Право – Оуенз К. – Розділ 5. ЗУСТРІЧНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ
Особа, яка бажає забезпечити виконання договірного зобов’язання, повинна продемонструвати, що вона готова на зустрічне задоволення.
Зустрічне задоволення являє собою обіцянку зробити щось на користь іншої сторони, тобто надання іншій стороні права вимагати виконання обіцянки, беручи на себе зустрічне зобов’язання. Дія, результатом якої є право іншої сторони або яка дорівнює власним договірним зобов’язанням, також може бути зустрічним задоволенням. У більшості ділових контрактів зустрічне задоволення має подвійну природу – одна сторона отримує право, а інша бере на себе зобов’язання. Наприклад, якщо Амрат пообіцяє продати Баррі комп’ютер за 1000 фунтів стерлінгів, Амрат надасть Баррі право володіння комп’ютером, а сам втратить право і це буде йому на шкоду, бо він втратить власності на нього. Але при цьому Баррі надасть Амрату грошовий еквівалент комп’ютера – його вартість у 1000 фунтів стерлінгів, а сам отримає право власності на комп’ютер за гроші, які він сплатив за нього.
Якщо немає цього елементу шкоди, тобто взяття на себе договірних зобов’язань, чи користі, тобто отримання права на виконання зустрічного зобов’язання, обіцянка не може бути виконана. Наприклад, Клара пообіцяла подарувати Девіду 500 фунтів стерлінгів на його 21-й день народження. Девід не може подати позов на Клару, щоб вона дала йому ці гроші, якщо Клара відмовиться платити. Причина цього лежить у тому, що він не взяв на себе будь-яких зобов’язань щодо дій Клари або не надав їй будь-яких прав щодо свого майна.
5.1. Мета зустрічного задоволення
Зустрічне задоволення спершу діяло як механізм відбору при прийнятті рішення про те, має чи ні обіцянка бути приведена у виконання: обіцянки, пов’язані із зустрічним задоволенням, можна було привести у виконання, а ті, що не передбачали зустрічного задоволення, – ні. Як таке зустрічне задоволення за класичним договірним правом вважалося фундаментальною складовою контракту і мало на меті унеможливити виконання зобов’язання без зустрічного задоволення, хіба що воно оформлене у вигляді “документа за печаткою**.
Обіцянки, що містяться у формальних документах, які називаються “документи за печаткою”, є винятком із правила, за яким обіцянки без зустрічного задоволення не можуть виконуватися примусово. За загальним правом, такий документ має бути підписаним, скріпленим печаткою і переданим, інакше він не матиме сили. Крім того, необхідна наявність свідків. Закон про власність 1989 р. зняв обов’язкову вимогу про скріплення документа печаткою, якщо цей документ складено фізичною особою або компанією, створено за Законом про компанії, але в такому разі його повинні підписати директор і секретар компанії або два директори, й зі змісту документа має ясно випливати, що мається на увазі, що цей документ стає “документом за печаткою” цієї компанії. Інші вимоги загального права і досі залишаються в силі, хоч не слід забувати, що термін “переданий” у цьому контексті не означає передачу власності, як у випадку, коли йдеться, скажімо, про продаж товарів. Він просто означає, що особа має намір бути зв’язаною цим документом і відповідно поводитися. Крім того, що дія, передбачена “документом за печаткою”, не потребує зустрічного задоволення, вона має ще одну характерну рису – її позовна давність (тобто термін, протягом якого може бути порушена справа про її невиконання) становить 12 років, а не 6, як у випадку контракту, не оформленого “документом за печаткою”.
У наш час, як ми побачимо далі, право розвинулося такою мірою, що практично будь-яка обіцянка, зроблена в комерційному контексті, за винятком тих, які є явно благодійними, трактується як пов’язана із зустрічним задоволенням, а отже, може бути примусово виконана.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)