Політологія – Гетьманчук М. П. – 18.2. Правоохоронні, правозахисні, судові органи та їх роль у реалізації державної правоохоронної політики (державної політики у сфері правоохорони)

Реалізація державної політики у сфері правоохорони здійснюється через систему правоохоронних, правозахисних органів та через органи правосуддя.

Гарантією правопорядку і законності є правоохоронна діяльність держави, що здійснюється через систему органів внутрішніх справ на трьох рівнях – центральному, регіональному та місцевому.

Центральним органом, який здійснює державну правоохоронну політику, є Міністерство внутрішніх справ (МВС України) – центральний орган державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справ, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України, і правові основи організації якого визначає Конституція України, чинне законодавство України, акти Президента України і Кабінет Міністрів України.

Міністерство внутрішніх справ забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері захисту прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організовує та координує діяльність органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю, з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, пожежної безпеки, охорони та оборони украй важливих об’єктів. У межах своїх повноважень МВС України організовує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією. Згідно з Указом Президента України “Про положення про Міністерство внутрішніх справ України” від 17.10.2000 p., основними завданнями МВС є:

– організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

– розроблення та реалізація державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

– забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, вживання заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; розшук осіб, що ско’іли злочин;

– організація оборони й охорони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів;

– забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

– забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

– забезпечення безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;

– здійснення на договірних засадах охорони майна усіх форм власності;

– підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.

Найважливішою складовою органів внутрішніх справ є міліція України. Згідно з Законом України “Про міліцію”, міліція – це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції у реалізації державної правоохоронної політики є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень.

Відповідно до поставлених перед міліцією завдань, вона виконує різні за своїми особливостями і змістом обов’язки, які можна поділити на чотири групи:

1) охорона громадського порядку;

2) боротьба зі злочинністю;

3) охорона власності та фізичних осіб;

4) запобігання правопорушенням.

Основними функціями міліції є: адміністративна; профілактична; оперативно-розшукова; кримінально-процесуальна; виконавча та охоронна.

Вказані функції реалізують такі підрозділи міліції: кримінальна міліція; міліція громадської безпеки; місцева міліція; транспортна міліція; державна автомобільна інспекція; міліція охорони; судова міліція; спеціальна міліція.

Важливою державною інституцією, яка забезпечує захист прав, свобод та інтересів особистості, є Прокуратура України. У системі інституційно-організаційних гарантій прав і свобод громадян їй належить провідна роль. Основні правові засади статусу прокуратури в Україні, як самостійної державно-правової інституції зі забезпечення прав і свобод людини й громадянина, визначаються у Конституції. Зокрема, у ст. 121-123 вказано, що Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладено:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за дотриманням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за дотриманням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також за застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян. Тобто, нагляд Прокуратури за діяльністю правоохоронних органів, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування – гарантія в забезпеченні прав і свобод людини та громадянина. Діяльність органів Прокуратури спрямована на утвердження верховенства права, зміцнення правопорядку, захист від неправомірних посягань на права і свободи людини та громадянина.

Організація і порядок діяльності органів Прокуратури України визначаються також Законом України “Про Прокуратуру”. Прокурорський нагляд має бути спрямований, насамперед, на захист таких прав і свобод людини та громадянина як: право на життя, право не піддаватися тортурам, катуванню й іншим видам фізичного та психічного насильств, що принижує людську гідність; право на недоторканність приватного життя, право на особисту й сімейну таємниці, свободу віросповідання; а також право на судовий захист, правосуддя і причетні до них найважливіші процесуальні права та свободи.

Ефективними правовими гарантіями є форми представництва прокурора, за допомогою яких усуваються порушення прав, інтересів громадян. Законом визначено такі форми: звернення до суду з відповідними позовами або заявами; участь у розгляді справ судами; внесення апеляційного, касаційного представлення на судове рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. В інтересах громадян прокурор має право звертатися до відповідного суду щодо перегляду судових рішень.

Пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є нагляд за органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Охороняючи права та свободи громадян, які перебувають під слідством, прокурор наглядає за своєчасним розтлумаченням обвинуваченому його прав, за розглядом скарг, заяв, клопотань; контролює забезпечення обвинуваченого захисником; здійснює нагляд за дотриманням вимог закону про терміни слідства тощо. Отже, прокурор забезпечує законні права і свободи як громадянина, так і держави.

Важливим напрямом діяльності прокуратури, що має значення для охорони та захисту прав і свобод громадян, є прокурорський нагляд за органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, нагляд за дотриманням ними законів, а також прокурорська діяльність, пов’язана з реалізацією функції нагляду за дотриманням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах і під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Ідеться про наглядові повноваження прокурора, спрямовані на діяльність адміністрацій місць відбування покарань та установи, що виконують вироки й інші рішення судів. Здійснення цієї функції передбачає нагляд прокуратури за дотриманням законів у ізоляторах тимчасового утримання, слідчих ізоляторах, в’язницях, виправних колоніях, а також у психіатричних лікарнях із суворим і посиленим наглядом. Особи, які відбувають покарання у схожих закладах, також мають передбачені законодавством права та свободи, які визначає та регулює законодавство, і дотримання цих прав є важливим. На прокуратуру покладено завдання забезпечення законності й дотримання захисту прав особи у спеціальних установах.

Державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, є Служба безпеки України, котра підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді. Згідно із Законом України “Про службу безпеки України”, на неї покладено захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп, осіб. Завданнями Служби безпеки є попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру й безпеки людства, тероризму, корупції, організованої злочинності, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Діяльність Служби безпеки грунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. Діяльність Служби безпеки здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина.

Реалізацію правоохоронної політики держави певною мірою виконують й інші правоохоронні органи. До них належать:

– митні органи;

– органи охорони державного кордону;

– Антимонопольний комітет України;

– органи державної лісової охорони;

– органи рибоохорони;

– Управління державної охорони України;

– органи виконання кримінальних покарань;

– державна контрольно-ревізійна служба;

– інспекційні органи, що здійснюють правозастосувальні дії (органи захисту прав споживача, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, Державна екологічна інспекція, Санітарно-епідеміологічна служба тощо).

Особливістю цих правоохоронних органів є поєднання правоохоронної функції з організаційно-управлінськими, контро л ьно-перевірковими та правороз’яснювальними функціями. їх керівні органи належать до органів центральної виконавчої влади із так званим спеціальним статусом.

Вказані правоохоронні органи виконують одну або декілька із нижчеперелічених функцій:

– охорона громадського порядку, державної безпеки;

– охорона майна фізичних і юридичних осіб;

– виявлення фактів скоєння злочинів і адміністративних правопорушень та їх припинення;

– розгляд матеріалів про адміністративні правопорушення;

– винесення рішення про застосування адміністративного стягнення;

– накладання адміністративних стягнень.

Правоохоронна функція є одним із основних напрямів компетенції органів Державної податкової служби України. Цю функцію здійснюють підрозділи податкової міліції, що є складовим структурним підрозділом податкової служби. Податкова міліція – правоохоронний орган, що провадить боротьбу з податковими правопорушеннями й здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Згідно із Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, основними напрямами правоохоронної діяльності податкової міліції є: запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, виявлення контрабанди; діяльності фіктивних фірм, протиправного використання подвійних рахунків; розшук платників, які уникають сплати податків, інших платежів; запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захист їх від протиправних посягань. Відповідно до чинного законодавства, податкова міліція здійснює правоохоронну діяльність за такими напрямами: адміністративна, оперативно-розшукова діяльність, а також боротьба з відмиванням доходів, отриманих незаконно.

Отже, через систему органів внутрішніх справ реалізується правоохоронна діяльність держави.

Державна правоохоронна політика реалізується не лише через діяльність правоохоронних органів, а також через систему правозахисник органів державної влади. До них належать: інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Юстиція України; адвокатура; нотаріат.

У системі правозахисних органів важливе місце належить інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Діяльність омбудсмена безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, на інформування громадян про порушення їхніх прав органами влади, посадовими особами. Особливістю інституту є поєднання рис інституту держави й інституту громадянського суспільства. Необхідність його утворення зумовлена потребою в додаткових механізмах захисту прав і свобод людини й громадянина. Пріоритетною функцією Уповноваженого Верховної Ради з прав людини є здійснення легітимного парламентського контролю за дотриманням конституційних прав та свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України в межах повноважень. Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, діяльність Уповноваженого доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, не відміняє їх і не зволікає з переглядом компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Тобто, інститут Уповноваженого Верховної Ради є субсидіарним (додатковим) щодо інших правозахисних механізмів засобом захисту прав і свобод людини та громадянина. Інститут омбудсмена – деполітизований, незаангажований, відкритий, незалежний від державних органів і посадових осіб. Створення інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Україні 1998 р. було зумовлене такими чинниками: збільшенням порушень прав громадян посадовими особами; недостатнім рівнем захисту прав і свобод громадян традиційними процедурами захисту; декларуванням Україною прагнень дотримання міжнародних стандартів демократії.

Згідно зі ст. З Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини”, діяльність омбудсмена спрямована на:

– захист прав і свобод людини та громадянина, проголошених Конституцією та Законами України, а також міжнародними договорами;

– запобігання порушенням прав і свобод людини та громадянина або сприяння їх поновленню;

– дотримання та повагу до прав і свобод людини та громадянина суб’єктами, зазначеними в Законі України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”.

Сферою компетенції омбудсмена є відносини, що виникають під час реалізації прав і свобод людини між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем, чи особою без громадянства, які перебувають на території України, й органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами (ст. 2 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”).

Повноваження омбудсмена є доволі широкими. Він має право: невідкладного прийому вищими посадовими особами держави; бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України й вищих спеціалізованих судів тощо; звертатися до Конституційного Суду України з відповідними поданнями; ознайомлюватися з документами, в тому числі секретними, та отримувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в органах Прокуратури, в об’єднаннях громадян, у різноманітних установах; відвідувати місця утримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань, установи примусового лікування та перевиховання; перевіряти стан дотримання встановлених прав і свобод людини й громадянина відповідними державними органами, а також органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність.

