Право – Оуенз К. – 18.4.5. Що мається на увазі, коли говорять

У разі вживаних товарів ясно, що недоцільно сподіватися на їх досконалість. Тож суди цілком розсудливо ухвалюють рішення, що навіть дефекти функціонального характеру, за умови, що вони не надто серйозні, можуть не робити товари незадовільними. У справі Бартлетт проти “Сідней Маркус” (1965 p.) покупець придбав уживаний “ягуар”. Продавець попередив, що машина потребує невеликого ремонту зчеплення. Покупець взяв на себе ремонт, але з’ясувалося, що для його виконання треба демонтувати мотор. Суд розглянув два тести на придатність для продажу. У справі “Кеммел Лейрд” проти “Магенез Бронзе” (1934 р.) тест на придатність для продажу полягав у визначенні, чи були товари непридатні для жодної цілі, для якої такі товари зазвичай застосовують. Другий тест, запропонований у справі “Брістоль Трамвайз” проти “Фіат” (1910 p.), полягав у знаходженні відповіді на запитання: “Чи має предмет таку якість і перебуває в такому стані, що розсудлива людина, діючи розсудливо, після повного обстеження прийняла б їх… на реалізацію пропозиції про купівлю даного предмета?” Суд вирішив, що машина має комерційну якість, попри те, що ремонт був серйознішим, ніж передбачалося.

З іншого боку, в справі Лі проти “Йорк Коуч енд Марш” (1977 p.) було ухвалено рішення, що непридатна для експлуатації машина є непридатною і для продажу, попри те, що вона потребувала лише відносно невеликої суми грошей для її налагодження.

У справі Шаин проти “Дженерал Гаранті Корп” (1988 р.) позивач придбав уживаний “Фіат XI9”. Після придбання він з’ясував, що автомобіль приблизно 24 години пробув під водою, і страхова компанія анулювала страхування. Суддя окружного суду ухвалив рішення, що оскільки машина може функціонувати як така, вона має комерційну якість. Однак Апеляційний суд визнав, що машина часто є не просто транспортним засобом, і поставив фундаментальне питання: “Що позивач мав право думати, коли купував машину?” Відповідь, зазначив суд, полягає в тому, що він купує машину любителя за ціну, котру, як правило, можна виручити за машини такого року випуску й у такому стані, що відповідає опису “добра машина, має хороший хід, без проблем”. Тож він міг очікувати, що скористається перевагами антикорозійної гарантії виробника, але через те, що машина була викреслена зі списків страхової компанії, антикорозійна гарантія втратила силу. Далі суд зазначив, що машина була одною з тих, яких “усякому гидко було б торкнутися, знаючи всі факти, хіба що її можна було б придбати за істотно знижену ціну, що відображала б ризик, на який погоджується покупець… Машина – це не просто транспортний засіб, це форма інвестиції (хоч вона й зношується), і кожен покупець машини повинен мати на увазі потенційну можливість її продати, а також – у цьому конкретному випадку – свою гордість за неї як особливу машину для любителя”. За цих обставин суд ухвалив рішення, що машина не мала комерційної якості.

18.4.4. Товари з розпродажу, некондиційні та другосортні товари

Ясно, що такі товари мають бути задовільної якості. У справі Кенделл проти Лілліко (1968 р.) лорд Пірс сказав: “Було б помилкою сказати, що другосортні товари обов’язково мають комерційну якість”. У такому разі суд має врахувати чинники, передбачені у статті 14(2А) та (2В).

18.4.5. Що мається на увазі, коли говорять

“у ході бізнесу”?

Для того щоб можна було застосувати положення статті 14, продаж має здійснюватися в ході бізнесу. Метою цього обмеження є виключення приватного продажу. До 1973 р. дія статті 14(2) поширювалася лише на товари, з якими звичайно мав справу продавець; передбачалося, що це виключає асортимент, яким даний продавець раніше не торгував. Приймаючи формулу, запропоновану Комісією з права, законодавці, як видається, розширили коло обставин, у яких торговець має нести відповідальність за непридатність для продажу товарів, якими він торгує. Більшість авторитетних юристів вважає, що вираз “у ході бізнесу” достатньо широкий, щоб охоплювати не лише товари, з якими продавець зазвичай має справу, а й товари, які є допоміжними для його бізнесу, наприклад, коли продавець продає свій фургон, яким він доставляє товари, або старе офісне обладнання чи парк машин, що належать його компанії тощо.

На допомогу можуть прийти справи, рішення в яких ухвалювалися на основі Закону про опис товарів 1968 p., котрий вимагає, щоб продаж відбувався в ході бізнесу, в цьому разі могла настати кримінальна відповідальність за неправильний опис (див. розд. 10).

Зверніть увагу, однак, на виняток, передбачений статтею 14(5). Коли торговельний агент продає товар від імені клієнта, який не торгує в ході бізнесу, тоді умова про задовільну якість не застосовується, якщо покупець знав, що продавець не займається торгівлею як бізнесом або що здійснено необхідні кроки, щоб привернути увагу до цього факту. Очевидно, що, саме пам’ятаючи про статтю 14(5), торгівці автомобілями інколи у своїх оголошеннях описують машини як власність клієнта – вони прагнуть довести до відома покупця, що діють просто як агент продавця, а отже, не може враховуватися невисловлена умова стосовно задовільної якості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Право – Оуенз К. – 18.4.5. Що мається на увазі, коли говорять