). Зокрема, йдеться про міжнародну угоду в галузі керованого термоядерного синтезу та міжнародну угоду в галузі ядерної безпеки, міжнародну угоду про співробітництво у мирному використанні ядерної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами.
УПС з Україною мало чим відрізнялася за своєю формою від угод про асоціацію з країнами Центральної та Східної Європи. Проте більш істотно обидва види міжнародних угод відрізнялися за своєю суттю. Зокрема, на відміну від угод про асоціацію, укладених на засадах ст. 310 Договору про заснування ЄС, для УПС не існувало якоїсь спеціально визначеної правової основи. УПС можна віднести до категорії змішаних угод, для багатьох з яких правовою базою є статті 133 та 308 Договору про заснування Європейського співтовариства.
Однак найсуттєвішою серед відмінностей була та, що стосується закладених положеннями угод перспектив розвитку відносин між сторонами. Як відомо, Європейські угоди за рішенням Європейської ради у Копенгагені у 1993 р. стали ще й правовими інструментами для підготовки країн Центральної та Східної Європи до вступу до Євросоюзу. На відміну від Європейських угод про асоціацію, УПС не встановлювала подібних спеціальних відносин між Україною та Євросоюзом.
З цим пов’язана ще одна суттєва відмінність між УПС та Європейськими угодами. Укладання УПС фактично не означало якісного прориву у відносинах між європейськими інтеграційними об’єднаннями та Україною. За своїм змістом УПС мало чим відрізнялася від першої угоди про торгівельне та економічне співробітництво між європейськими співтовариствами та Радянським Союзом 1989 р. Це підтверджувала й ст. 108 УПС, в якій зазначалося, що “ця Угода замінює Угоду між Європейським економічним співтовариством, Європейським співтовариством по атомній енергії та Союзом Радянських Соціалістичних Республік про торгівлю, економічне та комерційне співробітництво, підписану в Брюсселі 18 грудня 1989 р.”. Як і угода між європейськими співтовариствами та Радянським Союзом, УПС регулювала насамперед відносини у галузі торгівлі та економічного співробітництва на непреференційній основі.
УПС належала до рамкових угод. Імплементація багатьох її положень повинна була здійснюватися шляхом укладання інших міжнародних угод сторонами. При цьому розподіл повноважень між сторонами угод з імплементації УПС з боку Євросоюзу залежав від розподілу їхньої компетенції в установчих договорах про європейські інтеграційні об’єднання. Зокрема, у торговельних відносинах з Україною Співтовариство виступало від свого імені в рамках спільної торгівельної політики.
У межах УПС діяв політичний діалог. Він здійснювався переважно за допомогою органів співробітництва, створених у рамках УПС, до яких належали Рада з питань співробітництва, Комітет з питань співробітництва та Комітет з парламентського співробітництва. Він проходив на кількох рівнях: проведення консультацій на вищому рівні, в межах Ради з питань співробітництва на міністерському рівні. Були передбачені також зустрічі з трійкою держав Євросоюзу. Політичний діалог здійснювався також на рівні вищих посадових осіб, через дипломатичні канали, шляхом обміну політичною інформацією тощо.
Головне призначення політичного діалогу полягало у забезпеченні зближення та тісного співробітництва між Україною та Євросоюзом як у політичній, так і в економічній галузях.
У галузі торгівлі товарами УПС передбачала регулювання торгівельних відносин сторін відповідно до принципів ГАТТ.
Згідно зі ст. 10 УПС лібералізація торгівлі товарами між сторонами забезпечувалася шляхом запровадження режиму найбільшого сприяння (РНС) згідно з п. 1 статті І ГАТТ. Винятки з цього режиму, передбачені Договором ГАТТ/СОТ, стосуються пільг, наданих з метою створення митного союзу або зони вільної торгівлі; пільг, наданих окремим країнам згідно з правилами ГАТТ/СОТ або іншими міжнародними угодами на користь країн, що розвиваються; пільг, наданих прикордонним країнам з метою полегшення процедури перетину кордонів.
УПС передбачала свободу транзиту товарів відповідно до ст. V ГАТТ.
Дуже важливою для України є заборона кількісних обмежень щодо імпорту її товарів на територію ЄС. Проте вона стосувалася тільки промислових товарів. Аналогічні зобов’язання УПС покладала й на Україну стосовно імпорту товарів з ЄС. Проте заборона кількісних обмежень щодо імпорту товарів іншої сторони не стосувалася заходів, що мають еквівалентну дію.
Національний режим (НР) встановлювався у сфері непрямого оподаткування.
Торгівля товарами між сторонами здійснювалася за ринковими цінами.
