Політологія: наука про політику – Горлач М. І. – Теорії про взаємозв’язок політичної нерівності і соціальної мобільності
Для розуміння політики італійські політологи Вільф-редо Парето, Гаетано Моска і німецький соціолог Макс Вебер докладно розробляють теорії соціальної структури суспільства, про взаємозв’ язок політичної нерівності та соціальної мобільності. Одним із перших Гаетано Моска підкреслює необхідність аналізу зростання, складу і устрою, організації класів, які управляють для розуміння політики, вважаючи, що влада класу, що управляє, заснована на тому, в якій мірі його якості відповідають конкурентним потребам суспільства. Конкретні ж потреби відображають характерні зміни в релігії, політичному мисленні, економічному розвитку. Відмінності влади і політичного авторитету, відзначає Гаетано Моска, засновані на певних соціальних умовах. Соціальна стратифікація залежить від біологічної неоднорідності, тому що не всі люди від народження наділені особливо цінними психологічними якостями, так званими “ресідуе”, тобто розумінням дійсних моментів людських дій. Соціальні умови, на думку Парето, служать причиною того, що тільки частина з тих, хто від народження наділені елітарними якостями, справді добиваються керівного становища. Результатом таких суперечностей між психологічними якостями людей і вимогами соціальної структури виступає циркуляція еліт.
Зрозуміло, соціальна стратифікація розглядається Моска і Па-рето як відмінність між політичними панівними групами і масами. Для суспільства з розвиненими політичними системами такий розподіл вважається нормальним. Якщо ж інші соціологи розглядали соціальну нерівність як зло і обмеження, а соціальну мобільність – як засіб їх подолання, то Гаетано Моска, Вільфре-до Парето пояснювали соціальну нерівність і соціальну мобільність як нерозривно пов’язані аспекти одного і того ж явища – Циркуляції індивідів між класом, елітою, яка управляє, і нижчим класом, пасивними підлеглими. Підкреслюється, що стабільність еліти, яка управляє, неможлива без соціальної мобільності. Однак теорії Моска і Парето про взаємозв’ язок політичної нерівності, соціальної мобільності однобічно аналізували процеси соціальної стратифікації, спрощено пояснювали політичну нерівність і соціальну мобільність.
Макс Вебер виділив три джерела політичної влади і соціальної стратифікації.
По-перше, соціальна стратифікація пояснюється поняттям клас, що відображає економічні відмінності між людьми. Обгрунтування Максом Вебером поняття Клас істотно відрізняється від підходу Карла Маркса у визначенні поняття Клас в соціальній стратифікації. Розподіл суспільства на класи, вважає Карл Маркс, пов’ язаний із відносинами власності на засоби виробництва, що визначають усі інші властивості класу. Класова належність, вважає Макс Вебер, визначається не тільки контролем над засобами виробництва, але й економічними відмінностями, що не випливають з відносин власності (кваліфікаційними, персональними тощо).
По-друге, соціальна стратифікація, за Максом Вебером, пояснюється поняттям Статусу, що залежить від поваги і престижу індивіда в співтоваристві. Статус визначає об’єктивні можливості індивіда досягти успіхів у житті (можливість одержувати високий прибуток не завжди визначається власністю: інженер, лікар, адвокат та ін. можуть мати більше можливостей, аніж дрібний бізнесмен). Водночас Статус визначає суб’ єктивну оцінку соціального становища, тобто важливе значення має самоототожнення, зіставлення свого соціального становища з соціальним становищем інших соціальних спільностей, верств, груп та індивідів. Якщо Карл Маркс вважав соціальну структуру суспільства результатом нестачі економічних ресурсів, то Макс Вебер відзначав, що бракує шани і престижу, сама по собі кількість товарів може зростати, і кожний підвищить власне благополуччя, але престиж завжди відносний. В суспільстві з відкритою соціальною мобільністю статусна ієрархія підтримує постійне напруження.
По-третє, класові визначення, оцінки і статусні позиції виступають джерелом влади. Джерелом влади стають ті інститути, що визначають прив’язаність людей – політичні партії, професійні спілки, релігії та ін. Владні і політичні інститути визначають третій аспект соціальної стратифікації, висловлений поняттям “партія”. Поняття Партія має більш ємний зміст у порівнянні зі звичним його вживанням.
