Політична економія – Ніколенко Ю. В. – § 2. ТОРГОВЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ І ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПРИБУТОК
Поглиблення суспільного поділу праці й розвиток товарно-грошових відносин зумовили зростання масштабів виробництва і ринків збуту до такого рівня, що ускладнився збут продукції та ускладнився процес поєднання функцій управління виробництвом продукції та її продажем. Успішне просування товарів на ринки все більше вимагало спеціальних знань, утримання торгових закладів та інших витрат на формування інфраструктури ринку, що стало малоефективним для використання окремим промисловцем. Відволікання значних ресурсів у сферу торгівлі уповільнювало оборот промислового капіталу та зменшувало норму прибутку. Розвиток ринкових відносин об’єктивно вимагав діяльності особливої групи кваліфікованих спеціалістів, які б, надаючи торговельні послуги, своїм авансованим капіталом обслуговували процес ринкового обігу товарів багатьох промисловців. Так виникли економічні умови і потреби діяльності особливого виду суспільного капіталу – торгового капіталу, що відособився у сфері обігу з метою здійснення торговельних операцій. Власниками цього капіталу стали торгові підприємці.
Історичною першоосновою торгового капіталу став купецький капітал, який на ранніх етапах розвитку ринкового середовища був складником промислового капіталу, сприяв його первісному накопиченню та становленню капіталістичного способу виробництва. Реальне відокремлення торговельного капіталу від промислового зумовлене його функціями: здійснення торгових операцій, які потребували знання стану ринку й належних затрат на доведення товарів до споживачів; реалізація вартості й додаткової вартості, що втілена у товарах; створення частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку.
Вказані функції успішно реалізуються торговцями завдяки наявності у них спеціальних приміщень і устаткування, спеціалізації працівників на виконанні спеціальних функцій, вивчення ринку і врахування його структури та динаміки попиту, прогнозування коливання кон’юнктури і вироблення можливостей впливати на неї, посилення взаємозв’язку виробництва товарів і їх споживання. Результатом ринкової діяльності торговців стало зниження витрат обігу і часу доставки товарів до споживачів і стимулювання поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва та розширення ринкового середовища. Сукупний ефект діяльності торгового капіталу не тільки прискорив обіг промислового й, загалом, усього суспільного капіталу, а й опосередковано створив умови для виробництва у сфері обігу частини вартості.
Переходом реалізаційних функцій до торговців промисловці звільнилися від авансування виробничих елементів торговельного капіталу, що прискорило оборот виробничого капіталу та підвищило його прибутковість. Звільнившись від реалізації товарів і пов’язаних з ними витрат, промисловці через оптові збутові операції уступили певну частину доданої вартості з вигодою для себе. Вона стала певною частиною торгового прибутку, а операції: Т’ – Г’ стали означати продаж товарів для підприємців та перетворення їх товарного капіталу у грошову форму. Набагато швидше перетворення елементів виробничого капіталу у грошову форму збільшило виробництво вартості й додаткової вартості.
Для промисловців оптовий продаж продукції торговцям означає її реалізацію. Але загальний процес доведення товарів до споживачів відбувається лише тоді, коли вони із сфери обігу переходять у сферу особистого чи виробничого споживання. Адже купуючи товари у підприємців, торговці обслуговують лише першу стадію кругообігу промислового капіталу (Г – Т). Стадія продажу товарів (Т – Г’) означає реалізацію товару безпосереднім споживачам. Рух авансованого торговельного капіталу, завершуючи остаточну реалізацію товарів, здійснює особливий кругообіг: Г – Т – Г’. Він засвідчує, що торговельний капітал є відносно самостійною формою суспільного капіталу, діє лише у двох формах – товарній та грошовій, а в своєму кругообігу проходить дві стадії обігу – купівлю товарів (Г – Т) та їх продаж (Т – Г’). Його специфічною функцією є обслуговування реалізації товарів. При цьому один торговець здатний одночасно обслуговувати потреби багатьох промисловців. Більше того, взаємодія торговельного капіталу з промисловим скорочує і час обертання обох відособлених частин суспільного капіталу, і створює умови для скорочення частки капіталу сфери обігу, а отже, збільшує розмір виробництва.
