Потенціал підприємства – Касьянова Н. В. – 7.2. Витратна концепція оцінки потенціалу підприємства
Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник-користувач не погодиться на витрати щодо формування та реалізації власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більших, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства, на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.
У найзагальнішому вигляді логіку методів витратного підходу можна зобразити так (рис. 7.3).
Кожен з перерахованих компонентів утілює можливості підприємства в окремих сферах бізнесу чи його елементах – будівлях (спорудах), земельній ділянці, основних фондах, нематеріальних (інтелектуальних) активах, трудових ресурсах. Слід особливо наголосити на необхідності точного врахування різних видів зносу об’єкта оцінки.
Напевно найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проектна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт тощо.
Рис. 7.3. Вартість потенціалу підприємства згідно з витратними позиціями
Традиційно виділяють три рівні кошторисів:
– локальні кошториси – документи, які фіксують повні витрати (незалежно відносять їх на собівартість чи ні) на виконання окремих робіт, проведення окремих комерційних угод, купівлю та монтаж певних об’єктів;
– об’єктні кошториси – зведені документи, які акумулюють інформацію локальних кошторисів у розрізі цілісних об’єктів;
– зведені кошториси – це загальні звіти про суму повних витрат на створення (використання), які включають дані об’єктних кошторисів та дають змогу оцінити суми витрат у цілому по підприємству.
Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:
1) ресурсний метод – розрахунок окремих елементів кошторису, що необхідні для реалізації управлінського рішення, через облік витрат у поточних чи прогнозних цінах і тарифах;
2) ресурсно-індексний метод – поєднання ресурсного методу з системою вартісних індексів, які використовуються виробником чи будівельником об’єкта. Індекси вартості – це відношення поточних (прогнозних) вартісних характеристик об’єкта до базових аналогів-ресурсів;
3) базисно-індексний метод – перерахунок витрат, понесених власником у різні часові терміни реалізації проектного рішення, з базового до поточного рівня за допомогою коригувальних коефіцієнтів;
4) базисно-компенсаційний метод – облік окремих елементів кошторису та визначення додаткових витрат на компенсацію їх змін під впливом цінових (тарифних) факторів;
5) метод аналогових об’єктів передбачає наявність значної бази даних щодо реалізованих проектів та їхніх кошторисів, а також потребує визначення причин та розміру відхилень планових значень від фактичних протягом порівнянного проміжку часу.
Визначивши на підставі кошторисів суму витрат на створення об’єкта оцінки, слід оцінити суму нагромадженого зносу різних видів, кожен з яких можна або усунути, або ні. Традиційно виділяють фізичний знос, функціональне, технологічне та зовнішнє (економічне) старіння майна.
Під фізичним зносом (спрацюванням) слід розуміти рівень фізичного руйнування об’єкта (утрати ним первинних техніко-експлуатаційних характеристик), зумовлений руйнуванням робочих частин, основних конструкцій та матеріалів у процесі господарського використання під впливом природних та антропогенних факторів. Для оцінки суми знецінення вартості об’єкта від фізичного зносу використовують нормативний метод, вартісний метод, метод економічного життєвого терміну.
Функціональне старіння пов’язане з невідповідністю габаритів, функціонального призначення, технічного рівня об’єкта сучасним вимогам відповідно до його реального чи прогнозованого способу використання. Рівень функціонального старіння об’єкта визначається методом капіталізації надлишкових експлуатаційних витрат чи методом капіталізації втрат в орендній платі.
Технологічне старіння є наслідком науково-технічного прогресу в різних сферах, який забезпечує створення нових, більш прогресивних, дешевих та економічних аналогічних об’єктів, що виявляється у знеціненні пов’язаної з ними техніки.
Зовнішнє (економічне) старіння (знецінення) зумовлене зовнішніми негативними ринковими чинниками: зміни попиту та пропонування, сприятливі умови фінансування аналогічних проектів тощо. Для оцінки зовнішнього зносу використовують метод капіталізації втрат в орендній платі, метод парного продажу, метод економічного життєвого терміну.
