Політологія: наука про політику – Горлач М. І. – Загальне становище політичної культури в Україні
За будь-яких політичних режимів культурний потенціал громадян складає одну з найважливіших підстав, що визначають характер і темпи соціальних перетворень. Політичні сили, що конкурують, виборчо використовуючи інтелектуальний потенціал, постійно здійснюють його переоцінку в залежності від кон’юнктурної мети, виділяючи різноманітні пріоритети. Разом з тим політичні ідеї та концепції оформлюються в багатоманітних формах культури. Виникає політична культура, що відображає сукупність духовних цінностей та орієнтацій, що втягуються в політичні відносини. грунтуючись на загальній культурі як історично певному рівні розвитку суспільства і особи, політична культура включає різноманітні компоненти та рівні: культуру формування політичних і суспільних інститутів, культуру політичної поведінки, культуру політичного спілкування, культуру електорального процесу. Сформувавшись, політична культура визначає спосіб діяльності соціальної спільності та особи в сфері політичних відносин, що, врешті-решт, відтворює досягнутий рівень політичної активності та політичної зрілості суб’ єктів.
Проведені Національним інститутом стратегічних досліджень (Київ) опитування суспільної думки дозволили констатувати: “Нинішня Україна становить “слабке суспільство”. Це поняття включає: Аморфність, нерозвинутість, недиференційованість соціально-класової структури; розмитість, невизначеність класових і корпоративних інтересів; відсутність чіткої самосвідомості; нерозвиненість політичних організаційних структур”. Проте зафіксований надто високий рівень інтересу громадян України до політики: “Дослідження показали, що українське суспільство досить зацікавлене політикою. На думку 64,6 % опитаних, інтерес до політичного життя є обов’ язком громадянина України. Водночас майже третина громадян (30,7 %) вважають це особистою справою кожного, стверджуючи, що цей інтерес не слід ані заохочувати, ані забороняти. І тільки 2,1 % опитаних впевнені, що заняття політикою – це даремна витрата часу”. Настільки високий рівень зацікавленості політикою зовсім не виступає ознакою розвиненого громадянського суспільства в Україні (воно тільки постає), а свідчить про психологічну потребу бути причетним до політичних подій.
Внутрішня суперечливість політичних орієнтацій – показова риса політично активного електорату. Протистояння кандидатів у президенти і основних політичних сил ускладнювали далеко не парламентські форми суперництва, буяли штампами і стереотипами тоталітарної свідомості. І це характеризує, насамперед, політичну культуру лідерів і еліт, від яких чекають політично зважених рішень. У політичній культурі українського суспільства політичні домінанти переважують домінанти культурні. Але політика не може вважатися основним критерієм громадянської активності, тим більше в посттоталітарному суспільстві. Більше того, політизація суспільства є аніщо інше, як прояв його кризового стану і свідчить про серйозні перепони на шляху реалізації прав і свобод громадян. Коли ж в розумінні політичної культури недооцінюється її культурно-змістовний потенціал, то починає виступати лише як форма політичної ідентифікації людини, як спосіб раціоналізації групових інтересів і політичної мети. У змістовному розумінні політичної культури передбачається рівноправне поєднання політичних і загальнокультурних складових, що характеризують якісний бік політичного життя суспільства. З одного боку, демократія та суверенітет вважаються великою цінністю, з іншого, – кризові явища, корупція, злочинність, зв’ язуючись саме з демократією і суверенітетом, породжують неусвідомлену тягу до тоталітаризму і авторитаризму, на що покладаються надії наведення порядку і економічної стабільності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)