Водночас відокремлення торговельного капіталу від промислового збільшує відрив сфери виробництва від споживання. Між споживачем і виробником виникає цілий ряд посередницьких операцій: промисловець продає вироблений продукт оптовому торговцеві, той – дрібному оптовикові, а останній – роздрібному торговцеві. В цьому русі товарів промисловець не взаємодіє з кінцевим споживачем і не знає реальних розмірів попиту на товари. Його реакція на стан ринку обмежена лише попитом різних груп торговців, які до того ж для придбання товарів широко користуються кредитом, хоч попередньо куплені товари ще ними не продані. За такого стану продажів промислові підприємці навіть у періоди зменшення загального попиту продовжують збільшувати виробництво, обсяги якого вже перевищують розмір платоспроможного попиту. Так створюються умови надвиробництва товарної маси й періодичного настання економічних криз.
Дві стадії кругообігу торговельного капіталу, пов’язані з придбанням і продажем партій товарів, виражають різні економічні відносини, які реалізуються спеціалізацією торговців на оптовій та роздрібній торгівлі. Оптова торгівля означає продаж великих партій товарів одними власниками товарів іншим. В ній беруть участь як промисловці, так і торговці. Як правило, оптова торгівля відбувається на товарних біржах, ярмарках і аукціонах шляхом укладання контрактів купівлі-продажу виставлених зразків, асортименту й стандартів якості товарів. У результаті торгів значна маса товарів, проданих на оптових ринках, ще не переходить у сферу споживання. Продавець зобов’язується доставити певну кількість того чи іншого стандартного товару у вказаний термін і за домовленою ціною.
Оптовими операціями займаються великі оптові фірми, які закуповують і перепродують товари іншим підприємствам та промисловим компаніям. Нерідко створюється складна система руху товару, що охоплює подання замовлень, обробку вантажів, зберігання і транспортування. Ось чому оптовий продаж фактично перевищує роздрібний товарооборот у десятки разів, охоплюючи як споживчі товари, так і товари виробничого призначення.
Роздрібна торгівля забезпечує перехід товарів у сферу споживання та їх продаж безпосереднім споживачам. У ній здійснюється доопрацювання, сортування й фасування споживчих товарів, їх зберігання та встановлення ціни. Структуру, обсяги й динаміку розвитку роздрібної торгівлі визначають досягнутий рівень і структура виробництва предметів споживання, що нагромаджуються у ринкових фондах, і структура платоспроможного попиту населення. Основні напрями її розвитку характеризуються зростанням продажів широкого асортименту товарів у великих універсальних магазинах та їхніх чисельних філіях, що належать торговельним фірмам. Магазини як підприємства роздрібної торгівлі виконують такі функції: комерційну, що пов’язана з закупівлею товарів, формуванням їхнього асортименту та обслуговуванням потреб покупців; маркетингову – вивчення попиту, реклама, формування споживацьких потреб; технологічну – приймання і зберігання товарів, їх викладка і відпуск; економічну – ціноутворення, платежі, розрахунки, облік; соціальну – реалізація доходу населення і задоволення його потреб. Кількість магазинів та їх якісний стан визначають пропускну спроможність роздрібної торгівлі.
Спеціалізація торговельних підприємств сприяє раціоналізації торгівельних операцій, підносить рівень продуктивності праці у сфері торгівлі, створює умови для механізації складських робіт, введення методів самообслуговування покупців та впровадження інших удосконалень. Окрім мережі торгівлі у магазинах, широкого розвитку набули методи обслуговування споживачів посилковою торгівлею, яка особливо слушна в обслуговуванні покупців віддалених регіонів і сіл, телефонні закупівлі товарів та використання можливостей Інтернету.
У багатьох країнах світу визначне місце в обслуговуванні споживачів посідає кооперативна торгівля у двох формах – споживчої та постачально-збутової кооперації. Кооперативні організації відносяться до громадських організацій, користуються законодавчо визначеними податковими пільгами і підтримкою держав, тому здатні продавати споживачам товари за пільговими цінами. Споживча кооперація об’єднує, головним чином, середній клас суспільства та інших споживачів, які зацікавлені у використанні громадських засад кооперації та в оптових закупівлях товарів у виробників, які потім продають безпосереднім споживачам за нижчими цінами, ніж у фірмових магазинах. Постачально-збутові кооперативи об’єднують дрібних товаровиробників з метою підвищення прибуткової діяльності у придбанні необхідних засобів виробництва і в збуті продукції. Розвитку кооперативних форм торгівлі сприяє також користування кооперативним кредитом за нижчою ставкою відсотка й задоволення інших економічних та соціальних потреб.