Насамкінець варто зазначити, що на сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, недостатнього рівня теоретичної підготовки аналітиків, нестабільності економічної системи України в цілому, витратний підхід був і залишається найпоширенішим (або й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.
Основними джерелами інформації, що використовуються в рамках витратного підходу, є:
1) бухгалтерська звітність підприємства;
2) дані синтетичного й аналітичного обліку підприємства;
3) дані про поточну ринкову (або інший – відповідно до бази оцінки) вартість матеріальних активів підприємства;
4) дані про поточну ринкову (або інший – відповідно до бази оцінки) вартість фінансових вкладень підприємства;
5) дані про поточну величину зобов’язань підприємства;
6) дані про поточну ринкову (або інший – відповідно до бази оцінки) вартість (прибутковості) нематеріальних активів підприємства;
7) інша інформація про ринкову або іншу вартість активів, зобов’язань, речових та інших прав і обов’язків підприємства.
Оцінка вартості бізнесу витратним підходом припускає наявність наступних основних процедур:
– аналіз бухгалтерського балансу на дату оцінки;
– збір інформації про ринкову вартість активів і зобов’язань підприємства;
– визначення ринкової (або інший – відповідно до бази оцінки) вартості матеріальних активів підприємства;
– визначення ринкової (або інший – відповідно до бази оцінки) вартості фінансових вкладень підприємства;
– визначення ринкової (або інший – відповідно до бази оцінки) вартості нематеріальних активів підприємства, включаючи інтелектуальну власність;
– визначення ринкової вартості зобов’язань підприємства;
– визначення вартості підприємства (бізнесу) як різниці між сумарними вартостями його активів і зобов’язань.
У рамках вказаних процедур оцінювач оцінює:
– активи і зобов’язання підприємства, що відбиваються на балансі підприємства;
– обтяження активів підприємства;
– ділову репутацію підприємства й інші нематеріальні активи, не відображені в балансі;
– речові, інші права підприємства;
– обов’язки, пов’язані із забезпеченням виконання зобов’язань;
– інші активи, зобов’язання і обов’язки, не відображені в бухгалтерському балансі.
У випадку, якщо вартість активу, зобов’язання або обов’язку, є незначною, оцінювач має право не здійснювати їх оцінку.
Основними методами витратного підходу є:
1. Метод чистих активів.
2. Метод ліквідаційної вартості.
Відносно методу чистих активів застосовуються всі загальні правила оцінки вартості бізнесу, встановлені для методів витратного підходу.
Розрахунок вартості бізнесу за методом чистих активів проводиться для наступних категорій компаній:
– підприємства, що знаходяться в стані припинення діяльності;
– підприємства, що знаходяться в стані перепрофілювання;
– підприємства, що знаходяться в стані банкрутства.
Вартість даних компаній приймається рівною вартості їх чистих активів. Визначення вартості чистих активів проводиться за ринковою вартістю за базовою формулою витратного підходу, вказаній вище. Основною перевагою даного методу є те, що він грунтується на конкретних активах, які знаходяться у власності підприємства. Серйозним недоліком є те, що в розрахунках не присутні очікувані і майбутні результати діяльності оцінюваного бізнесу.
Базою для визначення ліквідаційної вартості бізнесу є ліквідаційна вартість активів і зобов’язань. При визначенні ліквідаційної вартості активів оцінювач визначає вартість активів з урахуванням обмеженого терміну експозиції при їх продажу за вирахуванням витрат, пов’язаних з ліквідацією підприємства. Зобов’язання приймаються до розрахунку за ринковою вартістю.
При визначенні ліквідаційної вартості бізнесу вартість ділової репутації і нематеріальних активів, пов’язаних з отриманням доходів в майбутньому, знецінюється і приймається рівною нулю.
Відносно інших процедур методу ліквідаційної вартості, застосовуються загальні правила оцінки бізнесу, встановлені для витратного підходу.
