Політична економія – Федоренко В. Г. – 21.2. Основні етапи становлення та розвитку світового господарства
Історично першими формами міжнародних економічних зв’язків були міжнародна торгівля, міграція робочої сили, валютно-кредитні відносини, які зародились ще в епоху рабовласництва. Тоді сформувались регіональні центри торгівлі в Середземномор’ї, Південній та Південно-Східнігі Азії, де гроші різних країн обмінювались між собою і ставали об’єктом купівлі-продажу. Існувала така професія як міняйли. Великі торговельні общини застосовували комерційний кредит, який надавався організаторам заморських експедицій. Трудова міграція існувала переважно у примусовій формі торгівлі рабами. Ці процеси започаткували формування світового ринку, провідна роль серед яких належала міжнародній торгівлі.
Вона була основною формою міжнародних економічних зв’язків в епоху капіталізму вільної конкуренції. Процес створення світового ринку набув нового імпульсу після формування в середині XIX ст. у провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже не могла існувати без світового збуту. Протягом розвитку масового виробництва світовий ринок почав переростати у світове господарство, що означало вихід на перший план замість переважно торгових відносин виробничих зв’язків. В основі останнього лежав вивіз капіталу. Позитивний вплив на становлення світової торгівлі справили новітні на той час засоби транспорту і зв’язку та утвердження ринкових відносин спочатку в Західній Європі, а потім і в інших регіонах світу. Внаслідок цього наприкінці XIX ст. сформувався світовий ринок товарів і послуг як сукупність їх національних ринків.
Одночасно створюються можливості і виникає необхідність у поси-ленні руху між країнами капіталу, робочої сили, технологій тощо. Це приз – і вело до того, що національні економіки були втягнуті в обмін між ними не тільки товарів і послуг, а й рух інших економічних ресурсів. За таких умов на межі ХІХ-ХХ ст. остаточно сформувалось світове капіталістичне господарство, яке охоплювало рух товарів, послуг, а також факторів виробництва між країнами світу.
Однак з 20-х років минулого століття світове капіталістичне господарство втратило всеохоплюючий характер у зв’язку із утвердженням в ряді країн на різних континентах світу адміністративно-командної системи господарювання. Це призвело до відокремлення країн, де панувала адміністративно-командна система, від світового господарства, яке розвивалось на засадах ринкових відносин.
Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, налагодження тривалих торгових, виробничих і фінансових зв’язків між різними країнами означало кінець національної відособленості країн світу хоча б у галузі економіки.
Після Другої світової війни процес включення національних економік у світове господарство почав розвиватись у таких напрямках:
– послаблення митних і адміністративних бар’єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів, робочої сили, технологій;
– посилення тенденцій до інтеграції національних господарств у окремих регіонах;
– розширення масштабів і відповідальності ТИК та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну;
– підвищення ролі і значення національних, валютно-кредитних фінансових і торгових організацій;
– збільшення взаємозалежності провідних промислових центрів і ресурсодобувних країн в умовах виникнення і загострення енергетичної кризи;
– посилення ролі держави у сфері міжнародних економічних відносин.
Останнє проявляється у вивозі капіталу державою, її участі в інтеграційних процесах, розробці і реалізації різноманітних проектів погодження політики, правових документів, які регламентують різні аспекти міжнародних економічних відносин між країнами у фінансовій, кредитній, валютній, податковій, сільськогосподарській, митній та інших галузях.
У другій половині XX ст. розвиток світового господарства відбувався під впливом НТР та зростання ролі держави. Останнє проявлялося у повсюдному послабленні митних та адміністративних бар’єрів на шляху переміщення товарів, капіталів та робочої сили; посиленні тенденції до формування інтеграційних об’єднань в усіх регіонах світу; розширенні масштабів та сфер діяльності транснаціональних корпорацій та перетворенні їх у провідну ланку розвитку світових продуктивних сил; підвищенні ролі міжнародних фінансових, кредитних та торгівельних організацій; посиленні взаємозалежності між країнами світу в цілому.
В сучасних умовах на розвиток світового господарства значний вплив має інтернаціоналізація господарського життя, яка являє собою об’єктивний процес виникнення та розвитку зв’язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення. Інтернаціоналізація господарського життя проявляється як процес усуспільнення продуктивних сил, техніко-економічних та виробничих відносин. Вона базується на інтернаціоналізації виробництва та капіталу.
Інтернаціоналізація виробництва – це розвиток міжнародних економічних зв’язків і відносин між суб’єктами підприємницької діяльності у процесі переростання продуктивними силами меж національної економіки і формування інтернаціонального процесу безпосереднього виробництва. Під останнім мається на увазі лише одна зі сфер суспільного відтворення – безпосереднє виробництво. Його інтернаціоналізація передбачає поглиблення суспільного поділу праці, кооперування, комбінування і т. ін.
