Право – Оуенз К. – 23.11.1. Звільнення від відповідальності
Зустрічна недбалість – обставина, що звільняє від відповідальності у справі про недбалість або при порушенні статутного обов’язку, коли відповідач заявляє, що позивач долучився до причини завданої йому шкоди чи відповідач частково винний у цій шкоді. Прикладом зустрічної недбалості першого типу може бути ситуація, коли особа вибігає на дорогу ззаду припаркованої машини і її збиває автобус. До зустрічної недбалості другого типу можна віднести випадки, коли жертва не робить нічого, що може спричинити нещасний випадок, але й не вживає заходів, спроможних зменшити шкоду внаслідок такого випадку. Некористування пасажира ременем безпеки при поїздці в машині є прикладом зустрічної недбалості другого типу. В будь-якому випадку суд оцінює повну суму відшкодування збитків, яку присудив би позивачеві, якби він не припустився зустрічної недбалості, а потім зменшує її на певний відсоток, що відображає факт зустрічної недбалості. Зустрічна недбалість другого типу, коли жертва жодним чином не відповідає за випадок, у результаті якого вона зазнала ушкоджень, трапляється дуже рідко.
Положення статті 6(3) Закону про захист споживачів дозволяє посилатися на зустрічну недбалість як обставину, що звільняє від відповідальності, як передбачено в Законі про реформу права (зустрічна недбалість) 1945 р. та статтею 5 Закону про нещасні випадки зі смертельним наслідком 1976 р. Однак у справах про зустрічну недбалість суд порівнює недбалість позивача з недбалістю відповідача. У справах про відповідальність за якість продукту відповідач несе відповідальність незалежно від провини, тому порівняння провини не матиме сенсу. У справах, пов’язаних з безумовною відповідальністю за Законом про фабрики та аналогічними законодавчими актами, які накладають безумовну відповідальність, суди ухвалювали рішення, що про частку вини позивача не слід судити надто категорично. Наприклад, у справі Квінтас проти “Нешил Смелтінг Ко” (1961 p.) лорд-суддя Селларс сказав: “Нерідко виносять рішення про те, що відповідач, який не виконує свого статутного обов’язку, несе сувору відповідальність. Працівника не слід судити надто жорстко”. Аналогічно у справі “Стейвлі Айрон енд Кемікл Ко” проти Джонса (1956 p.) лорд Такер зазначив: “У справах, що підпадають під дію Закону про фабрики, метою накладення абсолютного зобов’язання є захист працівника саме від дій, спричинених неуважністю, на які часом посилаються як на такі, що становлять зустрічну недбалість, тож надто суворий стандарт негативно позначиться на об’єкті статуту”. Отже, доречним видається висновок, що за Законом зустрічна недбалість оцінюватиметься з більшою поблажливістю до позивача, ніж це відбувається у справах про недбалість.
23.11.1. Звільнення від відповідальності
Стаття 7 Закону передбачає, що відповідальність перед особою, яка зазнала шкоди, або її родичем чи залежною особою не можна обмежити чи виключити жодною умовою контракту між відповідачами – відповідальність за Законом є спільною і розподіляється між виробником, “власником марки”, імпортером до ЄЕС і, де це доцільно, постачальником. Вони мають відрегулювати відповідальність між собою (за умови дотримання положень Закону про несправедливі умови контрактів 1977 p.), але не можуть обмежити чи виключити відповідальність як один перед одним, так і перед споживачем. У справі Томпсон проти Т. Логана (1987 р.) другі відповідачі взяли у перших в оренду екскаватор з водієм. Пункт 8 контракту передбачав, що стосовно роботи агрегату водій має вважатися службовцем чи агентом других відповідачів, які повинні нести відповідальність за всіма претензіями, можливими у зв’язку з роботою керованого водієм агрегату. Чоловік позивачки, який також був працівником перших відповідачів, загинув через необачність водія, який, керуючи екскаватором, працював на других відповідачів у кар’єрі. Позивачка як особистий представник свого чоловіка одержала від перших відповідачів, працівником яких був її чоловік, відшкодування збитків і витрат. На судовому процесі із залученням третьої особи перші відповідачі заявили, що вони мають право на компенсацію від других відповідачів. Другі відповідачі на свій захист послалися на те, що пункт 8 можна заперечити на підставі положень статті 2(1) Закону про несправедливі умови контрактів 1977 p., бо він має на меті обмежити відповідальність або звільнити від відповідальності за смерть чи особисте ушкодження всупереч положенням згаданої статті. Рішення: пункт 8 не мав сили між сторонами контракту. Відповідно до істинного тлумачення положень статті 2 вони стосувалися захисту жертви недбалості та тих, що порушували справу від її імені, а не домовленостей між правопорушником та іншими особами, які поділяють або спільно несуть тягар відшкодування, яке слід надати жертві. Оскільки такі домовленості не звільняють правопорушника від відповідальності й не обмежують її, то пункт 8 не підпадає під дію заборони, передбаченої статті 2(1).
Однак у справі, коли позивачі взяли в оренду агрегат і їхнє майно було ушкоджене через недбалість водія, якого вони найняли разом з агрегатом, відповідачі не мали права застосувати положення пункту 8, щоб уникнути відповідальності. У цій справі шкоду було заподіяно майну, і Апеляційний суд ухвалив рішення, що звільнення від відповідальності, яке за положеннями статті 2(2) Закону про несправедливі умови контрактів 1977 р. має бути доцільним, було недоцільним, а отже, не звільняло відповідачів від відповідальності (див. справу “Філіпс Продактс” проти Хайленда (1987 р.)).
(2 votes, average: 3,50 out of 5)