В соціальній стратифікації Макс Вебер виділяє три види соціального розшарування, що становлять різні форми і механізми впливу соціальних спільностей, верств і груп на політичну владу та їх взаємовідносини. По-перше, економіко-технологічне розшарування та індустріальні, професійні та комерційні організації, що відображають його. По-друге, відмінності статусів, які впливають на міжособові відносини і відіграють особливо значущу роль у процесах політичної соціалізації і політичної участі. По-третє, інституціональні відмінності, що впливають на засоби взаємодії особистостей, соціальних спільностей і груп з різноманітними політичними, в тому числі партійними, структурами.
Соціальне розшарування різноманітно впливає на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві, і діючі владні політичні інститути. По-перше, особливість впливу на політичні процеси і політичні системи, інститути пов’ язана з класовим розшаруванням суспільства. Відомо, марксизм визначає клас як велику соціальну спільність людей, що займає особливе становище в системі суспільного виробництва і що має власну відзнаку від інших груп ставленні до засобів виробництва. Панівний у відносинах власності клас є і політичним панівним класом. Звичайно в суспільстві існують два основних класи, відносини між якими визначаються експлуатацією і боротьбою. Всі інші класи і соціальні верстви – проміжні, що примикають до того або іншого основного класу. По-друге, для визначення ролі та діяльності соціальної спільності в політичному житті суспільства вчені в сучасних умовах нерідко використовують поняття Клас, але дають істотно відмінне від марксизму пояснення класовому розшаруванню. У визначенні ролі та діяльності соціальних спільностей в політичному житті суспільства становить інтерес підхід Макса Вебера до характеристики класів, що пропонує врахування не тільки ставлення до засобів виробництва, але й розмір багатства, прибутку, рівня освіти, юридичних привілеїв та інших визначень, що проявляються в способі життя і почутті належності до відповідної соціальної спільності, групи.
Провідним фактором, що визначає зв’ язок економічної позиції і ціннісних орієнтацій кожного окремого індивіда, є його освіта. Тенденцію бути більш авторитарними, водночас, більш комфортними створює для робітників фізичної праці комбінація ненадійної економіки і низької освіти. Робітники фізичної праці прагнуть використати силу, а представники середнього і вищого класів у розвитку економіки, вирішенні соціально-політичних проблем більше прагнуть до використання досягнень науки, техніки, різноманітних знань. У представників середніх і вищих класів і соціальних верств розвинуті консервативні та більш традиційні цінності. Часто-густо ними виявляються нетолерантність до інонаціональних груп і бажання ігнорувати демократичні процедури. Малоосвічені робітники і селяни здебільшого налаштовані проти груп з поведінкою, що відхиляється, дисидентства. Таким робітникам і селянам більше до душі старі цінності вдома, сімейна стабільність, суспільний порядок, національна гордість тощо.
Обгрунтовуючи відносини між класами, Макс Вебер відзначає, що ці відносини не зводяться до прагнення оволодіння владою і до експлуатації володарями засобів виробництва виробників, матеріальних благ. Вирішуючи проблеми розподілу капіталовкладень, інвестицій, оподаткування, зайнятості або захисту навколишнього середовища, класи можуть мати солідарні зв’ язки, загальні інтереси в політиці і будувати свої відносини на принципах співробітництва. Велику увагу Макс Вебер приділяє середнім верствам або так званому “середньому класу”. Адже в економічно розвинених країнах саме середній клас є опорою громадянського суспільства і соціальною основою політичної стабільності. Ідея Арістотеля про зв’язок між багаточисельністю середнього класу і законною політичною владою знайшла підтвердження історією. В демократичних формах влади, в розвитку світового ринку і світової культури, захисту громадянського суспільства від свавілля держави саме і зацікавлений, в силу своєї компетентності, середній клас. Засновану на підприємницькій традиції віру неможливо сформувати без середнього класу. Неможливо без середнього класу і перетворити підприємницьку традицію і віру на принцип власності і завдяки цьому уявити свободу не як анархію, що веде до деспотизму, а як позитивне поняття, яке забезпечує соціально-політичну автономність особи. Найважливіша соціальна цінність середніх класів, підкреслює соціолог Стів Франк, полягає в усвідомленні того, що не можна збагатитися за допомогою будь-яких взагалі механічних державних або революційних заходів (що властиво нижчим верствам). Суть його духовних устоїв: економічний добробут органічно залежить від працьовитості, енергії, заповзятливості та освіти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)