Право – Оуенз К. – 1.3.1. Законодавство Європейського Союзу

Основними джерелами сучасного права Великої Британії є:

1) законодавство Європейського Союзу;

2) справи, розглянуті Судом ЄС, та рішення в, яких дається тлумачення законодавства ЄС;

3) законодавство, ухвалене парламентом або органами, яким парламент делегував свої повноваження;

4) прецедентне право за справами, що розглядалися суддями англійських, шотландських або північно-ірландських судів відповідно.

1.3.1. Законодавство Європейського Союзу

Велика Британія вступила до Європейського Союзу (який раніше називався Європейським Співтовариством) 1 січня 1973 р. Закон про Європейські Співтовариства 1972 p., який набрав чинності того самого дня, інкорпорував законодавство Європейського Союзу в британську внутрішньодержавну систему. Вступ до Європейського Союзу являв собою фундаментальну конституційну зміну стосовно джерел права. Якщо раніше основним законодавчим органом був парламент Великої Британії, то тепер цю роль відіграють законодавчі органи Європейського Союзу, хоча слід зазначити, що європейське право зачіпає лише невелику сферу діяльності – головним чином трудові відносини, конкуренцію між підприємствами, сільське господарство та рибальство. Однак сфера його впливу дедалі розширюється: нещодавно парламент ухвалив Постанову, що має на меті надати чинності Європейській Директиві стосовно несправедливих умов споживчих договорів. Щодо справ, які не підпадають під дію законодавства Європейського Союзу, то до них застосовується внутрішньодержавне право відповідної країни.

Ідея, покладена в основу законодавства Європейського Союзу, полягає в тому, що кожна держава-учасниця має включити до свого внутрішньодержавного права принципи, на які спирається законодавство Союзу. Якщо держава-учасниця цього не зробить або якщо внутрішньодержавне законодавство виявиться хибним, Європейська Комісія може звернутися з позовом про порушення норм права до Суду ЄС. Якщо рішення буде позитивним, то держава-учасниця має вжити заходів до виправлення внутрішньодержавного законодавства.

Приклад позову про порушення

Європейська Комісія проти Великої Британії (1982 р.)

Стаття 119 Римського договору закладає принцип рівної оплати за однакову працю чоловіків та жінок. Велика Британія інтерпретувала це так, що за аналогічну працю необхідно платити однаково. Вона ввела в дію Закон про рівну оплату 1970 p., що запроваджує цей принцип. Однак у 1975 р. було ухвалено Директиву, яка роз’яснює, що принцип рівної оплати ширший ніж те, як його розуміють у Великій Британії: він означає не лише однакову плату за аналогічну працю, а й однакову плату за працю однакової вартості. У 1982 р. Європейська Комісія подала до Суду ЄС позов проти Великої Британії про порушення норм права стверджуючи, що Закон Великої Британії про рівну оплату мав вади, бо не охоплював працю рівної вартості. Суд ЄС вирішив справу на користь Комісії. Наслідком цього рішення стало прийняття Великою Британією в 1983 р. Постанови про зміни до Закону про рівну оплату праці (вона набрала чинності 1 січня 1984 p.), згідно з якою жінка (або відповідно чоловік) може вимагати судового визнання, що її (його) праця має однакову вартість.

Законодавство Європейського Союзу складається з первинного та вторинного законодавства.

1.3.2. Первинне законодавство

Первинне законодавство складається з низки договорів, протоколів, рішень Ради тощо, головним з яких є Римський договір, на основі якого було створено Європейську Комісію. Це законодавство може застосовуватися безпосередньо через суди держав-учасниць, якщо внутрішнє законодавство держави не забезпечує прав, передбачених європейським законодавством. Основними критеріями, яким має відповідати таке законодавство для прямої дії, є те, що воно, по-перше, має бути достатньо зрозумілим і точним, а по-друге, залишати можливість державі-учасниці діяти на власний розсуд. Законодавство, яке може застосовуватися безпосередньо, називається законодавством “прямої дії”. Про законодавство, яке може застосовуватися безпосередньо до держави, кажуть, що воно є законодавством “вертикальної дії”. Про законодавство, яке може застосовуватися безпосередньо стосовно особи (у це поняття ми включаємо також юридичних осіб, як-от компанії з обмеженою відповідальністю), кажуть, що воно є законодавством “горизонтальної дії”.

Справа, що демонструє горизонтальну дію прямого застосування Римського договору

Маккарті проти Сміт (1978 р.)

Чоловіка взяли на роботу менеджером складу із заробітною платою 60 фунтів стерлінгів на тиждень. Він залишив роботу, а через чотири місяці на цю посаду взяли жінку із заробітною платою 50 фунтів на тиждень. Вона подала позов про нерівність оплати. Апеляційний суд ухвалив, що ця жінка не може претендувати на позитивне рішення за Законом про рівну оплату праці, оскільки згідно з цим Законом необхідно, щоб вона порівнювала себе з чоловіком на тій самій роботі, що й вона, тоді як пані Сміт порівнювала себе з чоловіком, який залишив роботу раніше, ніж вона до неї стала. Однак суд передав справу до Суду ЄС, щоб той визначив, чи не може вона претендувати на позитивне рішення за статтею 119 Римського договору. Було ухвалено, що вона справді може претендувати на таке рішення за статтею 119, яка виправляє хиби внутрішньодержавного законодавства. Суд визначив, що жінка повинна отримувати однакову з чоловіком плату за ту саму працю навіть у разі, якщо особа, з якою вона себе порівнює, є її попередником на посаді.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Право – Оуенз К. – 1.3.1. Законодавство Європейського Союзу