Політологія: наука про політику – Горлач М. І. – Критичний утопічний соціалізм
Після здійснення буржуазних революцій в Англії, Франції та інших країнах Європи, розвиток капіталістичних відносин пішов ще швидше. Захопивши владу, буржуазія вивільнила промислове виробництво з феодальних пут. Перехід до машинного виробництва ще більше сприяв зростанню промисловості, розвитку ринкових відносин. Для розвитку промислового виробництва створювали широкі можливості та зростаючі прибутки підприємців, які прагнули до збагачення і нагромадження капіталів. Дедалі більше поляризується і суспільство на багатих і бідних: на одному полюсі суспільства піднімається клас буржуазії, а на другому – внаслідок розорення ремісників і селян – росте клас найманих робітників, позбавлених власності та засобів виробництва. Буржуазні революції у Франції, Англії, Італії та інших країнах Європи не принесли суспільству обіцяного загального братства, рівності та щастя благовлаштованого життя.
Зростаюча зневіра у буржуазній дійсності, марні мрії робочого люду про інше, справедливе, гуманне майбутнє привели до появи у Західній Європі соціалістичних систем Сен-Сімона, Фур’є, Оу-ена – особливого напрямку в соціально-політичній думці – критично-утопічного соціалізму. Ця важливіша, найзмістовніша історична форма соціалістичних і політичних вчень виникає з сповненого передчуття пориву пролетаріату до загального революційного перетворення суспільства. Політичні і соціально-економічні вчення початку ХІХ ст. виступають як дальший і послідовніший розвиток ідей та теорій, висунутих в ХVІІІ ст. просвітниками Франції, Англії, Італії та ін. Критично-утопічний соціалізм відрізняється від попередників – соціалістичних, комуністичних та інших політичних учень тим, що його представники уже сучасники більш або менш розвинутого капіталізму, який виявив властиві йому антагоністичні суперечності капіталістичних відносин, найсильнішим в їх ученні стала грунтовна критика пороків капіталістичного суспільства, буржуазних моральних норм і звичаїв. Суперечності між лозунгами буржуазної революції та їх фактичними результатами – початок тієї критики капіталізму, що її розгорнули соціалісти-утопісти, які фактично виражали інтереси робітничого класу і твердили, що виступають в ім’ я Розуму і блага людства. Соціалісти вважали, що соціалізм – вираження розуму, істини, справедливості – відкритий ними, Сен-Сімоном, Фур’ є, Оуеном, і залишалось те, чому присвятили значну частину життя: переконати усіх в історичній значимості свого відкриття, насущній необхідності його реалізації. Соціалісти-утопісти наївно гадали, що від лихоліть бурхливого розвитку капіталізму страждають всі соціальні спільності. Анархія виробництва, безробіття, економічні кризи, політичні перевороти, революції і реставрації, формальність проголошених прав і свобод, війни і загарбання чужих територій – все це зазнавало нищівної критики з позицій розуму, в ім’ я загальних, спільних інтересів народу. В галузі політико-правової теорії утопічний соціалізм зв’ язував критику тодішньої держави і права з розкриттям виявлених вад капіталістичного суспільства, що бурхливо розвивається.
Абстрактно конструюючи соціалістичний ідеал, соціалісти-утопісти висловили тоді ряд геніальних догадок про співвідносини політики і економіки, про закономірності розвитку суспільства і держави. Разом з тим їх соціалізм залишався утопічним, його основною заслугою стала критика капіталізму. Соціалісти-утопісти глибоко і блискуче викрили болячки і вади капіталізму, щиро прагнули до принципово нового, розумного соціального устрою, що несе справедливість в суспільних відносинах і благо кожній людині. У своїх уявленнях про соціалізм утопісти багато в чому піднялись над сучасним їм рівнем науки про людське суспільство в усіх його сферах – економіці, політиці, ідеології. Незважаючи на ілюзії можливості збереження приватної власності (Сен-Сімон), гармонію праці та капіталу (Фур’є) для великих соціалістів-утопістів розумно організоване виробництво має базуватися на зовсім нових, колективістських і планових засадах, причому, на думку Оуе-на, це можуть зробити самі трудящі, без капіталістів. Якщо ж помилкою була недооцінка політичного фактору в боротьбі проти капіталізму, то цікавими виявились думки про перспективи відмирання політичних функцій влади в майбутньому суспільстві. У працях великих утопістів ідея подолання політичного відчуження вперше одержала всебічне обгрунтування. Сен-Сімон вважав відсутність потреби у державі результатом розпливання політики в економіці, заміни управління людьми керівництвом виробничими процесами. Фур’ є обгрунтував ідею поступової заміни державної влади владою ненасильницькою, тим, що неминуче гігантське зростання виробництва, досягнення справжньої свободи, гармонічного розвитку та задоволення пристрастей кожної людини за умов нового ладу. Для Оуена відмирання політичної влади – результат ототожнення суспільних і особистих інтересів у майбутньому суспільстві. Від ідей попередніх представників раннього комунізму про “відмирання держави” (Мел’є, Дешан, Марешаль) великі соці-алісти-утопісти істотно відрізнялись тим, що відмирання держави ставили у залежність з промисловим прогресом, досягненнями культури і цивілізації.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)