УПС дозволяла застосовувати антидемпінгові або компенсаційні заходи відповідно до ст. VI ГАТТ, Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, Угоди про тлумачення і застосування статей VI, XVI, XXIII ГАТТ.
Важливу сферу співпраці сторін становлять підприємницька діяльність та інвестиції. Це пов’язано з тим, що у рамках співробітництва між Україною та ЄС підприємницька діяльність та інвестиції є складовими важеля підтримки багатьох інших форм економічної співпраці.
УПС не вимагав від України гарантувати вільний рух капіталів у повному обсязі. Положення УПС забезпечували свободу у здійсненні поточних платежів у конвертованій валюті, що належить до виконання положень угоди стосовно товарів, послуг та осіб. З моменту набуття чинності угодою весь рух капіталів, пов’язаний з інвестиційною діяльністю, ставав вільним.
Складовою економічного співробітництва України з європейськими інтеграційними об’єднаннями та їх державами-членами є заохочення та захист інвестицій. Ці заходи спрямовані на створення сприятливого середовища для здійснення інвестиційної діяльності шляхом підвищення рівня захисту інвестицій, трансферу капіталів та обміну інформацією щодо інвестиційних можливостей. УПС містив перелік конкретних цілей в галузі заохочення та захисту інвестицій.
Положеннями УПС, які регулювали відносини сторін у галузі конкуренції, була визначена співпраця сторін шляхом застосування своїх антимонопольних законів чи іншим чином з метою усунення обмежень конкуренції з боку підприємств або спричинених державним втручанням, якщо це впливає на взаємну торгівлю.
Згідно з положеннями УПС Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити у 2003 р. аналогічний наявному в Євросоюзі рівень захисту прав на інтелектуальну власність, включаючи ефективні засоби забезпечення таких прав.
Окрім створення відповідного національного законодавства, Україна зобов’язалась до цього ж періоду приєднатися до міжнародних конвенцій у галузі права на інтелектуальну власність.
Інша низка переважно односторонніх для України зобов’язань містилася у положеннях УПС про гармонізацію її законодавства з правом ЄС. Вони включали перелік до 20 галузей права, в яких мала бути забезпечена приблизна адекватність законів. Серед сфер співпраці значилися такі, як промисловість, заохочення та захист інвестицій, публічне укладання контрактів, стандарти та оцінка відповідності, гірнича промисловість та сировинні ресурси, наука і техніка, освіта і професійна підготовка, сільське господарство, енергетика, цивільний ядерний сектор, навколишнє середовище, транспорт, космічний простір, поштовий зв’язок та електрозв’язок, фінансові послуги, відмивання грошей, валютно-грошова політика, регіональний розвиток, соціальна сфера, туризм, малі та середні підприємства, інформаційний зв’язок, захист прав споживачів, митниця, статистика, економіка, боротьба з незаконним виробництвом, постачанням та продажем наркотиків, культура тощо.
Основними джерелами фінансової допомоги стали програма ТАСІС, надходження коштів від держав-членів Євросоюзу, залучення фінансових ресурсів від Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, а також ПРООН та МВФ.
Включення до УПС положень ГАТТ про торгівлю, орієнтація при створенні режиму захисту прав на інтелектуальну власність на ТРИПС, а при регулюванні надання послуг – на ГАТС, забезпечили поступове схвалення трьох основ ГАТТ/СОТ. Це сприяло вступу України до СОТ.
УПС передбачала створення органів співробітництва сторін на паритетних засадах. До них належали насамперед Рада з питань співробітництва, Комітет з питань співробітництва та Комітет з парламентського співробітництва.
У межах своїх повноважень Рада з питань співробітництва стежила за належним виконанням УПС, розглядала найбільш значні питання співпраці, що виникали в рамках угоди, забезпечувала політичний діалог між сторонами, вирішувала суперечки. Основними актами, які приймала Рада з питань співробітництва, були рекомендації.
Ще однією ланкою інституційного механізму УПС став Комітет з питань співробітництва. Він допомагав Раді при виконанні нею своїх функцій.
Для співпраці сторін на парламентському рівні було створено Комітет з парламентського співробітництва.
У випадках виникнення спорів щодо застосування або тлумачення угоди сторони могли звертатися до Ради з питань співробітництва, яка виносила рекомендації. Крім того, спір міг бути вирішений шляхом ухвалення призначеними сторонами та Радою з питань співробітництва мировими посередниками рекомендацій.
УПС стала перехідним етапом на шляху підготовки України до підписання угоди про асоціацію з Союзом.
Органи співпраці, створені в межах УПС, продовжують визначати параметри відносин сторін.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)