Право – Оуенз К. – 23.7. Дичина і сільськогосподарська продукція
Відповідальність прив’язується лише до імпортера до ЄБС, а не до імпортера до країн-членів. Так, якщо німець імпортує товар не з ЄБС і продає його британському імпортеру, відповідальність несе саме німецький імпортер. Статті 5 та 6 Конвенції з юрисдикції 1968 р. і Ухвали з цивільних та комерційних справ (Конвенція ухвал) та Протокол 1971 р., до якого Британія приєдналася через Конвенцію про приєднання 1978 p., містять спеціальні положення щодо таких обставин. Конвенції та Протокол, які є частиною європейського права (оскільки приєднання до них відбулося відповідно до статті 220 Римського договору), набрали чинності у Великій Британії через Закон про цивільну юрисдикцію 1982 р.
Згідно з положеннями статті 5(3) Конвенції 1968 p., проти особи, доміцильованої в країні – члені угоди, можна порушити справу в іншій країні – члені угоди… (3) у справах, пов’язаних з деліктом… “у судах, які займаються справами на території, де сталася подія, що завдала шкоди”. Положеннями статті 6, зокрема, передбачено, що якщо є кілька відповідачів, проти особи можна порушити справу в судах, які займаються справами на території, де доміцильований будьякий з них. Це положення має на меті уникнути численних справ у випадках, коли відповідальність несуть кілька сторін, хоч, оскільки складається враження, що згідно з положеннями статті 5 позивач може порушувати проти всіх них справу на своїй “домашній” території, він може діяти і так.
Може постати питання про те, де сталася “подія, що завдала шкоди”. Якщо товари вироблені в одній країні, а шкоду вони завдали в іншій, то можна гадати, що ця подія сталася саме там, де було завдано шкоди. Однак у справі Бієр проти “Майне де Потас” (1978 р.) відповідачем була французька компанія, яка щодня скидала 11 тис. т хлоридів у Рейн. Б. був власником розсадника в Нідерландах, який використовував воду з Рейну для зрошування. Вона була так забруднена хлоридами, що він був змушений застосувати дорогу очисну систему. Б. порушив справу, вимагаючи відшкодування збитків. Постало питання про те, де відбулася подія, що завдала шкоди. Б. порушив справу в нідерландському суді, який відмовив у юрисдикції. (Б. свідомо прагнув уникнути порушення справи у Франції, бо проблема постала почасти через відмову французького уряду вжити ефективних заходів для уникнення забруднення, тож він побоювався, що це вплине на ставлення французьких судів.) Б. апелював до Європейського суду, який ухвалив, що ця справа належить до юрисдикції нідерландських або французьких судів. Отже, принцип такий: вважається, що шкода виникла або за місцем дії відповідача, або за місцем, де завдано шкоди, і саме з цього принципу слід виходити, розглядаючи справи про відповідальність за якість продукції.
23.7. Дичина і сільськогосподарська продукція
Відповідальність не поширюється на дичину або сільськогосподарську продукцію доти, доки такі дичина та сільськогосподарська продукція не пройдуть промислову обробку. Термін “сільськогосподарська продукція” означає будь-яку продукцію рослинництва, тваринництва або рибальства. Директива, на якій базується Закон, виключала дичину та первинну сільськогосподарську продукцію, хоч і не забороняла державам-членам за бажанням поширити відповідальність на ці товари. Велика Британія вирішила цього не робити. Одна з відмінностей між Директивою та Законом полягає в тому, що Директива виключає з визначення “сільськогосподарської продукції” продукти, які пройшли “первинну переробку”. Закон трактує відповідальність за якість сільськогосподарської продукції з дещо іншого погляду. Він передбачає, що термін “виробник” означає (зокрема): “У разі, якщо продукт не був вироблений, добутий чи видалений, а істотні характеристики його можуть бути пов’язані з процесом промислової або іншої обробки (наприклад, сільськогосподарською переробкою), особу яка виконує обробку”. Це породжує неоднозначність. Якщо ми припустимо, що “тваринництво” включає птахівництво, то, виходячи з Директиви, може скластися враження, що курча, приготовлене до столу, може трактуватись як таке, що пройшло “первинну обробку”, але його істотні характеристики не можуть бути пов’язані зі здійсненням промислової чи іншої обробки. Так, якщо курча, інфіковане сальмонелою, було продане А, який використав його в їжу і для частування Б, і вони обидва в результаті захворіли на сальмонельоз, А матиме право порушити справу проти роздрібного торгівця за порушення контракту, і той нестиме безумовну відповідальність, тоді як Б за Законом може порушити справу проти виробника про недбалість. Не слід, однак, забувати, що згідно з положеннями статті 1 Закону “закон має на меті ввести в дію Директиву і має трактуватися відповідно”. З огляду на це, важко точно зрозуміти, що означає поняття “первинна обробка”. Якщо цей термін стосується тварин, забитих і приготовлених до столу, то виняток, як видається, навряд чи має сенс, бо навіть дичина, яка традиційно продавалася неприготовлєною, сьогодні часто продається приготовленою до столу. З іншого боку, можна стверджувати, що на заморожені продукти поширюються положення як Закону, так і Директиви. Тож постає досить дивна ситуація, коли в разі інфікування замороженого м’яса виробник несе відповідальність, лише якщо він припустився недбалості, тоді як особа, котра заморозила м’ясо, несе за Законом безумовну відповідальність. Питання, чи є обприскування посівів “процесом промислової чи іншої обробки”, також необхідно вирішити, якщо вживання в їжу обприсканих рослин спричинило ушкодження.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)