Право – Оуенз К. – 5.3. Достатність зустрічного задоволення
Ось два визначення зустрічного задоволення, цитовані найчастіше:
1. “Відповідне зустрічне задоволення може являти собою або певне право, вигоду, зиск чи користь, яку набуває одна сторона, або утримання від
Якихось дій, шкоду або зобов’язання, що надається, приймається чи береться на себе іншою стороною” (Керрі проти Міси (1875 р.)).
Це визначення критикують передусім за те, що воно не роз’яснює чітко, що для зустрічного задоволення особа, якій дають обіцянку, не обов’язково має надати іншій стороні право чи взяти на себе зобов’язання. Досить, якщо вона пообіцяє надати право іншій стороні або прийняти зобов’язання.
2. “Дії або утримання від дій однієї стороною або обіцянка це зробити – це ціна, за яку обіцянка іншого приймається, і обіцянка, дана в такий
Спосіб за щось цінне, підлягає примусовому виконанню” (“Данлоп” проти “Селфріджа” (1915 p.), Лорд Даяедіи (цитується за Pollok, “Principles of Contract”, 8th edn, p. 175).
У цьому визначенні наголошується на важливості обіцянки, бо воно чітко показує, що на одному боці рівняння завжди стоїть обіцянка, незалежно від того двосторонній (або багатосторонній) цей контракт, чи він односторонній.
При двосторонньому контракті рівняння має такий вигляд:
Обіцянка = Обіцянка.
При односторонньому контракті вигляд рівняння такий:
Дії чи Утримання від дій ~ Обіцянка.
Слід зазначити, що, хоч теорія є саме такою, але на практиці можуть виникати певні труднощі.
5.3. Достатність зустрічного задоволення
Щоб задоволення було дійсним зустрічним задоволенням, воно має бути “достатнім” (іноді кажуть “цінним”, іноді – “реальним”).
Це означає, що зустрічне задоволення має бути чимось цінним з погляду права. Вважається, що зустрічне задоволення повинно мати економічну цінність. Однак є чимало справ, у яких дія чи обіцянка, яку суд вважав за зустрічне задоволення, були сумнівної економічної цінності.
Ось давня справа про достатність зустрічного задоволення, в якій суд ухвалив, що там не було зустрічного задоволення для обіцянки відмовитися від того, що подружжя не мало права робити. Якби цю справу розглядали в наш час, то цілком можливо, що рішення спиралося б на твердження, що це сімейна справа, в якій не існувало наміру створювати правові відносини.
Байт проти Блуетта (1853 р.)
Батько позичив синові певну суму, на яку син оформив вексель (тобто письмову обіцянку повернути гроші) на користь батька. Згодом батько помер і виконавці його духівниці подали позов на сина на підставі цього векселя. На свій захист син сказав, що батько говорив йому, що вважатиме вексель анульованим, якщо син утримається від нарікання на батькове (загальновідоме) несправедливе ставлення до нього при розподілі батькового майна між його дітьми. Син справді припинив нарікання, і тому заявив, що на цій підстав вексель має бути анульованим. Рішення: обіцянка відмовитися від того, що особа і так не мала права робити, не є достатнім зустрічним задоволенням.
У справі, яка розглядалася значно пізніше, було ухвалено, що обгортки від шоколадних плиток дорівнюють зустрічному задоволенню.
“Шаппель” проти “Нестле” (1960 р.)
Компанія Ш. мала авторські права на мелодію під назвою “Рокін’ шуз”. Стаття 8 Закону про авторські права 1956 р. дозволяє робити записи музичного твору для роздрібної торгівлі ними за умови, що власника авторських прав попереджено про це і заплачено роялті1 в сумі 6,25 % звичайної роздрібної торговельної ціни. Компанія Н. звернулася до компанії’ звукозапису X. і попросила її зробити запис “Рокін* шуз” на платівку, яку передбачалося продавати особам, котрі, придбавши три плитки шоколаду “Нестле”, надішлють обгортки від них разом із 1 шилінгом 6 пенні. X. повідомила про намір використати пісню і заплатити Ш. роялті в сумі 6,25 % від 1 шилінга б пенні. Компанія Ш. відмовилася, оскільки сума в 1 шилінг 6 пенні була значно меншою від ціни, за яку зазвичай продавали платівки, виготовлені для продажу. Він подав позов за порушення авторських прав, стверджуючи, що три шоколадні обгортки були частиною зустрічного задоволення за платівку. Палата лордів ухвалила рішення, що обгортки були частиною зустрічного задоволення, попри те навіть, що вони не мали безпосередньої цінності для “Нестле” і їх викидали відразу після отримання. Лорд Рейд сказав:
“Сторона контракту може передбачити зустрічне задоволення, яке вона вибирає. Перчинка не перестає бути достойним зустрічним задоволенням, якщо встановлено, що особа, якій дають обіцянку, не любить перець і викине перчинку геть”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)