Сучасні процеси глобалізації стимулюють розвиток різноманітних форм міжнародної торгівлі та організацій, які діють з метою прийняття однотипних правил і торгово-економічних відносин. Найвідомішими світовими організаціями у складі Організації об’єднаних націй є: ЮНСІТРАЛ – комісія ООН з прав міжнародної торгівлі, ЮНКТАД – Конференція з торгівлі і розвитку, УНІДРУА – Міжнародний інститут уніфікації приватного права. Особливу роль у міжнародній торгівлі відіграють світова організація торгівлі (СОТ), до норм і правил якої приєдналася Україна в 2008 р., та Міжнародна торговельна палата (МТП), яка об’єднує національні організації ділових кіл і Торгові палати. Окрім світових організацій торгівлі, активну діяльність для вдосконалення міжнародної торгівлі ведуть численні міжнародні організації регіонального типу, міжурядові та неурядові організації.
Торгівля між покупцями і продавцями різних країн складається із вивезення товарів до інших країн – експорту та ввезення їх з інших країн – імпорту. Зростання експорту позитивно впливає на виробництво і зайнятість країни – експортера, а ввезення – збільшує сукупний попит і підвищує національний дохід. Обсяги та динаміка експорту й імпорту за певний період відображаються у стані торговельного балансу країни: перевищення вартості експорту товарів над вартістю імпорту дає активний торговельний баланс. Якщо вартість імпорту перевищує експорт, то країна має пасивний торговельний баланс. Характер торговельного балансу значною мірою відображає економічний стан країни та є одним із важливих показників рівня залежності економіки від зовнішніх ринків, стану кон’юнктури і міжнародної конкуренції.
Праця зайнятих у торгівлі працівників є продуктивною, оскільки забезпечує рух і відтворення частини сукупного продукту і капіталу. У сфері торгівлі продовжується процес виробництва і створюється додатковий продукт у формі торговельного прибутку.
Торговельний прибуток – прибуток, що створений працею торговельних працівників, а також у результаті перерозподілу частини доходів різних верств населення, що привласнюється торговими фірмами після реалізації товарів і послуг.
На перший погляд функціонування торгового капіталу знижує реалізаційну ціну промислових виробів, проданих оптовим торговцям. Але насправді оптова ціна означає передачу частини додаткового продукту, створеного у сфері виробництва, торговим капіталістам за ціною виробництва, яка включає в собі витрати виробництва (В. в) та середній прибуток підприємців на авансований промисловий капітал (Р). Торговці ж, реалізуючи товари споживачам, нібито додають торгову надбавку до вартості товарів. Але кінцева ціна насправді і є вартістю товару, що містить також середній прибуток торговців (Ь) та набуває форми:
Ціна товару = Вв + Р + Ь.
Тобто підприємці продали свою продукцію за ціною виробництва, а торгові капіталісти реалізували їх кінцевим споживачам за вартістю. Привласнення торгового прибутку стає можливим внаслідок перерозподілу суспільної вартості товарної маси як підсумку міжгалузевої конкуренції та принципу: на рівновеликий капітал – однаковий прибуток.
Утримання безперервності реалізації товарів потребує не тільки періодичного авансування капіталу на закупівлю товарів, а й необхідність покривати витрати обігу, які поділяються на додаткові витрати обігу і чисті витрати обігу. Додаткові витрати обігу своєю природою аналогічні витратам виробництва, тому що пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. Праця зайнятих працівників у них операціях є також продуктивною, як і промислових працівників. Вона зберігає створені продукти та підвищує їх готовність до споживання, тому додаткові витрати обігу відшкодовуються торговцям з грошової виручки після реалізації товарів.
До чистих витрат обігу відносяться безпосередні витрати на операції купівлі-продажу товарів, розрахунки, вивчення динаміки попиту і цін, організація рекламної справи тощо. Загалом, вони непродуктивні, тому відшкодовуються коштом всієї сукупності суспільного додаткового продукту. Якби чисті витрати обігу компенсувалися з торгового прибутку, то торгові капіталісти отримували б нижчу норму прибутку, ніж промисловці, а кожний промисловець змушений був би частину свого продуктивного капіталу витрачати на товарні запаси та інші витрати обігу. В сукупності затрати продуктивного капіталу були б набагато більшими, ніж спеціалізований торговий капітал, що зумовило б значне пониження середнього прибутку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)