Home ⇒ 👍Право - Оуенз К ⇒ Право – Оуенз К. – 1.3.3. Вторинне законодавство

Право – Оуенз К. – 1.3.3. Вторинне законодавство

На основі статті 189 Римського договору можуть ухвалюватися такі законодавчі акти:

1) постанови (регламенти);

2) директиви;

3) рішення.

Постанови (Регламенти) Європейської Комісії

Ці постанови мають пряму дію, як вертикальну, так і горизонтальну. Наприклад, Постанова 1612/68 вводить у дію Порядок вільної міграції робітників у межах Союзу. Будь-яка особа, котра хоче переїхати для роботи з однієї держави ЄС до іншої, але їй цього не дозволяють, може звертатися до судів на підставі Постанови 1612/68.

Директиви Європейської Комісії

Директиви ЄК мають виключно “вертикальну дію”, бо адресовані державам-учасницям, і вже держави мають надати їм законодавчої сили перш ніж вони стануть законом. Коли йдеться про директиви, які стосуються трудового права, визначено, що тут вертикальна дія означає, що, оскільки директиви адресовані державі, вони не можуть безпосередньо застосовуватися до працівників приватних роботодавців. Однак встановлено також, що, оскільки вони адресовані державі, їх можна безпосередньо застосовувати до працівників державного сектору (тобто вони можуть наділяти працівників державного сектору певними правами).

Випадок, що показує, як директива, що має загалом вертикальну дію, може діяти горизонтально стосовно працівників державного сектору

Маршалл проти Управління охорони здоров’я регіону Саупг-гемптон та Південно-Західного Гемпширу (1992 p.)

Вимога Управління охорони здоров’я, щоб жінки виходили на пенсію раніше, ніж чоловіки, порушила Директиву ЄК 75/117 (Директива рівного ставлення). Було визначено, що оскільки пані Маршалл була працівником державного сектору, вертикальна дія цієї директиви дає їй можливість скористатися перевагою не виходити на пенсію в більш ранньому, ніж чоловіки, віці, попри те, що працівники приватного сектору не мають такої можливості.

Може видатися, що це дає несправедливу перевагу працівникам державного сектору над тими, хто працює в приватному. Однак недавня справа, що розглядалася Судом ЄС, показує, як при збереженні вертикальності дії виключно стосовно працівників державного сектору можна, застосовуючи непрямі методи, поширити горизонтальну дію Директиви на всіх працівників. (Новачки у праві швидко переконаються, що улюбленою грою адвокатів є обходити встановлені принципи, одночасно твердячи про свою відданість цим принципам.)

Випадок, що показує, як, застосовуючи непрямі методи, Директиві можна надати горизонтальної дії

Франковий проти Італійської Республіки (1992 р.)

Уряд Італії не запровадив законодавства, яке захищало б працівників у разі банкрутства їхнього роботодавця, хоча повинен був зробити це на виконання Директиви 80/987.

Пан Франкович спробував стягнути свої збитки з Уряду Італії, посилаючись на цю директиву. Постало питання, чи може Директива застосовуватися безпосередньо. Суд ЄС підтвердив, що Директива не може мати прямої дії у спорі між працівником і приватним роботодавцем. Однак суд ухвалив, що, якщо працівник приватного роботодавця потрапив у невигідне становище через невиконання державою директиви, працівник має право вимагати від держави відшкодування збитків, якщо виконуються такі три умови:

1) результат, який вимагається директивою, включає наділення правами зацікавлених осіб;

2) зміст цих прав можна визначити при зверненні до положень директиви;

3) причинно-наслідковий зв’язок між порушенням зобов’язання державою та збитками, яких зазнали потерпілі особи.

У даному випадку, було встановлено, що друга умова не виконується, тобто права, якими наділяє директива, не були достатньо точно визначеними, щоб на них можна було побудувати позов. Однак Суд ЄС в явний спосіб передбачає вимогу, щоб національні суди ухвалювали рішення за позовами проти держави на підставі невиконання нею відповідних директив і там, де для цього є підстави, присуджували відшкодування збитків.

Рішення Комісії

Рішення Комісії адресуються державам-учасницям, групам держав-учасниць або окремим особам. Рішення має обов’язкову силу для тих, кому воно адресоване. На рішення можна подавати апеляцію до Суду ЄС.

Приклад

Справа “Пайонір Хай-фай Еквіпмент” (1980 р.)

У цій справі Комісія ухвалила рішення, яким наклала штраф близько 7 млн. ЕКЮ (одиниця валюти Європейського Союзу, 1 ЕКЮ становить приблизно 70 пенсів) за застосування практики розподілу ринків, що суперечить статті 85 Римського договору. Стаття 85 забороняє низку варіантів анти конкурентної практики. Компанія “Пайонір” подала позов до Суду ЄС з метою добитися скасування цього рішення. Однак рішення було підтверджено, хоча штраф і зменшено у зв’язку з помилковістю розрахунків Комісії, яка неправильно визначила тривалість застосування анти конкурентної практики.

Рішення Суду ЄС

Будь-який національний суд чи трибунал, який розглядає справу, в котрій постають питання, врегульовані законодавством Союзу, може передати справу до Суду ЄС (СЄС), щоб він виніс рішення стосовно тлумачення законодавства. Якщо питання виникає в національному суді, з якого вже немає куди апелювати, справу необхідно передати до СЄС. Саме це передбачено статтею 177 Римського договору.

Звернень до СЄС на підставі статті 177 було чимало. Приклад такого звернення – згадана вище справа “Маккарті проти Сміт”, в якій СЄС ухвалив рішення, що обмеження в Законі про рівну оплату праці, за яким жінка, котра претендує на таку саму оплату, може порівнювати себе лише з чоловіком на тій самій роботі, порушує статтю 119 Римського договору. Це рішення стає частиною національного законодавства і має вищу силу порівняно з нормативними актами національного законодавства, що суперечать йому. Зауважте, однак, що до СЄС особа не може звертатися безпосередньо.

Іншою важливою сферою дії СЄС є розгляд апеляцій щодо рішень Комісії. Приклад цього – згадана справа “Пайонір Хай-фай Еквіп-мент’ в якій СЄС підтвердив рішення комісії, зменшивши, однак, суму штрафу.

Законодавство, ухвалене парламентом

Законодавство складається з явно виражених та формально установлених правил поведінки. Практично в усіх випадках вони регулюються актами парламенту (які часом називають “статутами”) або органів, яким парламент делегував свої повноваження. Однак інколи закон, який має силу статуту, може бути прийнятий шляхом реалізації королівської прерогативи (по суті Кабінетом, який на той час перебуває при владі).