Право – Оуенз К. – 5.9. Позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки
Незважаючи на те, що описані вище винятки з правила справи Піннеля є усталеною нормою права, вони зачіпають лише дуже обмежену кількість випадків, тож, навіть попри ці винятки, загальне застосування правила залишалося практично незмінним. Виникла необхідність у такому винятку з правила, який застосовувався б у більшості випадків. Інакше кажучи, необхідне було нове правило, стосовно якого випадок Піннеля став би винятком!
Зачатки такого правила вдалося відшукати в принципі права справедливості, який називається принципом відмови. Він діяв тривалий час і був усталеним винятком з вимоги про те, що обіцянка для позовної сили обов’язково має бути підкріплена зустрічним задоволенням.
Хаджес проти “Метрополітен Рейлвей Компані” (1887 р.)
Другого жовтня 1874 p. X. надіслав своєму орендареві – компанії МРК – лист-нагадування про те, що, згідно з умовами угоди вона повинна в 6-місячний строк виконати певні ремонтні роботи. Якщо ремонт не буде завершено до 22 квітня 1875 р. (тобто до завершення 6-місячного строку), то МРК буде позбавлена оренди. Однак у листопаді 1874 р. МРК написала X. листа з пропозицією продати їй орендовані нею приміщення (приміщення для бізнесу, розташовані в зручному місці, можуть бути цінним активом, тому часто стають предметом продажу), зазначивши, що вони не розпочинатимуть ремонт, про який ішлося в листі-нагадуванні, доки не одержать від X. відповідь. 1 грудня X. відповів, що він подумає над цим, коли дізнається про ціну. ЗО грудня МРК призначила ціну – 3000 фунтів стерлінгів. 31 грудня X. відповів листом, в якому заявив, що запропонована ціна “абсолютно неприйнятна” і попросив змінити пропозицію. Після цього ніякого спілкування між ними не було до 19 квітня 1875 р. (тобто за три дні до кінця призначеного на ремонт строку), коли МРК заявила, що оскільки переговори не привели до продажу і погода стала сприятливою, то вона розпочинає ремонт. X. відповів, що у МРК було достатньо часу, для завершення ремонту, оскільки переговори обірвалися ще наприкінці грудня, і 28 квітня подав позов, вимагаючи, щоб МРК звільнила приміщення на тій підставі, що вона не виконала ремонт відповідно до листа-нагадування.
Палата лордів ухвалила рішення, що, з позиції справедливості, переговори про продаж орендованих приміщень привели до відстрочення 6-місячного строку, встановленого в листі-нагадуванні. Це відстрочення завершилося 31 грудня 1874 p., і МРК має право завершити ремонт протягом шести місяців від цієї дати.
Примітка: було ясно, що якщо орендарі збиралися купити приміщення, вони не мали наміру розпочинати необхідний ремонт; по суті вони сказали X. саме це. X., почавши переговори про продаж орендованого приміщення, опосередковано пообіцяв МРК, що відмовиться від своїх прямих законних прав і не робитиме кроків до виконання вимоги листа-нагадування про ремонт. Коли переговори зірвалися, термін дії відмови закінчився, і X. міг знову повернути свої прямі законні права.
Принцип, встановлений справою Хаджес проти “Метрополітен Рейлвей Компані”, називається “відмовою”. Відмова застосовується в разі, якщо:
А) одна сторона обіцяє (обіцянка може виражатися явно або неявно) іншій стороні, що не наполягатиме на своїх прямих законних правах, які випливають з
Контракту, враховуючи, що інша сторона діятиме відповідно до цієї обіцянки;
Б) інша сторона покладається на обіцянку, діючи відповідно до неї. За цих умов той, хто дав обіцянку, не може знову повертатися до
Реалізації своїх прямих законних прав, доки така реалізація не стане для нього справедливим кроком. Однією з таких ситуацій, в яких справедливість вимагає дозволити тому, хто дав обіцянку, повернутися до реалізації своїх прямих законних прав, є ситуація, коли він заздалегідь повідомляє про свій намір іншу сторону. Тож орендодавець у справі Хаджес проти “Метрополітен Рейлвей Компані” міг повернутися до здійснення своїх прямих законних прав, але лише після того, як він заздалегідь повідомив би іншу сторону про свої наміри.
Відмова часто застосовується у випадках, коли одна сторона контракту не може вчасно виконати своє зобов’язання. Наприклад, припустимо, А і Б домовилися, що А доставить Б товари 1 листопада. А не може виконати свого зобов’язання в цей день, і Б погоджується, що достатньо буде, якщо товари буде доставлено 1 грудня. У цьому випадку Б не має права повернутися до попередньої домовленості й реалізувати свої прямі законні права, подавши позов проти А за порушення контракту, коли 1 листопада товари не будуть доставлені.