Гарантією діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є його право недоторканності на весь період виконання повноважень.

Реалізацію державної правової політики, утвердження демократичних засад розвитку суспільства, верховенства права, принципів справедливості та гуманізму, захист прав і свобод людини та громадянина покладено також на систему органів юстиції, які належать до правозастосовних органів держави. Діяльність органів юстиції межує з виконанням правоохоронних дій, тобто передбачає охорону прав і свобод громадян, відновлення порушеного права, виконання покарань, підтримання правопорядку, захист конституційного порядку і національної безпеки, забезпечення стану законності. Крім того, органи юстиції мають вплив на систему забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Правоохоронна діяльність органів юстиції передбачає виконання двох видів дій: правозабезпечення та правовідновлення. Напрямами діяльності органів юстиції є діяльність з організації юридичної допомоги та діяльність із виконання постанов судових органів.

Згідно із п. З та п. 4 Положення “Про Міністерство Юстиції України”, основними завданнями органів юстиції у контексті реалізації правоохоронної функції держави є:

– здійснення правотворчої діяльності;

– забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина у визначеній сфері;

– організація роботи з адаптації законодавства України до норм міжнародного права;

– розроблення проектів нормативно-правових актів;

– проведення державної реєстрації нормативно-правових актів щодо прав, свобод і інтересів громадян;

– підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи;

– проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів;

– координація правової роботи і правової освіти громадян, розвиток правової інформатизації;

– здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів тощо.

У системі правозахисних органів важливе місце належить нотаріату – системі органів і посадових осіб, обов’язком яких є засвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення, здійснення інших нотаріальних дій, що передбачені Законом України “Про нотаріат”. Діяльність органів нотаріату спрямована на охорону та захист прав, свобод і інтересів фізичних та юридичних осіб, на запобігання правопорушень.

Важливим правовим інститутом, завданнями якого є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги, є інститут адвокатури. Згідно з Конституцією України, громадянам гарантовано право захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження в суді дій, рішень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб.

Правоохоронна функція держави реалізується також і через створення системи судових органів, які функціонують як механізм захисту прав людини і громадянина.

Згідно з Законом України “Про судоустрій України”, Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Суд покликаний здійснювати державний захист прав і свобод людини, забезпечувати відновлення порушених прав громадян і юридичних осіб. Захист найважливіших прав людини є змістом цивільного судочинства.

Судова влада здійснюється правосуддям у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У здійсненні правосуддя безпосередню участь може брати народ через діяльність народних засідателів і присяжних.

Важливим напрямом у сфері захисту прав особи і громадянина є забезпечення громадського порядку та громадської безпеки. Реалізація цього завдання стала пріоритетною функцією державних інституцій. Однак громадяни України, відповідно до Конституції України та Закону України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22 червня 2000 p., мають право на створення громадських об’єднань для участі в охороні громадського порядку й державного кордону з метою сприяння правоохоронним органам, органам місцевого самоврядування, Прикордонним військам, органам виконавчої влади, посадовим особам у запобіганні й припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. Громадські формування створюються на добровільних засадах і діють разом із правоохоронними органами, Прикордонними військами, органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Діяльність громадських формувань організовують, спрямовують і контролюють відповідні органи внутрішніх справ, підрозділи Прикордонних військ. Представники формувань мають право вимагати від громадян дотримання правопорядку, припинення адміністративних правопорушень і злочинів, дотримання режиму державного кордону; в разі підозри у скоєнні адміністративних правопорушень і злочинів – перевіряти в громадян документи, що посвідчують особу.

Серед недержавних утворень і формувань пріоритетне місце у сфері захисту прав і свобод громадян посідають правозахисні організації, об’єднання та суспільні рухи.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте сутність, правову основу та засоби реалізації державної правоохоронної політики.

2. Дайте порівняльну характеристику нормативно-правових та інституційно-організаційних гарантій забезпечення прав і свобод громадян.

3. Проаналізуйте сутність, завдання, принципи здійснення правоохоронної діяльності та назвіть правоохоронні органи України.

4. Дайте загальну характеристику правозахисної діяльності та правосуддя як невід’ємних атрибутів демократичної правової держави.

5. На яких засадах грунтується взаємодія (координація) правоохоронної діяльності між окремими органами?

6. Яке призначення, завдання, засади функціонування Міністерства внутрішніх справ?

7. Дайте загальну характеристику сфері компетенції Міліції України, Прокуратури України, Служби безпеки України.

8. Охарактеризуйте систему правозахисних органів державної влади України.

9. У чому полягають особливості діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини?

10. Проаналізуйте особливості діяльності, принципи функціонування та повноваження органів юстиції.

11. На яких засадах грунтується функціонування інституту адвокатури та інституту нотаріату в Україні?

12. Охарактеризуйте механізми реалізації правоохоронної функції держави через систему судових органів.

13. Яку роль відіграють громадські об’єднання у сфері захисту прав і свобод громадян?

(1 votes, average: 5,00 out of 5)