Право – Оуенз К. – 8.6. Закон про несправедливі умови контрактів (ЗНУК) 1977 р. та інші норми статутного і загального права, що регулюють застосування умов про звільнення від відповідальності
Договірна умова про звільнення від відповідальності – це умова, за допомогою якої одна зі сторін прагне виключити або обмежити свою відповідальність.
Такі умови можуть застосовуватися з такою метою:
1) щоб заздалегідь визначати, яка зі сторін нестиме ризики в разі виникнення певних можливих випадків (і, можливо, для того, щоб застрахуватися на такий випадок);
2) щоб користуватися (а часом і зловживати) переважаючою економічною “владою” постачальника товарів чи послуг над “владою” споживача товарів чи послуг.
Перша мета є законним і справді потрібнім засобом розподілу ризиків у контрактах між бізнесменами. Однак використання умов про звільнення від відповідальності для другої мети, надто стосовно споживачів (особливо активно їх застосовували члени спілок автомобілістів) зіпсувало репутацію самої концепції умов про звільнення від відповідальності, у результаті чого використання їх для сумнівних з погляду моралі цілей затьмарило їх законне застосування.
Найістотніший законодавчий контроль застосування таких договірних умов запроваджено Законом про несправедливі умови контрактів 1977 p., хоч Постанова про несправедливі умови в споживчих контрактах 1994 p., яку ми розглянемо нижче, забезпечує, як здається, повніший захист від застосування нечесних договірних умов у разі, якщо скаржник є споживачем. Згідно з положеннями цього закону, певні умови про звільнення від відповідальності не мають сили. Це означає, що вони не можуть бути включені до контракту за законом. Таким чином, якщо ясно, що умова є недійсною, то немає потреби розглядати чи внесена вона до контракту. Однак більшість умов про звільнення від відповідальності в угодах між підприємствами не є недійсними, а мають відповідати вимозі виправданості. У такому випадку (і у невеликій кількості випадків пов’язаних із бізнесом умов звільнення від зобов’язання, котрі не регулюються цим законом) перша вимога до умови полягає в тому, що вона має бути внесена до контракту, про який ідеться. Якщо умова, що розглядається, в контракті відсутня, то не має значення, виправдана вона чи ні – вона не має зобов’язальної сили!
(Примітка: ряд, справ, які ми розглянемо у зв’язку з питанням про те, чи внесена умова до контракту, якщо виходити з їх фактів, мали б нині інший результат. Однак ці справи і тепер залишаються дійсним джерелом права, коли йдеться про принципи внесення умов до контракту.)
Аналізуючи умови про звільнення від відповідальності, ми розглянемо два питання.
1) Коли умова про звільнення від зобов’язання включається до контракту?
2) Як можна позбавити сили умову про звільнення від відповідальності, котра, як видається, є дійсною?
8.6.1. Включення до контракту
Щоб бути дійсною, умова про звільнення від відповідальності, має бути визнана частиною контракту, що розглядається.
Є два методи включення умови про звільнення від відповідальності до контракту:
1) за допомогою підпису;
2) за допомогою доведення її до відома.
Підпис
Особа, яка підписує договірний документ, є зв’язаною його умовами незалежно від того, прочитала вона його чи ні, а якщо прочитала, то зрозуміла чи ні. У справі Лестрендж проти Грокоба (1934 р.) Л. підписала угоду купівлі-продажу про придбання автомата для торгівлі сигаретами. Угода була надрукована на коричневому папері, причому окремі умови – дуже дрібним шрифтом. Одна з них така: “Будь-які істотні умова, положення чи застереження, висловлені чи невисловлені, статутні чи інші, якщо вони не записані в цій угоді, вважаються не внесеними до неї”. Через кілька днів сигарети в автоматі почали застрявати, і він вийшов з ладу. Л. подала позов, вимагаючи відшкодування частини закупівельної ціни, яку вона внесла. Вона заявила, що не вважає себе зв’язаною умовою про звільнення від відповідальності, оскільки вона її не прочитала. Рішення: факт підписання нею документа означає, що вона є зв’язаною його умовами.
(Примітка: якби цю справу слухали сьогодні, умова про звільнення від відповідальності мала б, згідно із Законом про несправедливі умови контрактів, бути перевіреною на відповідність критеріям виправданості. Одним із таких критеріїв, який суд мав би взяти до уваги, розглядаючи питання про те, чи виправданою є умова про звільнення від відповідальності: “чи клієнт знав або мав підстави знати про існування та дію даної умови”. Цілком можливо, умова, що розглядається, не пройшла б випробування на виправданість уже за одним лише цим критерієм.)
