Право – Оуенз К. – 23.4.1. Страхування
Часом, незважаючи на те, що ясно, що хтось таки припустився недбалості, незрозуміло, хто саме. Очевидним ходом подій у таких випадках є об’єднання всіх осіб, які могли припуститися недбалості й виступ проти них як відповідачів. Так сталося в справі “Волтон енд Волтон” проти “Бритіш Лейланд”, “Даттон Форшоу” та “Блу Хауз Гередж” (1978 р.), у якій виробники, роздрібні продавці й майстерня гаража, який здійснював технічне обслуговування автомобіля, були об’єднані як відповідачі в справі про нанесення ушкоджень дружині відповідача через дефект машини. У цій справі машина “остін алегро” мала дефект, який загрожував відпаданням коліс. Це досить швидко дало себе знати. Вже сталося 100 таких випадків, причому 50 з них протягом лише семи тижнів. Виробник автомобіля, компанія “Бритіш Лейланд”, хоч і не могла сама усунути проблему, але могла зробити так, щоб колеса не відпадали, встановивши шайби великого розміру. Це було зроблено на машинах, виготовлених після виявлення дефекту. Однак машини, вироблені до того, як почали встановлюватися великі шайби, залишалися в небезпечному стані. “Лейланд” видала “попередження”, але лише для дилерів, які діють за франчайзинговою угодою. Воно містило інструкцію про те, як виправити цей дефект (тобто встановити шайби великого розміру), але не вказувалася причина, чому це треба робити (тобто через те, що в іншому разі колеса можуть відпадати). Машина позивача обслуговувалася компетентною майстернею, яка, проте, не належала до тих, що мали франчайзингову угоду з “Лейланд”, і там нічого не знали про проблему з колесами. Колесо машини позивача відпало, що призвело до травми його самого і дуже серйозного ушкодження дружини. Суд ухвалив рішення, що “Лейланд” припустилася недбалості, бо не відкликала машини, виготовлені до того, як стало відомо про дефект. Однак ні роздрібні торгівці, ні гараж, який востаннє здійснював технічне обслуговування машини, не несли відповідальності.
З іншого боку, у справі Еванс проти “Триплекс” (1936 р.) Б. вів свій автомобіль, виготовлений за рік перед тим, коли вітрове скло миттєво розсипалося. Частинки скла посипалися на пасажирів. Син Е. порізався, а його дружина зазнала шоку. Вітрове скло виготовив відповідач – компанія “Триплекс” – зі спеціально загартованого скла. Б. вирішив подати позов проти виробника скла на підставі недбалості, хоч краще було б, очевидно, щоб пані Б. подала позов проти виробника, а пан К. – проти роздрібного торгівця за порушення контракту. Суддя Портер прийняв рішення, що недбалість виробника не доведена. Були представлені свідчення того, що скло могло розбитися через зовнішню подряпину або через деформацію під час встановлення його в раму. Суддя зробив висновок, що скло розсипалося через неправильне встановлення, а не через виробничий дефект.
Причини, чому навіть покупець може надати перевагу порушенню справи про недбалість проти виробника замість справи про порушення невисловлених умов контракту, що передбачаються статтею 14 Закону про продаж товарів 1979 р. проти роздрібного торгівця, такі.
1. Продавець може бути неплатоспроможним або його спроможність відшкодувати істотні збитки сумнівна.
Може статися, що продавець не має достатніх ресурсів для задоволення претензій, які висуваються до нього. Продавець може як третя сторона справи приєднатися до особи, яка продала товар продавцеві, бо продавець користується наданою йому Законом про продаж товарів перевагою як покупець свого постачальника. Цей процес приєднання до свого безпосереднього постачальника може тривати доти, доки у вертикальному ланцюзі поставок не дійдуть до, виробника або імпортера. Так, виробник компенсує збитки дистриб’ютора, дистриб’ютор – оптового торгівця, той – продавця, і за умови, що неплатоспроможність продавця стосується лише його спроможності задовольнити претензії клієнта про відшкодування збитків, продавець зможе заплатити своєму клієнту. У такий спосіб, навіть якщо продавець не в змозі заплатити за рахунок власних коштів, клієнт може, таки отримати відшкодування своїх збитків.
У справі, яку ми розглядали вище, продавець був неплатоспроможним у тому розумінні, що, хоч він міг погасити свої звичайні комерційні борги, та не міг виплатити відшкодування збитків клієнту, який дістав ушкодження. Однак, якщо продавець неплатоспроможний такою мірою, що не може погасити борги перед своїми торговими кредиторами, клієнт, котрий зазнав ушкоджень, знову-таки матиме проблеми з відшкодуванням збитків. Це пов’язано з тим, що діє правило, за яким компенсація постачальника подавцю у зв’язку з дефектністю товарів відноситься на загальні активи продавця. Відповідно, компенсацію можна використати для покриття боргів перед іншими кредиторами продавця, а не лише перед клієнтом, який зазнає ушкоджень. Таким чином, клієнт, який зазнав ушкоджень, навряд чи одержить більше, ніж лише частину суму, на яку він претендує, у формі дивідендів у разі неплатоспроможності продавця.
2. Може бути недоцільним подавати позов проти продавця. Може статися, що продавець захищений ефективною умовою про звільнення від відповідальності, хоча з часу набрання чинності Законом про несправедливі умови контрактів це малоймовірно, бо спроби усунути положення статті 14 з контракту є недійсними, якщо контракт укладено зі споживачем, і мають відповідати критерію виправданості, якщо контракт укладено між підприємствами. Ще одна можливість полягає в тому, що постачальник може бути компанією з обмеженою відповідальністю, яка була ліквідована, а отже, перестала існувати. Припустимо, наприклад, що С. (споживач) зазнав ушкоджень через дефект у товарі, придбаному в Р. (роздрібного торгівця), який придбав його в Г. (оптового торгівця, компанії з обмеженою відповідальністю, яка була ліквідована, тобто за законом перестала існувати), який придбав його в Д. (дистриб’ютора), а той у В. (виробника). У такому разі С. подасть позов на P., але Р. не може приєднатися до Г. у справі, бо Г. більше не існує як юридична особа. Він не може також обминути Г. і замість нього приєднатися до Д., бо позбавлений приватності контракту з Д. Таким чином, С. не матиме засобу судового захисту, бо Г. не може оплатити необхідне відшкодування збитків.
З іншого боку, продавець може бути практично недосяжним. Припустимо, що в наведеному вище прикладі Р. придбав товар безпосередньо у закордонного постачальника. Якщо лише постачальник не має активів усередині країни, може постати проблема з виконанням судового рішення, коли постачальник не є резидентом країни, що належить до Європейського Союзу. В деяких випадках можна порушити справу проти постачальника у власній країні, але це, у свою чергу, пов’язано із серйозними проблемами. (Обговорення питання про взаємне виконання судових рішень між країнами – членами ЄЕС див. нижче в розділі, в якому розглядається Закон про захист споживачів 1987 р.)
23.4.1. Страхування
Обачний роздрібний торгівець прагне убезпечитися від відповідальності відшкодування збитків споживачу, який зазнав ушкоджень через дефект товарів. У такому разі неістотно, що роздрібний торгівець не може порушити справу проти свого постачальника. Більше того, згідно із Законом про треті сторони (права проти страхувальників) 1930 р. права за страховим полісом передаються споживачу, претензії якого потім безпосередньо задовольняються страховою компанією. Можна лише дивуватися, чому таке саме правило не застосовується до коштів, сплачуваних як компенсація роздрібному торгівцю стороною, яка продала йому товари.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)