Інколи відмова дається без призначення нового строку замість старого, у цьому разі зобов’язання має бути виконано у прийнятний термін.
Чарльз Рікардс проти Оппенгейма (1950 р.)
Р. продав О. шасі від “роллс-ройса”. О. зажадав, щоб на шасі був побудований корпус, і Р. погодився замовити цю роботу в субпідрядника. Планувалося, що робота забере шість, щонайбільше сім місяців, і отже, буде виконана до кінця березня. Роботи не завершилися до кінця березня, але О. продовжував наполягати на виконанні замовлення. Врешті-решт він написав Р. листа, в якому зазначив, що якщо машина не буде готова до 25 липня, то він придбає замість неї іншу машину. Машина не була готова, і О. придбав іншу. Р. завершив виготовлення машини в жовтні, а згодом подав позов, звинувативши О. у відмові прийняти доставлену йому машину і заявивши, що після скасування умови стосовно початкового терміну він був зобов’язаний завершити роботу в прийнятний термін. Апеляційний суд ухвалив рішення, що О. відмовився від початкового терміну поставки, але мав право відновити своє право на отримання машини за умови, якби завчасно повідомив про свої наміри і дав час на виконання замовлення. І він це зробив.
Саме цей принцип відмови застосував суддя Деннінг у справі, в якій ішлося про часткову сплату боргу. Цей принцип у тому вигляді, в якому він застосовується у справах про часткову виплату боргу, називається “позбавленням права заперечення на основі даної обіцянки”. (Позбавлення права заперечення – це норма доказового права, яка в широкому розумінні “зупиняє”, тобто позбавляє людину, яка робить заяву, права пізніше заперечувати правдивість своєї заяви.)
“Централ Лондон Проперті Траст” проти “Хай Тріз Хауз” (справа відома під назвою “справа “Хай Тріз”) (1947 р.)
Відповідно до орендної угоди від 24 вересня 1937 p., XTX орендувала багатоквартирний будинок у ЦЛПТ на 99 років, орендна плата –
2500 фунтів стерлінгів на рік. ХТХ здала в суборенду квартири індивідуальним квартиронаймачам. Розпочалася війна, всі квартири не вдалося здати в оренду, і сторонам стало ясно, що ХТХ не може заплатити орендну плату, яку вона винна ЦЛПТ, за рахунок орендної плати, зібраної у квартиронаймачів. Тому вони домовилися, що орендну плату слід зменшити до 1250 фунтів стерлінгів на рік. З 1941 р. ХТХ почала вносити зменшену орендну плату. На початок 1945 р. всі квартири будинку були здані в оренду. 21 вересня 1945 р. ЦЛПТ написала ХТХ листа, в якому зазначила, що надалі необхідно вносити орендну плату в повному обсязі, вказавши, що нараховано заборгованість за весь період, починаючи з 1941 р. Згодом ЦЛПТ подала позов на ХТХ, вимагаючи заплатити всю суму орендної плати за квартали, що закінчуються 29 вересня та 25 грудня. Відповідачі заявили:
Що було досягнуто домовленості про зменшення орендної плати до 1250 фунтів стерлінгів, і ця домовленість мала залишатися в силі на період до кінця оренди;
Що позивачі не мали права стверджувати, що орендна плата перевищує 1250 фунтів стерлінгів на рік;
Що оскільки позивачі не вимагали підвищення орендної плати до написання листа від 21 вересня 1945 р. (отриманого відповідачами 24 вересня 1945 p.), вони тим самим відмовилися від своїх прав на будь-яку суму орендної плати, що перевищує 1250 фунтів стерлінгів, за весь термін до 24 вересня 1945 р.
Суддя Деннінг виніс рішення, що на основі цілого ряду справ, включно зі справою Хаджес проти “Метрополітен Рейлвей Компані” (1877 p.), установлено справедливий принцип, аналогічний принципу позбавлення права заперечення, згідно з яким сторона, що дає обіцянку, як у випадку з ЦЛПТ, не має права діяти всупереч цій обіцянці.
Принцип позбавлення права заперечення на підставі даної обіцянки сформульовано так:
“Якщо одна сторона поводить себе так, що інша сторона має підстави вважати, що вона не наполягатиме на реалізації прямих прав, що випливають із контракту, усвідомлюючи, що інша сторона має діяти відповідно до цього уявлення, і вона так діє, тоді перша сторона не має права пізніше наполягати на своїх прямих законник правах, якщо такі дії будуть несправедливими… За відповідних обставин вона може відновити свої прямі законні права на майбутнє за умови, що повідомить про свій намір це зробити або своєю поведінкою дасть зрозуміти, що відтепер наполягатиме на цих правах” (Лорд Деннінг, голова Апеляційного суду, у справі “В. Дж. Алан енд Ко” проти “Ель Наср Експорт енд Імпорт Ко” (1972 p.))
(2 votes, average: 2,50 out of 5)