Політична економія – Ніколенко Ю. В. – Глава 14. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА СИСТЕМА
§ 1. НЕОБХІДНІСТЬ, СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ
Сутність фінансів та закономірність їх розвитку, сфера охоплених ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначається економічним устроєм суспільства, природою і функціями держави.
Слово “фінанси” походить від латинського “financia”, Що перекладається як “грошовий платіж”.
Фінанси – це історична категорія. Вони з’явились одночасно з виникненням держави та розшаруванням суспільства на класи. В часи первісно – общинного ладу не було класів і не було держави. Перший значний розподіл суспільства на класи – це розподіл на рабовласників і рабів, тому і перша держава – рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно – економічної формації до феодальної привів до створення феодальних держав.
У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовільнялася шляхом встановлення різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинуте тільки в армії.
В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини набули всеохоплюючого характеру, фінанси стали виражати економічні відносини стосовно утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів.
З розвитком держави фінансові відносини вдосконалювалися, збагачувалися новими формами прояву і вже не уособлювалися лише у податках. Формувалися державні скарбниці, з’явилися окремі рахунки коштів, фонди грошових коштів цільового призначення, бюджети, державні цінні папери, державний кредит та ін.
Значний розвиток фінансових відносин відбувся в XX столітті, особливо після Другої світової війни. Об’єми державних бюджетів стали вимірюватися в мільярдах національних валют.
Володіючи величезними фондами грошових засобів, держави стали робити істотний вплив на процес відтворення. Розширювалася сфера фінансових відносин, держава стала акумулювати не тільки ресурси бюджетної системи, але і числених позабюджетних фондів.
На поверхні економічних явищ фінанси асоціюються з рухом грошових коштів. Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями. Гроші – це загальний еквівалент, за допомогою якого, насамперед, вимірюються витрати праці асоційованих виробників, а фінанси – економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів грошових коштів.
Фінансові відносини в системі економічного кругообороту виникають на стадії виробництва. Саме на цій стадії відбувається первинний розподіл створеної вартості і формуються первинні доходи, такі як прибуток, заробітна плата, рента та ін.
Наступна стадія виникнення фінансових відносин пов’язана з перерозподілом первинних доходів і формуванням фондів суспільного призначення – державного бюдженту, позабюджетних фондів і банківських фондів та ін.
Фінансові відносини визначаються як економічні відносини між державою, юридичними і фізичними особами, що виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу та використання фондів грошових коштів.
Фінансові відносини охоплюють дві сфери:
– єкономічні грошові відносини, пов’язані з формуванням і використанням централізованих грошових коштів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі та позабюджетних фондах;
– економічні відносини, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових фондів підприємств.
Таким чином, фінанси як економічна категорія відображають відносини пов’язані з формуванням та рухом фондів грошових коштів.
Для більш глибокого вивчення змісту фінансових відносин необхідно розглянути їх суб’єкти і види.
До суб’єктів відносяться держава, підприємства, їх структурні підрозділи, державні органи різних рівнів управління, громадські організації, члени суспільства. Види фінансових відносин показують, по суті, зміст грошових відносин між суб’єктами. Часто-густо вони набувають форм платежів, відрахувань до фондів, розподілу доходів, різного роду податків, пільг тощо.
Систему суб’єктів і видів фінансових відносин в Україні можна відобразити за допомогою таблиці (див. табл. 14.1).
Звідси, фінанси – це особлива форма економічних відносин пов’язаних з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту та формування на цій основі централізованих і децентралізованих фондів суспільного призначення.
Об’єктивною умовою реалізації фінансів є наявність фінансових ресурсів, рух яких забезпечується певною грошовою масою. Фінанси і фінансові ресурси – не тотожні поняття. Фінансові ресурси самі по собі не визначають сутності фінансів, не розкривають їх внутрішнього складу і суспільного призначення.
У процесі розподілу виробничого продукту на підприємствах, організаціях держави формуються доходи і грошові нагромадження, які називаються Фінансовими ресурсами.
