Право – Оуенз К. – 22.2. Потреба в новому законодавстві
Як можна бачити, до набрання чинності Законом про споживчий кредит регулювання діяльності надавачів кредитів було дуже довільним, часто при цьому основним критерієм виступали відмінності між різновидами трансакцій чи кредиторів, а наслідки трансакції на практиці не розрізнялися. Так, позичання грошей у позикодавця або у заставоутримувача чи шляхом купівлі на виплат законодавчо регулювалося. З іншого боку, позичання грошей у банку – ні. Аналогічно угоди оренди з правом викупу та умовного продажу регулювалися законом, тоді як придбання товарів за допомогою кредитних карток, клубних чеків чи орендних угод – ні.
Більше того, у випадках, коли законодавство регулювало трансакції, воно робило це по-різному. Бракувало єдиного підходу.
З огляду на цю незадовільну ситуацію, у вересні 1968 р. було створено Комітет під головуванням лорда Кроутера з метою вивчити законодавство і виробити рекомендації. Звіт цього Комітету під назвою “Звіт Кроутера” представлено парламенту в березні 1971 р. Його рекомендації були далекосяжними. Комітет рекомендував ухвалити два нових Акти парламенту: закон про позичання і забезпечення, що містив би положення, пов’язані з кредитними трансакціями взагалі, та закон про споживчий продаж та позику, що містив би спеціальні положення, необхідні для регулювання всіх аспектів трансакцій, які підпадають під визначення трансакції споживчого кредиту. Цього разу було досягнуто компромісу у формі Закону про споживчий кредит 1974 p., який введено в дію для заміни тогочасного фрагментарного законодавства всебічним кодексом з питань споживчого кредиту. Закон мав на меті ліквідувати всі довільні відмінності між трансакціями, які законодавчо трактувалися по-різному, а на практиці були однакові.
22.3. Сфера застосування Закону про споживчий кредит
Для того щоб та чи інша трансакція повністю підпадала під регулювання Законом про споживчий кредит, сума наданого кредиту (або загальна сума, що підлягає сплаті за орендною угодою) не повинна перевищувати 15 тис. фунтів стерлінгів, а позичальник чи орендар має бути неюридичною особою. Якщо сума наданого за трансакцією кредиту перевищує 15 тис. фунтів стерлінгів або позичальник є юридичною особою, така трансакція регулюється загальним правом, хоч є кілька моментів, на які поширюється дія Закону про споживчий кредит (наприклад, право суду поновлювати кредитні торги в разі здирницьких умов угоди).
Закон набирав чинності частинами протягом кількох років, починаючи з 1974 p., оскільки створював широкі рамки, тож для набрання чинності його положеннями було потрібне докладне регулювання. Так, необхідно було заздалегідь підготувати відповідні регулювальні акти і ввести їх у дію одночасно з певними статтями самого закону. Закон остаточно введено в дію у травні 1985 р.
Закон 1974 р. є головним засобом регулювання споживчих кредитів та угод про споживчу оренду, ці питання регулюються також окремими нормами загального права та іншими статутами. Ось норми загального права, що регулюють ці питання:
1) Закон 1974 р. вимагає дотримання певних формальностей при оформленні угоди про споживчий кредит. Наприклад, угода має, зокрема, бути оформлена письмово, підписана як позичальником, так і кредитором чи орендодавцем, тоді як у разі звичайних контрактів продажу товарів чи надання послуг не потрібні жодні формальності, навіть письмове оформлення. Аналогічно Закон 1974 р. накладає певні обмеження на засоби судового захисту, які може застосувати кредитор у разі порушення угоди позичальником. Однак у межах, встановлених Законом, діють норми загального права стосовно пропозиції, її прийняття, зустрічного задоволення, наміру створити правові відносини, введення в оману, відшкодування збитків тощо;
2) до якого продажу товарів, включно з продажем на виплат і умовним продажем, застосовуються норми Закону про продаж товарів 1979 р. Так, застосовуються невисловлені умови, передбачені положеннями статей 12-15, а також правила стосовно передачі права власності, передачі правового титулу тощо;
3) Закон про поставку товарів та надання послуг передбачає невисловлені умови, аналогічні передбаченим положеннями статей 12- 15 Закону про продаж товарів 1979 p., щодо: а) контрактів, які не підпадають під визначення продажу товарів, але за якими, проте, відбувається перехід права власності (статті 2-5); б) контрактів про оренду товарів (ст. 7-10). Крім того, Закон передбачає невисловлені умови стосовно надання послуг, які застосовуються в разі надання послуг на виплат (статті 13-15);
4) Законом про поставки товарів (невисловлені умови) 1973 р. (зі змінами) передбачені невисловлені умови, аналогічні передбаченим для всіх угод про оренду з правом викупу положеннями статей 12- 15 Закону про продаж товарів 1979 p.;
5) Закон про несправедливі умови контрактів контролює застосування умов про звільнення від відповідальності, і його дія поширюється на споживчий кредит та угоди про оренду з правом викупу;
6) у разі оренди транспортних засобів на перехід правового титулу поширюється дія положень статті 27 Закону про оренду з правом викупу 1965 p.;
7) положення Закону про добросовісну конкуренцію 1973 р. можуть застосовуватися, зокрема, коли йдеться про хибну практику торгівлі зі споживачами тощо;
8) положеннями Законів про заставні 1878-1882 pp. усе ще регулюються іпотечні кредити та інші випадки, коли кредитор має право вступити у володіння власністю, запропонованою на забезпечення позики, якщо йдеться про особисту власність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)