Інтернаціоналізація набула панівного характеру після Другої світової війни і посилилась у процесі розгортання НТР. В умовах НТР зростає роль інтернаціональних наукових досліджень, спостерігаються випереджаючі темпи зростання зовнішньої торгівлі порівняно з темпами збільшення виробництва та змінюються форми функціонування міжнародного капіталу. Йдеться про інтернаціоналізацію промислового, банківського, фінансового капіталу, поєднання державних форм капіталу кількох країн світу.
Інтернаціоналізація капіталу являє собою процес взаємопереплетіння та об’єднання різних форм національного та інтернаціонального, капіталу. Вона проявляється у взаємопереплетінні й об’єднанні основних форм капіталу в різних варіантах. Це може бути приватний капітал двох і більше країн, колективні форми капіталу декількох країн, колективні форми капіталу однієї країни з державним капіталом іншої; поєднання національного капіталу з державним та інші комбінації. Матеріальною основою процесу інтернаціоналізації капіталу виступає інтернаціоналізація виробництва, розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація продуктивних сил.
Процес інтернаціоналізації господарського життя справляє неоднозначний вплив на суспільне виробництво. З одного боку, він раціоналізує та оптимізує умови виробництва, дає змогу за рахунок його спеціалізації та кооперації скоротити витрати на одиницю продукції, покращити задоволення потреб споживачів у різноманітних товарах, І підвищити продуктивність праці та загальні обсяги виробництва. З іншого боку, посилюється залежність національної економіки від світового господарства, адже умови збуту визначаються не тільки внутрішніми умовами, але й станом попиту на продукцію в інших країнах, на інших ринках. Отже, в історичному аспекті світове господарство у своєму розвитку щ пройшло декілька етапів, кожний з них характеризується певними щ якісними рисами. Відповідно до функціональної ознаки у розвитку світового господарства економічною наукою виокремлюють такі етапи:
– етап світової торгівлі, на якому існувала абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв’язках, були ще відсутні стійкі зв’язки та панувала нееквівалентність обміну щ товарами та при наданні послуг;
– етап іноземних інвестицій, коли активно розвивалось іноземне інвестування, промислова кооперація, виникали такі нові форми зовнішньоекономічних зв’язків, як торгівля інформацією, об’єктами інтелектуальної власності;
– етап економічної інтеграції з притаманним йому активним розвитком виробничої підприємницької діяльності за кордоном та створенням міжнародних економічних організацій, діяльність яких спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин.
Відповідно до організаційної ознаки:
– етап формування сучасного світового господарства, який охоплював другу половину XIX ст. та початок XX ст. з притаманним йому експортом капіталу як наслідком монополізації виробництва і обігу, наявністю світової колоніальної системи і експлуатацією її складових економічно розвиненими країнами та гострими суперечностями між державами, що породжувало нестійкість світового порядку в той час і призводило до локальних і світових війн;
– етап поділу світового господарства на дві складові – світове капіталістичне і світове соціалістичне господарство (від 20-х до 80-х pp. минулого століття), між якими відбувалися протиборство і змагання. Ліквідація в 60-х pp. XX ст. світової колоніальної системи спричинила входження до складу світового господарства великої групи країн, що розвиваються;
– етап набуття світовим господарством рис єдиного цілісного утворення (80-90-ті pp. XX ст. і донині), функціонування і розвиток якого грунтується на ринкових відносинах та його глобалізації, що проявляється у посиленні взаємозалежності національних господарств та інтенсифікації господарських зв’язків, у формуванні міжнародного виробництва, активізації діяльності, посиленні позицій транснаціональних корпорацій, у підвищенні ролі міжнародних економічних організацій у регулюванні міжнародного співробітництва.
Світове господарство належить до найбільш складних економічних систем, що динамічно розвиваються. В цьому розвитку окреслились чіткі тенденції, котрі визначають як теперішній стан світової економіки, так і перспективи її подальшого поступу. До цих тенденцій належать розширення сфери дії принципів ринкової економіки як магістрального напрямку розвитку сучасного світового господарства; включення у сферу всесвітніх господарських зв’язків абсолютної більшості країн планети та посилення у розвитку кожної з них зовнішнього фактора; координація дій суб’єктів світового господарства з метою формування єдиної економічної стратегії з урахуванням інтересів країн світового співтовариства; формування нової системи міжнародного поділу праці, характерною рисою якої є перетворення групи економічно розвинених країн на центр науково-технічного прогресу, творців передових технологій, інновацій тощо; формування регіональних союзів груп країн світу.
Отже, у процесі еволюційного розвитку, проходження через певні етапи світове господарство в сучасних умовах постає як цілісна взаємозалежна система міжнародних економічних зв’язків між його складовими. Утвердженню останнього в цій якості сприяв і сприяє міжнародний поділ праці.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)