Право – Оуенз К. – 1.2. Загальне право та цивільне право
Вступ
У цій книжці спершу розглядається правова система. Ми не маємо на меті дати всебічний огляд її – для цього є спеціальна література. Натомість ми прагнемо дати вам достатню інформацію про систему з тим, щоб ви знали, як вона діє у справах, що стосуються бізнесу.
У бізнесі важко знайти таку діяльність, яка не мала б правових наслідків. Будь-який продаж товарів чи, скажімо, надання послуг обумовлює настання правових наслідків. Однак це не означає, що ділові люди повинні консультуватися зі своїми юрисконсультами перш ніж зробити бодай якийсь крок. Лише в крайніх випадках застосовують правові дії. Це пов’язано з тим, що правові дії коштують дорого не лише через витрати, пов’язані з оплатою послуг у системі правосуддя (і не лише послуг професійних юрисконсультів), – вони обходяться дорого ще й через втрати робочого часу основних співробітників підприємства, оскільки вони мусять готувати подання, консультуватися з адвокатами і, врешті-решт, витратити не один день на відвідування суду для давання свідчень. І попри те, що більшу частину коштів, спрямованих у систему правосуддя, у разі виграшу справи можна стягнути з вашого опонента, втрати, пов’язані з витратою часу персоналом підприємства, не будуть відшкодовані.
При укладанні контрактів прийнято включати в них умову про те, що будь-які спори мають розв’язуватися через арбітраж. Це означає, що незгоди усуватимуться арбітром (це один із видів судді – докладніше про арбітрів читайте нижче). У цьому випадку відпадає необхідність відвідувати суд, натомість даються свідчення арбітру, котрий, як правило, більшою мірою, ніж суд, налаштований пристосовуватися до потреб бізнесу: наприклад, свідчення можна давати у формі письмової заяви або в неробочий час. Все одно марнується досить багато часу.
На практиці ділові люди, де це лише можливо, уникають звернення до правової системи, покладаючись на самодопомогу. Для чого ж тоді діловій людині взагалі потрібно вивчати право? Хіба не можна всі спори вирішувати, керуючись здоровим глуздом або шляхом компромісу? Відповідь на це запитання полягає в тому, що почасти так і буває. Але прийняттю рішень, виходячи зі здорового глузду, як правило, передують переговори. Участь у них буде значно продуктивнішою, якщо ви як учасник переговорів будете обізнані з юридичними принципами, якими б керувався суд, у випадку вирішення ним спору. Це дає змогу кількісно (у відсотках) оцінити ваші шанси на перемогу, якби справу розглядав суд або арбітр.
1.2. Загальне право та цивільне право
У цьому розділі йтиметься про взаємозв’язок між загальним і цивільним правом. Донедавна це питання становило переважно академічний інтерес. Однак, оскільки в основі права Європейського Союзу лежить цивільне право й оскільки англійські суди при винесенні своїх рішень повинні тепер, де це можливо, враховувати норми права Європейського Союзу, взаємозв’язок між загальним і цивільним правом набув практичного значення.
Є дві важливі системи права, які набули розвитку на Заході. Це:
1) римське право;
2) англійське право.
У багатьох країнах світу правові системи спираються на ці дві системи. Прийнято вважати, що в тих країнах, де за основу взято римське право, включно з ЄС, діють системи “цивільного права”. Про ті країни, система яких спирається на англійське право, зазначають, що вони мають систему “загального права”.
1.2.1. Системи загального права
Англійське право (термін “англійське” стосується також Уельсу, але не включає Шотландію та Північну Ірландію) називається загальним (звичаєвим, неписаним) правом. Це означає, що право загальне для всієї країни, на відміну від права, яке змінюється відповідно до місцевих звичаїв. Загальне право спочатку складалося переважно з принципів, встановлених суддями в справах, які вони розглядали раніше і потім застосовували в аналогічних справах, що виникали в майбутньому. Таке право називається прецедентним. Однак сьогодні законодавство, ухвалене парламентом (воно називається ще писаним, або статутним, правом), що переважно має форму Актів парламенту та Актів делегованого законодавства, стало головним джерелом внутрішньодержавного права, хоч, наприклад, договірне право і нині спирається переважно на прецедентне, а не статутне (писане) право. Термін “внутрішньодержавне право” застосовується на позначення сфер права, на які не поширюється право Європейського
Союзу. В тих сферах права, на які поширюється право Європейського Союзу, його законодавство є верховним джерелом права.
Країни, правова система яких спирається на англійське право і, отже, які мають систему загального права, включають колишні британські колонії, наприклад, Австралію, Нову Зеландію, СІНА (крім штату Луїзіана) і Канаду (крім провінції Квебек). До них належить також Північна Ірландія. У результаті, якщо в цих країнах немає прямого джерела права з того чи іншого конкретного юридичного питання, суддя керується правом інших країн загального права.
Приклад
У справі “Реді Міксд Конкріт” проти Міністерства у справах пенсій (1968 р.) суд мав вирішити, чи водії компанії “Реді Мі кед Конкріт”, які доставляють вироблений нею бетон, є працівниками компанії, чи вони є самостійними підрядниками. Питання ускладнювалось тим, що, попри те, що водії були означені як “самодіяльні”, чимало фактів свідчили на користь висновку про те, що за законом вони є працівниками компанії (наприклад, вони мусили носити її уніформу і подавати до неї листки непрацездатності в разі захворювання). Оскільки в Англії не було подібного прецеденту, суд звернувся до американського та канадського прецедентів для встановлення критеріїв визначення, чи в таких випадах водії самостійні, чи насправді вони працівники компанії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)