Право – Оуенз К. – 22.12. Несанкціоноване використання кредитних карток/купонів третіми сторонами
Загалом, оскільки банк або інший кредитор не має права дебетувати рахунок клієнта без дозволу останнього у формі підпису, введення персонального ідентифікаційного номера або інших засобів ідентифікації, саме банк, а не клієнт несе втрати, якщо кредитний купон без дозволу використано третьою стороною, наприклад, злодієм.
Згідно з положеннями статті 83 позичальник за регульованою угодою про споживчий кредит не повинен нести відповідальності перед кредитором за будь-які витрати кредитних ресурсів іншою стороною, яка не є агентом позичальника. Однак статтею 84 передбачено, що власник кредитної картки може нести відповідальність у розмірі 50 фунтів стерлінгів у разі, якщо його кредитним купоном скористаються інші особи, коли особа, яка має право користуватися кредитним купоном, втрачає володіння ним.
Відповідальність за несанкціоноване зловживання закінчується, щойно власник картки усно чи письмово повідомить про те, що він загубив чи в нього вкрали кредитну картку або вона стала доступною для зловживання з будь-якої іншої причини, за умови що угода про кредитний купон містить реквізити (ім’я, адресу, телефонний номер) особи, яку слід повідомити про це. Стосовно кредитної угоди може передбачатися вимога про те, що усне повідомлення має підтверджуватися письмово в семиденний термін.
22.13. Зв’язане зобов’язання позикодавця
Оскільки як кредитор, так і постачальник виграють від угоди про споживчий кредит, положеннями статті 75 передбачено, що кредитор несе відповідальність разом з постачальником і окремо від нього за порушення останнім угоди або введення в оману. Тож можна вважати непоганою ідею, коли за важливі речі, наприклад путівку, платять кредитною карткою, навіть якщо ви плануєте повністю погасити всю суму, коли надішлють виписку з рахунка. Якщо поїздка зірвалася або мала значні вади, ви зможете подати позов проти надавача кредиту – це набагато краще, ніж судитися з туроператором, з яким ви уклали угоду про її організацію, якщо той виявиться неплатоспроможним!
Відповідальність кредитора виникає при угодах типу “позичальник – кредитор – постачальник”, які або є угодами про обмежене застосування кредиту, укладеними згідно з раніше досягнутими домовленостями, або угодами про необмежене застосування кредиту відповідно до раніше досягнутих домовленостей з особою (“постачальником*’), яка не є позичальником, причому кредитор знає, що кредит використовуватиметься для фінансування трансакції між позичальником і постачальником. Позикодавець не несе відповідальності за статтею 75, якщо готівкова вартість угоди менша за 100 фунтів стерлінгів або перевищує ЗО тис. фунтів стерлінгів (див. Наказ про споживчий кредит (збільшення грошових лімітів) 1983 p.).
У статті 56 міститься положення, дія якого полягає в тому, що в разі переговорів про кредит обмеженого чи необмеженого застосування, які проводить кредитний брокер, або постачальник, при тому, що між постачальником і кредитором існує попередня домовленість, вважається, що особа, яка веде переговори, виступає і як агент кредитора, і від свого імені. Очевидно, це означає, що за будь-яке введення в оману при попередніх переговорах відповідальність нестимуть кредитор і той, хто проводить переговори. Зауважте, однак, що на відміну від положень статті 75, положення статті 56 не передбачають ніяких обмежень щодо суми кредиту.
Якщо позичальник бере персональну позику (скажімо, у своєму банку), навіть коли вона призначена для конкретної мети, за умови що між банком і постачальником немає попередньої домовленості (що малоймовірно), то на таку угоду дія статей 56 та 75 не поширюється.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)