Метод ліквідаційної вартості застосовується для компаній, де найціннішими є фінансові або нематеріальні активи. Причому останні оцінюються по своїй сукупній цінності методом “надмірних прибутків”, який припускає капіталізацію тих прибутків підприємства, які не можуть бути пояснені властивій галузі рентабельністю активів і, отже, породжуються конкурентними перевагами, втіленими в унікальній сукупності нематеріальних активів підприємства.
Оцінка ліквідаційної вартості знаходить застосування в наступних ситуаціях:
– у випадку банкрутства та ліквідації підприємства;
– з метою проведення санації підприємства;
– у випадку фінансування реорганізації підприємства або фінансування підприємства боржника;
– з метою розробки плану погашення заборгованості підприємства, яке опинилося під загрозою банкрутства;
– для проведення експертизи заявок на купівлю підприємства боржника;
– з метою аналізу та виявлення можливості виділення окремих виробничих потужностей підприємства в економічно самостійні організації.
Ліквідаційна вартість підрозділяється на три види:
– упорядкована ліквідаційна вартість. Розпродаж активів підприємства здійснюється протягом часу, достатнього для того, щоб можна було одержати високі ціни за активи, що виставляються на продаж. Для найменш ліквідної нерухомості підприємства цей період складає близько двох років;
– примусова ліквідаційна вартість. Активи розпродаються настільки швидко, наскільки це можливо, часто одночасно і на одному аукціоні;
– ліквідаційна вартість припинення існування активів підприємства. У такому випадку активи підприємства не розпродаються, а списуються та знищуються, а на даному місці будується нове підприємство, що забезпечить за прогнозами значний економічний або соціальний ефект. За таких умов вартість підприємства є негативною величиною, тому що здійснюються певні витрати на ліквідацію активів підприємства.
Оцінка упорядкованої ліквідаційної вартості виконується на основі балансу на останню звітну дату та бажано одночасно з інвентаризацією майна підприємства на дату оцінки. Розрахунки проводяться в такій послідовності:
1. На основі останнього балансового звіту розробляється календарний графік ліквідації активів (нерухомого майна, машин і обладнання, негрошових оборотних коштів) і визначається валова виручка від їх ліквідації.
2. Визначається величина прямих витрат, пов’язаних з ліквідацією підприємства (комісійні оцінній і юридичній фірмам, податки та збори, що сплачуються під час продажу) та на їх суму зменшується валова виручка від ліквідації активів.
3. Скоректована на величину прямих витрат виручка від ліквідації активів дисконтується на дату оцінки з урахуванням календарного графіка її надходження.
4. Визначаються та дисконтуються витрати, пов’язані з володінням активами до їх продажу (витрати на збереження запасів готової продукції та незавершеного виробництва, утримання обладнання, машин, об’єктів нерухомості, управлінські витрати з підтримки роботи підприємства до завершення його ліквідації). Ліквідаційна вартість активів коректується на розмір цих витрат.
5. До попередньої величини ліквідаційної вартості додається (віднімається) операційний прибуток (збитки) ліквідаційного періоду.
6. Визначаються переважні права на вихідну допомогу та виплати працівникам підприємства, вимоги кредиторів за зобов’язаннями, забезпечені заставою майна ліквідованого підприємства, заборгованість за обов’язковими платежами у бюджет і позабюджетні фонди, розрахунки з іншими кредиторами, на розмір яких зменшується величина ліквідаційної вартості.
Таким чином, ліквідаційна вартість підприємства розраховується шляхом вирахування зі скоректованої вартості всіх активів суми поточних витрат, пов’язаних з ліквідацією підприємства, а також суми всіх зобов’язань.
Найбільш зацікавленими особами при такому виді оцінки ліквідаційної вартості є засновники й акціонери, які найчастіше бажають зберегти підприємство в його дійсному вигляді.
Оцінка Примусової ліквідаційної вартості Здійснюється класичним аукціонним способом – шляхом роздільного розпродажу майна підприємства, початкова вартість якого визначається виходячи з його складу, фізичного й економічного віку, функціонального призначення.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)