Інколи людину можна обманом або через викривлення фактів спонукати до підписання контракту, який містить умови про звільнення від відповідальності. У такому разі факт введення в оману переважає умову про звільнення від відповідальності. У справі Кертіс проти “Кемікал Клінінг” (1951 р.) позивачка здала білу атласну весільну сукню до хімчистки відповідача. Приймальниця попросила її підписати папір, що мав назву “квитанція”. У ньому містився такий пункт: “Компанія не відповідає за пошкодження будь-якого походження”. Вона запитала, яку силу має цей документ, і їй сказали, що він звільняє компанію від відповідальності за певні види пошкоджень, у даному випадку пошкоджень бусин та блискіток на її сукні. Позивачка підписала документ, не прочитавши його. Сукню повернули з плямою. Позивачка подала позов до суду з вимогою відшкодувати збитки. Відповідачі не могли пояснити, звідки взялася пляма, але наполягали на своїй умові про звільнення від відповідальності. Рішення: приймальниця, хоч і несвідомо, викривила зміст умови про звільнення від відповідальності. Тож компанія не мала права наполягати на умові про звільнення її від відповідальності.
Доведення до відома
Часто умова про звільнення від відповідальності надрукована на документі, який одна особа просто вручає іншій або надсилає поштою, коли контракт укладено. У жодному з цих випадків особа, стосовно якої ця умова діє негативно, не підписувала жодного документа. Якщо умову справді довели до відома іншої сторони, то труднощів, як правило, не виникає. У такому разі умова вважатиметься внесеною до контракту, якщо суд дійде висновку, що про її існування сторону, стосовно якої ця умова діє негативно, належним чином поінформували. Таке повідомлення називається “гаданим сповіщенням”.
Вирішуючи питання, чи мало місце належне оповіщення, суди переважно беруть до уваги один або кілька чинників.
1. Кроки, зроблені для доведення до відома іншої сторони.
Умова про звільнення від відповідальності діє лише в разі, якщо були здійснені кроки для доведення факту її існування до відома іншої сторони. Якщо стверджується, що умова є частиною контракту, то сповіщення, в якій вона міститься, має бути частиною контракту. Якщо умова міститься в документі, то постає питання, чи цей документ є частиною контракту. Якщо при об’єктивному погляді на документ можна зробити висновок, що малося на увазі, що цей документ буде частиною контракту, то саме так його і трактуватимуть. Труднощі виникали переважно в так званих квиткових справах, але потенційно проблема має значно ширший діапазон. Наприклад, у справі “Девіс Контракторс” проти ради округу Феехем (1956 р.) постало питання, чи є певні умови (які по суті є умовами про звільнення від відповідальності) в листі, прикріпленому до тендерної заявки, частиною укладеного в остаточному підсумку контракту, який зазначених умов не містить. Суд дав негативну відповідь, визначивши, що лист не був частиною контракту.
Щодо умов про звільнення від відповідальності, що містяться у квитках, лорд Ход сон у своїх промові на процесі Маккатчеон проти Макбрайна (1964 р.) схвалив такі три питання, поставлені в справі Паркер проти “Саут Істерн Рейлвей Ко” (1877 p.), як такі, що дають змогу встановити, чи є квиток договірним документом:
А) чи знав пасажир про те, що на квитку щось написано;
Б) чи знав він, що квиток містить умови або посилання на умови;
В) чи зробила залізнична компанія все, що належало зробити, щоб довести до відома майбутніх пасажирів факт існування умов і де з ними можна
Ознайомитися (тобто де можна знайти умови, якщо їх не надруковано на квитку)?
Прецедентом вважається справа Чеплтон проти ради округу Баррі (1940 p.). Позивач хотів узяти напрокат два шезлонги на палубі. Він підійшов до складу шезлонгів, які належали відповідачам. У глибині складу виднівся напис: “Прокат шезлонгів – 2 пенні за З години”. Згідно з оголошенням ті, хто бажав узяти напрокат шезлонг, мали придбати квиток у приставленої особи і зберігати його на випадок контролю. На зворотному боці квитка було надруковано: “Рада не несе відповідальності за будь-які нещасні випадки або ушкодження, пов’язані з прокатом шезлонгів”. Позивач взяв два шезлонги, йому дали два квитки, які він поклав до кишені не читаючи. Коли позивач сідав на один із шезлонгів, той склався, і він дістав поранення. Ч. подав позов, вимагаючи відшкодування збитків. На свій захист представники ради заявили, що вони покладалися на умову про звільнення від відповідальності на звороті квитка, виданого позивачеві. Рішення: позивач не був зв’язаний умовою про звільнення від відповідальності. В оголошенні відповідачів не містилося жодної згадки про обмеження їхньої відповідальності, і було недоречним повідомляти про такі умови за допомогою документа, який був не чим іншим, як простою квитанцією.
Однак не існує такої норми закону, яка б передбачала, що квитки завжди є лише квитанцією, а не договірними документами. І в сучасних умовах підприємницької діяльності, коли добре відомо, що квитки нерідко містять умови, так само не виключено і те, що квиток трактуватиметься як договірний документ. У справі Мендельсон проти Норманда (1970 р.) позивач часто залишав свою машину в майстерні відповідачів. Йому завжди видавали квитанцію, в якій було зазначено, що компанія “не несе відповідальності за будь-які втрати чи пошкодження, яких зазнають транспортний засіб, його аксесуари чи вміст з будь-яких причин”. Апеляційний суд ухвалив рішення, що квитанція була договірним документом і, оскільки позивач прийняв його без заперечень, має вважатися, що він погодився з його умовами. (Однак умова про звільнення від відповідальності була визнана недійсною на інших підставах.)
