Право – Оуенз К. – 19.2.1. Неіндивідуалізовані товари

Коли відбувається перехід власності на товари, то наслідком цього є те, що покупець стає власником товарів замість продавця. Якщо покупець прийняв поставлений товар і заплатив за нього, то важко не дійти висновку, що він набув також права власності на товар. Однак, хоча положення статті 28 Закону про продаж товарів 1979 р. встановлюють, що якщо не домовлено про інше, доставка товарів і оплата їх є умовами одночасної дії, на практиці оплата часто не збігається з доставкою товарів, особливо при комерційних контрактах, в яких продавець зазвичай дає покупцеві певний строк кредиту. Через це, коли йдеться про перехід власності на товари, є два моменти, щодо яких важливо зробити застереження від самого початку.

Власність на товари може перейти до покупця, навіть коли володіння товарами залишається за продавцем, і навпаки, володіння товарів може бути надано покупцеві без переходу власності на них.

Оплата ціни товарів покупцем не обов’язково означає, що власність на товари переходить до нього.

19.1. Чому важливо знати, коли відбувається перехід власності

Основною метою контракту продажу є перехід власності на товари від продавця до покупця. Знати, на якій стадії трансакції відбувається перехід власності, важливо з двох таких основних причин.

1. Згідно з положеннями статті 20 Закону про продаж товарів 1979 p., якщо сторони не домовилися про інше, то особа, яка має власність на товари, несе також і ризики, пов’язані зі втратою, пошкодженням, псуванням або виходом з ладу товарів.

Дія цього правила поширюється навіть на випадки, коли покупець не прийняв поставки товарів від продавця. Так, припустимо, що покупець купує товари в продавця на умовах, що продавець має залишити за собою володіння товарами доти, доки покупець не перепродасть їх. Перш ніж покупець перепродав товари, їх знищила пожежа в приміщенні продавця. Покупець буде зобов’язаний заплатити ціну товарів (припустимо, що він цього ще не зробив). Звичайно, якщо втрата чи пошкодження спричинені недбалістю продавця, покупець може подати зустрічний позов проти продавця, і, ймовірно, ці два позови взаємно анулюються. Однак у разі випадкової втрати чи пошкодження покупець повинен нести втрати сам, а у випадку, якщо втрата чи пошкодження спричинені неправильними діями третьої сторони, покупець має право подати позов проти цієї третьої сторони. На практиці такі ризики зазвичай покриваються страховкою, тож завданням судової справи буде просто визначити, яка з двох страхових компаній (покупця чи продавця) має оплатити втрату чи пошкодження товарів.

2. Якщо продавець стає банкрутом або у випадку, коли продавцем є компанія, котра стає неплатоспроможною і для її ліквідації призначено ліквідатора, то покупець може претендувати на товари (навіть якщо він сплатив їх ціну), лише якщо до нього вже перейшла власність на ці товари.

На практиці через застосування цього правила траплялися проблеми в споживачів, які заплатили за товари чи послуги перед тим, як дізналися, що продавець, перш ніж доставити товари, збанкрутів чи підпав під ліквідацію. У такому разі розчарований покупець, як правило, втрачає весь або, принаймні, велику частину виплаченого ним авансу.

19.2. Правила, що регулюють перехід власності

Правила, що визначають, коли відбувається перехід власності при продажу, залежать від того, чи є товари не індивідуалізованими, індивідуалізованими або специфічними.

19.2.1. Неіндивідуалізовані товари

Термін “неіндивідуалізовані товари”1 не визначений у Законі про продаж товарів. Однак цей термін є антитезою специфічних товарів: він має означати товари, не визначені й не обумовлені під час укладення контракту.

Приклади неіндивідуалізованих товарів

Покупець телефонує продавцю і просить доставити йому дюжину пляшок шампанського. Предметом контракту є неіндивідуалізовані товари.

Покупець заходить до крамниці електротоварів і укладає контракт на придбання пральної машини фірми “Гувер” (не знаючи, яку з машин, що перебувають на складі, йому доставлять). Він домовляється про купівлю неіндивідуалізованих товарів.

Покупцеві на складі показали запас – 20 тис. сорочок. Він домовляється про придбання 10 тисяч із них. Предметом контракту є неіндивідуалізовані товари.

Покупець укладає контракт на придбання 10 тис пар туфель, які ще не вироблено. Предметом контракту є неіндивідуалізовані товари.

Правило щодо неіндивідуалізованих товарів

Стаття 16 Закону про продаж товарів 1979 р. передбачає, що “якщо предметом контракту є неіндивідуалізовані товари, власність на товари не переходить до покупця доти, доки товари не стануть індивідуалізованими9*. Це означає, що покупець не може претендувати на власність на неіндивідуалізовані товари. Але це не свідчить, що власність обов’язково переходить, щойно товари стають індивідуалізованими. Щоб з’ясувати, коли відбувається перехід власності, необхідно розглянути положення статті 17, а якщо це не допоможе, то ще й положення статті 18, правило 5.

19.2.2. Індивідуалізовані товари

Термін “індивідуалізований” не визначений у Законі про продаж товарів 1979 р. Однак цей термін, очевидно, означає “визначені відповідно до домовленості після часу укладення контракту” (лорд-суддя Аткін у справі Вейта (1927 р.) (див. нижче)).

19.2.3. Специфічні товари

Термін “специфічні товари” визначений у статті 61 Закону про продаж товарів 1979 р. як “товари, визначені й обумовлені лід час укладення контракту”. Так, угода з власником гаража про продаж червоного “форда сьєри”, виставленого на майданчику перед будинком, буде угодою про продаж специфічного товару. Замовлення на новий червоний “форд сьєру” на заводі “Форд”, зроблене від вашого імені, такою угодою не буде.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Право – Оуенз К. – 19.2.1. Неіндивідуалізовані товари