Право – Оуенз К. – 11.5.1. Чи має скасовуватися дія доктрини приватності в разі, якщо вона заважає наданню прав третій стороні?
Сторони контракту часто намагаються розподілити ризики, пов’язані зі втратами, можливими в ході виконання контракту. Так, підрядна будівельна компанія, найнята для виконання будівельних робіт, як правило, прагне за допомогою відповідної умови про звільнення від відповідальності убезпечитися від відповідальності за будь-яку шкоду, яку вона може заподіяти. По суті це означає, що саме власник зобов’язаний подбати про страхування будинку від можливих ризиків.
Транспортувальники часто застосовують умови, які або звільняють їх від відповідальності, або обмежують її. Знову-таки, намір тут полягає в тому, щоб власник товарів належним чином застрахувався від втрати або пошкодження товарів.
Трудність, пов’язана з розподілом ризиків втрати або пошкодження під час виконання контракту, може виникнути тоді, коли головний підрядник, укладаючи контракт з тим, хто його наймає, прагне не лише сам звільнитися від відповідальності за порушення контракту чи обмежити таку відповідальність, а звільнити від відповідальності чи обмежити відповідальність субпідрядників, які виконують роботи, передбачені основним контрактом. Призначення субпідрядників надзвичайно поширене в галузі будівництва. Наприклад, К укладає контракт з О на істотну реконструкцію та розширення будинку, що належить О. Контракт передбачає, що ні К, ні його субпідрядники не несуть відповідальності за будь-яку шкоду, яку може бути завдано будинку в ході виконання контракту. Через Б, субпідрядника, найнятого для виконання робіт, пов’язаних з електрикою, будинку було завдано шкоди внаслідок пожежі. Як правило, в таких випадках О подає позов проти Е на підставі делікту недбалості. О повинен довести, що Б був зобов’язаний дбати про те, щоб не спричинити пошкоджень (ця вимога, як правило, не викликає жодних труднощів), що Е порушив цей обов’язок і що пошкодження стало наслідком цього порушення.
Проблема, що виникає, коли Б намагається скористатися перевагами умови про звільнення від відповідальності, яка міститься в контракті між О та К, полягає в тому, що між О та Б немає договірних відносин, а отже, на перший погляд, видається, що Е не може скористатися перевагою згаданої умови. (Для тих, хто говорить, що Е має нести відповідальність, бо пожежа сталася з його вини, я наголошу, що насправді в таких випадках стоїть питання: “Хто повинен забезпечити страхування?” Відповідь на нього буде такою: “Та сторона, яка зобов’язалася нести ризик”. Як правило, для О відповідальність не пов’язана з великими труднощами, бо її візьмуть на себе його страхувальники.)
Одним зі способів, за допомогою яких сторона, котра включає до контракту умову на користь третьої сторони, може обійти правило приватності, як ми бачили, є укладення агентського контракту з цією третьою стороною. Наприклад, якщо О, укладаючи контракт з К, включає до неї умову на користь Е, К може діяти як агент Е. У цьому випадку умова буде зобов’язувальною для О. Якщо, однак, К не згадає в контракті Е або не зазначить, що К діє як агент Е, то агентські відносини не виникнуть, і умова на користь Е не буде зобов’язувальною.
У справі Скраттон проти “Мідленд Силіконе” (1962 р.) компанія “Мідленд Силіконе” транспортувала контейнер з хімічними речовинами з Америки до Лондона. Перевізником виступала компанія
“Юнайтед Стейтс Лайне”. Компанія МС уклала угоду з ЮСЛ, що обмежувала відповідальність останньої за збитки 500 доларами. Компанія “Скраттонс” займалася вантажними роботами в порту Лондона. Вона мала контракт з ЮСЛ, за яким розвантажувала судна ЮСЛ у Лондоні й діяла як агент при доставці товарів за місцем кінцевого призначення. Цей контракт обмежував відповідальність “Скраттонс” за збитки 500 доларами. Через недбалість працівників “Скраттонс” контейнер при розвантаженні впав – збитки було оцінено в 593 фунти стерлінгів.
Компанія МС подала деліктний позов на “Скраттонс” на суму 593 фунти стерлінгів. “Скраттонс” заявила, зокрема, що компанія ЮСЛ була їхнім агентом і мала подбати про те, щоб МС обмежила відповідальність 500 доларами, тобто що ЮСЛ, уклавши контракт, обмежила відповідальність 500 доларами від імені “Скраттонс”.
Рішення’, є загальне правило, що сторона, яка не є стороною контракту (в даному разі “Скраттонс”) не може скористатися перевагами положень контракту, навіть якщо з нього ясно, що певні його положення були внесені заради неї. Аргумент про агентські відносини, висунутий “Скраттонс”, міг би вплинути на рішення лише за умов, якби:
1) з контракту було ясно, що існував намір захистити “Скраттонс” його положеннями;
2) з контракту було ясно, що компанія ЮСЛ, укладала його не лише від власного імені, а й від імені компанії “Скраттонс”, виступаючи її агентом;
3) компанія ЮСЛ була уповноважена на це компанією “Скраттонс”;
4) подолано будь-які проблеми, пов’язані із зустрічним задоволенням компанії “Скраттонс” перед компанією МС. (Нині законодавчі норми про зустрічне
Задоволення розвинулися такою мірою, що тут навряд чи могла б виникнути проблема: зустрічне задоволення полягало б у тому, що “Скраттонс” надає
Корисну послугу компанії МС, розвантажуючи її товар – хімічні речовини.)