Залежно від рівня, на якому проходить формування і використання фінансових ресурсів, їх поділяють на централізовані, – Які утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, об’єднань, міністерств; децентралізовані створюються окремими суб’єктами господарювання.
Обсяг фінансових ресурсів залежить від рівня розвитку економіки країни, методів господарювання.
Призначення фінансів полягає в забезпеченні необхідних умов для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина.
Фонди фінансових ресурсів, які обслуговують економічні процеси, досить різноманітні як за методами створення, напрямками використання, рівнем відображення інтересів, так і за суб’єктами економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевою метою відповідного виду діяльності.
Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв’язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для
Таблиця 14.1 Система суб’єктів і видів фінансових відносин
Суб’єкти фінансових відносин | Види фінансових відносин |
1 | 2 |
Між державою і підприємством | – платежі до державного бюджету; – відрахування до різних фондів державного, регіонального та галузевого рівнів; – фінансова підтримка державних підприємств і організацій з державного бюджету. |
Між підприємствами | – платіжні зобов’язання постачальників і покупців; – штрафні санкції і неустойки за порушення договірної дисципліни; – фінансова винагорода за виконання особливих вимог замовника. |
Між підприємством і його структурними підрозділами | – обслуговування господарських зв’язків. |
Між підприємством і його працівниками | – здійснення оплати праці персоналу |
Між державними органами різних рівнів управління | – розподіл диференціальної ренти; – фінансування природоохоронних заходів та ін.; – фінансування регіонів, територіальних виробничих комплексів. |
Між державою і підприємствами та організаціями різних форм власності | – системи оподаткування, економічні пільги. |
Між державою і організаціями та установами | – бюджетне фінансування, система оподаткування. |
Між державою і населенням | – пенсії, допомоги, стипендії, виплати з суспільних фондів споживання; – податки з населення, лотереї, вклади ощадного банку, споживчий кредит тощо. |
Здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних потреб, започаткування позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.
Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є не речовими, не товарними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.
Суспільні блага й послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту, охорону здоров’я, науку, спорт тощо. В сучасних умовах, використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети.
Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Створення й використання на цьому рівні фондів фінансових ресурсів спрямоване на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал.
Отже, управління господарством держави неможливе без фінансів, бо саме вони дозволяють йому створювати цільові фонди грошових коштів суспільного призначення. У той же час закономірності розширеного відтворення визначають і особливості функціонування фінансів, оскільки основна маса грошових доходів держави формується у сфері матеріального виробництва, а через фінанси держава активно впливає на процеси відтворення.
Фінанси в умовах ринкової економіки виступають найважливішим засобом контролю за виробництвом і розподілом продуктів, а також ефективним фактором, який стимулює науково-технічний прогрес і виробництво товарів та послуг підприємствами, їх реалізацію й створення валового внутрішнього продукту та його розподіл і перерозподіл.
Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.
Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними бюджетними або позабюджетними фондами на рівні держави. У складі державного чи місцевих бюджетів – це витрати на розвиток економіки у формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на використання окремих загальнодержавних комплексних програм. В умовах ринкової економіки – це, насамперед, фонди, призначені для проведення прикладних науково-дослідних робіт, створення нових видів механізмів, розробки нових технологій.
Крім того, в умовах ринкової економіки фінанси є важливою з’єднувальною ланкою між макроекономічними показниками й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту. Проте форми й методи створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення.
Фінансова система в кожній країні має свої особливості і постійно знаходиться під впливом соціально-економічних відносин і, перш за все, відносин власності, які панують у країні.
Ознайомлення з видами фінансових відносин дозволяє визначити функції фінансів.
Сьогодні виникає настійна необхідність в чіткому визначенні фінансів. Об’єктивна необхідність вимагає існування таких функцій, як: розподільна, регулювальна, контролюючу і стимулююча.
Розподільна функція характеризує розподіл фінансових ресурсів між регіонами, галузями народного господарства, різними напрямами видатків підприємств і організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл валового внутрішнього продукту, національного доходу, грошової виручки підприємств і організацій, фонду оплати праці для значної частини населення, що працює за наймом, а також розподіл доходу в кооперативних та колективних підприємствах.
