Політологія – Гелей С. Д., Рутар С. М
Інтеграція української освіти у Європейський освітянський простір в рамках Болонського процесу, передбачає передусім зростання ролі викладача як творця інтелектуального продукту високої якості. В сучасних умовах таким інтелектуальним продуктом є навчально-методичне забезпечення кожної навчальної дисципліни.
Інтеграція української освіти у Європейський освітянський простір в рамках Болонського процесу, передбачає передусім зростання ролі викладача як творця інтелектуального продукту високої якості. В сучасних умовах таким інтелектуальним продуктом є навчально-методичне забезпечення кожної навчальної дисципліни.
Політологія як наука сформувалася порівняно недавно, але політичні ідеї, концепції і теорії нагромаджувалися протягом віків. Із виникненням держави з’явились перші політологічні концепції. Найшвидше цей процес розпочався в країнах Стародавнього Сходу. Особливість політичних течій полягала
Політичні ідеї, що формувалися в Київській Русі у ІХ-XIV ст., у княжу добу, закарбовані в творах видатних державних і церковних діячів, літописців. Митрополит Іларіон у “Слові про Закон і Благодать”, Ярослав Мудрий у “Руській
Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також соціально-класова, є підсистемою суспільства. Якщо істотною ознакою економічної системи є власність, правової – правові норми як регулятори суспільного життя, духовної – формування цінностей, відтворення особистості,
Поняття “влада” має багато сенсів і різноманітних підходів до розуміння. Французький дослідник М. Крозьє порівнює владу з тхором, про якого всі знають, але якого ніхто не бачив. Вітчизняні політологи зосереджують увагу на трьох значеннях
Якщо поняття “політична система” передає характер і специфіку функцій політичних інститутів стосовно інших суспільних систем у їх статичному вигляді, то поняття “політичний режим” розкриває способи І механізми формування та розподілу політичної влади у політичній
Другою системою в суспільстві після політичні системи за способом формування і важливістю виконання суспільних функцій є правова система. Правова система безпосередньо взаємодіє з політичною системою, суть якої зводиться до наступних моментів: політичні та правові
Україна належить до країн перехідного типу, яка поступово і повільно здійснює перехід від посткомуністичного суспільства до ліберально-демократичного. її територія становить 603,7 тис. км2, населення – 45,7 млн осіб, а річний обсяг ВВП за ПКС
Термін “держава” трактується у трьох значеннях: 1) як асоціація, що міститься на окремій території, об’єднує усіх членів суспільства. В такому розумінні цей термін використовується як синонім понять “суспільство”, “країна”, “вітчизна”; 2) як відносини політичної
Управління – це вид суспільної діяльності, яка передбачає систему скоординованих дій суб’єктна об’єкт з метою досягнення певних організаційних цілей. Суб’єктами управління є керівники вищої, середньої та нижчої ланок, елітні групи й організації, а об’єктами
Парламент (від франц. parler – говорити) є вищим представницьким та законодавчим органом держави і обирається населенням. На відміну від інших виборних представницьких органів (установчих зборів, конституційної асамблеї) парламент діє на постійній основі. Діяльність парламенту,
Важливе місце в політологічній науці посідає з’ясування ролі і місця регіональних структур влади. Розглядаючи це питання, треба виділити два підходи: згідно з першим, поняття “регіональні структури” включає суб’єкти федерації, адміністративно-територіальні та національно-територіальні автономії і
Слово “партія” побутувало ще у часи Стародавнього Риму. Етимологія його бере початок з латинського partis, що означає “частина”. До початку XVIII ст. слово “партія” вживалося у негативному сенсі. У західній політології немає згоди щодо
Виборча система з ХІХ ст. функціонує у рамках виборчого права, яке пройшло складну еволюцію демократизації. Якщо на етапі зародження виборче право передбачало високий майновий ценз, через що тільки невеликий відсоток (3-8%) населення брав участь
У соціологічній і політологічній літературі існують різноманітні підходи до визначення поняття “політична культура”: 1) суб’єктивний, що трактує політичну культуру як явище виключно ментальне, тобто як оцінки, цінності, знання суб’єктів політичного процесу; 2) суб’єктивний і
Під політичним процесом розуміють сукупну діяльність суб’єктів політико-владних структур, партій, соціально-класових груп, еліт і окремих осіб, завдяки якій забезпечуються функціонування і розвиток політичної системи. Політичний процес охоплює різноманітні види політичної діяльності в рамках політичної
Громадянське суспільство, яке виникло в умовах формування буржуазного ладу протягом історичного свого розвитку зазнало рід істотних змін і на сучасному етапі вирізняється більш якіснішою інституційною та соціальною структурою. Для того, щоб зрозуміти еволюцію розвитку
Для розуміння трансформаційних процесів в тому числі і посткомуністичного, необхідно з’ясувати концептуальний зміст таких парадигм як: модернізації, транзитології, неоліберальна (Вашингтонський консенсус), неоінтитуціоналізму та навігаційну. Аналіз цих парадигм дозволяє з’ясувати як гальмівні так і рушійні
Терміном “еліта” позначають провідні верстви суспільства, які здійснюють керівництво або досягли визначних успіхів у певних галузях суспільного життя, або мають інтелектуальні чи моральні переваги над іншими соціальними групами. Залежно від того, які функції здійснює
Етнополітику розуміють у двох значеннях: 1) як галузь політології, що вивчає політичну суб’єктність таких спільнот, як етнос (народ), етнічні групи, нація; 2) як політику держави у сфері етнічних відносин, формування і консолідації нації. Щоб
Сутність і основні параметри міжнародних відносин і зовнішньополітична діяльність держави. Міжнародні відносини – це сукупність різноманітних відносин (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами, або грипами національних держав, а також створеними ними світовими і
Бальцерович Л. Свобода і розвиток. Переклад з польської. – Краків: Знак, 1998. – 280 с Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995. Бурдьє П. Социология политики. – М., 1993. Гаврилишин О. Капіталізм для