Тож рішення було винесено на користь “Мідленд Силіконе”, хоч лорд Рейд приєднався до цього рішення неохоче, очевидно, він був незадоволений тим, що через існування контракту між “Скраттонс” та ЮСЛ, яка обмежувала відповідальність “Скраттонс” 500 доларами, “Мідленд Силіконе” фактично отримала додаткове відшкодування збитків від компанії ЮСЛ, з якою вона мала контракт про обмеження відповідальності 500 доларами. Таким чином, МС отримала від ЮСЛ суму, від якої вона обіцяла відмовитися.
Вимога про те, що патрон має бути відомий агенту при укладенні контракту з третьою стороною від імені патрона, спричиняє особливі труднощі в разі, коли основний підрядник зобов’язується виконати роботу, маючи на увазі призначити кількох субпідрядників. У такому випадку основний підрядник часто не може укласти контракт як агент субпідрядників, бо на час укладення основного контракту субпідрядники ще не обрані, а, як ми бачили в справі “Мідленд Силіконе”, особи, на користь котрих умову було внесено до контракту, повинні дати основному підряднику згоду на те, щоб він діяв як їхній агент. Останнім часом суди знайшли спосіб обходити цю проблему, щоб не дати одній зі сторін контракту порушувати справу проти третьої сторони після того, як у контракті було обумовлено, що вони цього не робитимуть.
У справі Адміністрація з водних ресурсів Південного округу проти “Карей” (1985 p.) Адміністрація з водних ресурсів уклала контракт з підрядниками на будівництво станції очищення стічних вод. Контракт було укладено за стандартною формою Інституту інженерів-механіків та Інституту інженерів-електриків, пункт 30(4) якої обмежує термін відповідальності за дефекти 12 місяцями від моменту завершення робіт. Цей пункт має також на меті поширення цього обмеження на відповідальність підрядників, співробітників та агентів. Адміністрація з водних ресурсів подала позов на двох субпідрядників за недбалість після закінчення 12-місячного терміну. Субпідрядники заявили, що вони захищені дією пункту 30(4).
Рішення: субпідрядників не стосуються права, передбачені пунктом 30(4), бо вони не є сторонами контракту. Основний підрядник не міг укласти контракт з Адміністрацією з водних ресурсів як їхній агент, бо немає жодних свідчень, що субпідрядники уповноважили на це основних підрядників. (Справді, це було б дуже складно, бо в момент укладення контракту субпідрядники ще не були відомі!) Однак відповідальність за делікт недбалості залежить від обов’язку відповідача дбати про не заподіяння шкоди позивачу. Суд ухвалив, що, попри те, що умова про обмеження відповідальності в контракті не може діяти безпосередньо на користь відповідача, вона, однак, мала дію, що скасовувала обов’язок, який в іншому випадку відповідач мав би перед позивачем, а саме – дбати про не заподіяння шкоди позивачеві. Тож відповідач не несе відповідальності за недбалість. (Практичним наслідком цього судового рішення було те, що оплатити чек на відшкодування збитків мала страхова компанія Адміністрації з водних ресурсів, а не відповідач або його страхова компанія, якщо він був застрахований.)
У справі Міська рада Норвіча проти Харвея (1989 р.) факти були аналогічними, але, на відміну від попереднього випадку, контракт не передбачав звільнення субпідрядника від відповідальності, а просто перекладав ризик пожежі на того, хто його найняв. Суд ухвалив рішення, що умова про покладення ризику означала, що субпідрядник не має перед тим, хто його найняв, обов’язку дотримання обережності.
6 обох цих справах явно відчувається вплив того факту, що застосовані умови були добре відомими в будівництві засобами розподілу ризиків. Навіть якщо взяти це до уваги, сумнівно, чи може принцип, прийнятий у цих справах, бути використаний у справі на кшталт справи “Скраттонс” просто через те, що компанію “Мідленд Силіконе” ніколи не було поінформовано про те, що компанія “Юнайтед Стейтс Лайне” мала на меті застосування умови про звільнення від відповідальності на користь компанії “Скраттонс”.
11.5.1. Чи має скасовуватися дія доктрини приватності в разі, якщо вона заважає наданню прав третій стороні?
Комісія з права (Consultation Paper № 121, HMSO, 1991) дійшла висновку, що законодавство в нинішньому його стані спричиняє труднощі й перешкоджає намірам сторін, які хочуть надати права третій стороні. Комісія визнала факт втручання до норм права тимчасових рекомендацій, які призвели до істотної ревізії правил, пов’язаних з наданням прав третім сторонам. Комісія рекомендувала. проведення реформи шляхом деталізації законодавства.
Основна рекомендація полягала в тому, що третя сторона повинна мати змогу в судовому порядку виконати контракт, сторони якого мали намір надати їй право, пов’язане з виконанням контракту, а також створити правове зобов’язання, виконання якого вона матиме можливість добиватися в судовому порядку.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)