У справі Торнтон проти “Шу Лейн Паркінг” (1971 р.) позивач під’їхав до входу до багатоповерхової стоянки відповідача. Він ніколи не був там раніше. Біля входу була вивіска: “Всі машини пар куються на ризик їх власників”. Крім того, там наводилася докладна інформація про вартість паркування. Коли позивач в’їхав усередину, світло змінилося з червоного на зелене, і автомат видав йому квиток. На квитку було зазначено час, коли позивач в’їхав на стоянку, а також написано, що квиток діє на умовах, вказаних усередині приміщення. Ці умови були написані на плакатах, розміщених на певних відстанях один від одного в центрі стоянки. Одна з умов передбачала звільнення відповідачів від відповідальності за заподіяння особистої шкоди клієнтам з будь-яких причин. Позивач бачив, що на квитку надрукований час, він помітив також, що там були ще якісь слова, але не прочитав їх. Позивач дістав поранення, частково через власну необережність, а частково через недбалість відповідачів. Він подав позов, вимагаючи відшкодування збитків. Відповідачі твердили, що вони покладалися на умову про звільнення від відповідальності. Рішення Апеляційного суду, висловлене лордом-суддею Мего та сером Гордоном Віллмером: відповідачі не зробили всього, що належало зробити, щоб довести до відома позивача умову про звільнення від відповідальності перед тим або під час того, як було укладено контракт. (Голова Апеляційного суду лорд-суддя Деннінг встановив, що квиток з’явився занадто пізно в ході операції, щоб його можна було розглядати як частину контракту.)
Протилежною є справа Томпсон проти “LMS” (1930 р.). У цій справі позивачка була неписьменною. Вона дала своїй племінниці міс Альдкрофт (яку суд визнав її агентом у справі придбання квитка) гроші, щоб та придбала для неї квиток на екскурсію з Манчестера до Дарвена. На лицьовому боці квитка було надруковано: “Екскурсія. Про умови читай на звороті”. На звороті були слова: “Діє на умовах та згідно з правилами, що містяться в розкладах компанії, її оголошеннях, екскурсійних та інших програмах”. В екскурсійній програмі було посилання на умови, зазначені в розкладах залізничної компанії, які передбачали, що власники екскурсійних квитків не мають права подавати в суд на залізничну компанію в разі будь-якого поранення з будь-яких причин. Виходячи з вагона в Дарвені, позивачка послизнулася і поранилася, коли поїзд зупинився перед місцем, де починається платформа. Вона подала позов, вимагаючи відшкодування збитків. Залізнична компанія заявила, що покладається на умову про звільнення від відповідальності. Рішення: позивачка була належним чином поінформована про умову про звільнення від відповідальності. Голова Апеляційного суду лорд Хенвортс зазначив, що той факт, що позивачка була не в змозі читати, ні про що не свідчить (беручи до уваги рівень освіченості в країні та юридичні повноваження з цього питання). Батько міс Альдкрофт (який також вважався агентом позивачки) перевірив час відправлення поїзда, він же конкретно запитав, коли і за яких обставин ті, хто планують подорож, можуть здійснити екскурсію.
У справі “Річардсон Срімшип Ко” проти Роунтрі (1894 р.) умова про звільнення від відповідальності була надрукована дрібним шрифтом, до того ж була малорозбірливою через червону печатку на квитку. Суд ухвалив, що п. Роунтрі не була зв’язана цієї умовою, бо не знала про її існування, а компанія не спромоглася належним чином довести її до відома.
2. Чи вчасно було доведено до відома умову про звільнення від відповідальності?
Умова про звільнення від відповідальності вважається внесеною до контракту, лише якщо її було доведено до відома перед або під час укладення контракту. Якщо це було зроблено після укладення контракту, умова не буде дійсною (хіба що матиме силу застереження про звичайну практику ведення ділових операцій – див. нижче). Прецедентом тут вважається справа Оллей проти власників готелю “Марлборо Корт” (1949 p.). Пан та пані О. зупинилися в готелі. Вони заплатили за номер заздалегідь і піднялися у свій номер. На одній зі стін було прикріплене оголошення: “Власники готелю не несуть відповідальності за втрату чи крадіжку речей, не зданих управительці на відповідальне зберігання”. Пані О. зачинила двері спальні на замок із “собачкою” і повісила ключі в конторці портьє. Коли вона була відсутня, третя особа взяла ключі й вкрала деякі хутряні речі. Пані О. подала позов на готель за свої збитки. Рішення: оголошення з’явилося надто пізно, щоб вважатися частиною контракту.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)