Регулювальна функція фінансів полягає у втручанні держави через фінанси (державні видатки, податки, державний кредит) у процеси відтворення. Основними формами фінансового регулювання, як на мікро, так і на макрорівні є фінансове і бюджетне планування поряд з державним регулюванням цінних паперів.
Регулювальна функція фінансів спрямована, головним чином, на соціально-економічні процеси в суспільстві, які відбуваються під впливом ринкових відносин. Вона діє тоді, коли потрібно внести необхідні зміни до розподілу грошових ресурсів для забезпечення нормальних відтворювальних процесів незалежно від рівня і місця здійснення. В одному випадку регулювальна функція має характер коригування розподілу доходів, в іншому – надання додаткових коштів для індексації доходів населення у зв’язку з інфляцією, значним зростанням цін тощо. Наприклад, додаткові кошти можуть бути надані для виправлення прорахунків, що виникли в процесі виконання бюджетних надходжень або видатків, подолання диспропорції у розвитку економіки, ліквідації відставання окремих галузей господарства, забезпечення необхідних пріоритетів економічного розвитку. В інших випадках регулювання здійснюється для стабілізації економіки, усунення кризових явищ.
Важливе значення має контролююча функція фінансів. Ця функція полягає в тому, що за допомогою фінансів можна перевірити стан розвитку національного господарства, ефективність діяльності підприємств, використання грошових ресурсів. Контролююча функція фінансів дозволяє забезпечити господарську діяльність в межах економічної доцільності та існуючих вимог правового законодавства.
Для розуміння стимулюючої функції фінансів слід визначити сутність самого поняття “стимул”. Як відомо, це слово латинського походження, воно означає батіг яким поганяли, стимулювали биків і рабів. Для з’ясування механізму діяння стимулу показати, хто збуджує до дій, кого заохочують до певної діяльності (суб’єкти стимулювання), заради якого спонукають до певної праці (об’єкт стимулювання), чим заохочують до діяльності, праці (форми заохочення). Наявність цих компонентів свідчить про дію механізму стимулювання. У будь-якому стимулі завжди виявляється зв’язок між об’єктом стимулювання і певною винагородою. Якщо ці два полюси відсутні, то фактично стимулу немає. Стимулююча функція фінансів сьогодні виявляється, перш за все, через податки. Тут суб’єктом стимулювання виступають підприємства, організації та юридичні особи, які займаються господарською діяльністю. Об’єктом податкового стимулювання є економічна діяльність, яка спрямована на збільшення виробництва валового внутрішнього продукту. Формами матеріального заохочення у практиці оподаткування є встановлення різних ставок податку, звільнення деяких суб’єктів від сплати податку і звуження бази оподаткування. Стимулююча функція фінансів може застосовуватися також у процесі надходження фінансових ресурсів регіонам. Це надходження має певною мірою залежати від рівня господарювання регіону. Сьогодні надмірна централізація вилучення грошових ресурсів державного сектора веде до того, що майже всі гроші зосереджуються в центрі, а регіони змушені звертатися до центру, щоб одержати їх для своїх потреб. Тому регіони майже втратили економічну ініціативу в розвитку господарства. Немає стимулів до створення власних доходів. Тимчасом стимулююча функція фінансів повинна сприяти підвищенню економічної ефективності господарювання, раціональному використанню резервів виробництва. Тому обгрунтування і визначення стимулюючої функції фінансів передбачає аналіз усіх компонентів фінансової системи та реалізацію і забезпечення факторів фінансового зростання. Це значною мірою стосується функціонального призначення податків, визначення не тільки їх фіскальної, але й стимулюючої функції, вимагає створення нового механізму формування місцевих бюджетів.
Таким чином, сучасний підхід до фінансів полягає в посиленні їх ролі у розвитку національного виробництва, підвищенні відповідальності суб’єктів господарювання за наслідки своєї господарської діяльності.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)