Політична економія – Федоренко В. Г. – 16.6. Сутність і види економічних циклів. Економічні кризи
Суспільне відтворення об’єктивно охоплює формування у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання таких структурних пропорцій, які забезпечують його економічну рівновагу і пропорційність. Проте економічна рівновага, виникнувши, не залишається постійною і періодично порушується. Закономірністю суспільного відтворення є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової. Тобто, економічну рівновагу можна охарактеризувати як дискретну, а економічний розвиток – як циклічний.
Мова йде про те, що функціонування і розвиток ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу змінюється на спад виробництва, розвиток – на кризу і депресію, тобто зниження економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.
Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання в економіці мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.
Циклічність – це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Вона є закономірним явищем, яке відбувається у процесі руху від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.
Досить поширеним є розуміння циклічності як риси, притаманної лише капіталістичному відтворенню. Циклічність – це закономірність економічного розвитку. її об’єктивні основи закорінені у розвиткові матеріальних умов виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм прогресу продуктивних сил. Інша річ, що протікання циклічності перебуває під впливом конкретно-історичних умов. Залежно від них циклічність суспільного відтворення виробництва набуває різноманітних проявів (видів) та виникає з певною періодичністю.
Циклічність суспільного відтворення проявляється як періодичні коливання ділової активності, піднесення і спад виробництва, зменшення або збільшення зайнятості і цін. В період порушення економічної рівноваги у суспільстві значно загострюються економічні та соціальні суперечності.
Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. При аналізі циклічності слід усвідомити, що рух економіки відбувається не колом, а по спіралі, від нижчого до вищого рівня розвитку. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки, що забезпечує її прогресивний розвиток.
Зміст циклічності багатоаспектний. Вона також досить складна за структурою. З урахуванням тривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько J0 років) та довгі (40-60 років) і вікові циклічні коливання у вигляді вікових циклів лідерства.
Економічною теорією цикл розглядається як період розвитку економічної системи від початку однієї кризи до наступної. У класичному трактуванні економічний цикл охоплює такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке остаточно відображене у новій кризі. Тобто, будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність та виробництво знижуються до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, який проявляється у вигляді: завантаженості виробничих потужностей; сукупних обсягів виробництва; загального рівня цін; зайнятості населення (безробіття) і рівня його доходів; прибутків та курсів акцій найбільших корпорацій; динаміки попиту на товари тривалого користування; інвестицій у нове будівництво тощо.
Визначальна роль в економічному циклі належить кризі, яка починає і завершує цикл. Така роль цієї фази циклу визначається тим, що в ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічності суспільного відтворення.
Криза – це різке порушення існуючої рівноваги в економічній системі внаслідок диспропорцій, що зростають. На цій фазі циклу відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Скорочення обсягів збуту товарів призводить до зменшення виробництва, вивільнення працівників та зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше утруднює збут товарів та надання послуг. Усі економічні показники стану народного господарства погіршуються. Відбувається падіння рівня заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Наявність та зростання обсягів нереалізованих товарів у фірм породжує брак грошових коштів для поточних платежів. Тому швидко зростає плата за кредит – ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Отже, характерними ознаками кризи є:
– перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом населення;
– різке падіння цін внаслідок переважання пропозиції товарів над попитом;
– скорочення обсягів виробництва;
– масові банкрутства промислових, банківських, торгових фірм;
– зростання безробіття і падіння зарплати;
– потрясіння кредитної системи.
У процесі економічних криз відмирають нежиттєздатні господарські структури, зростає конкурентоспроможність виробників, здійснюється переорієнтація суспільних потреб. В цілому економічна криза прокладає шлях до нового витка науково-технічного прогресу, структурної перебудови економіки, що є свідченням суперечливого характеру цієї фази економічного ціклу.
Криза переростає в депресію. Остання є фазою циклу, характерною ознакою якої виступає застій виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, тобто обсяги виробництва не збільшуються, проте й не зменшуються. Але поступово реалізуються товарні запаси, які виникли на попередній фазі циклу, через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. При зменшеному обсязі виробництва ставка позичкового процента падає до своєї мінімальної позначки. Проте поступово зростає сукупний попит, збільшується маса вільного грошового капіталу, падає рівень банківського проценту за кредит, зменшуються товарні запаси. Все це? свідченням того, що поступово готуються умови для подальшого пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.
Зростання попиту на машини, механізми, устаткування викликає пожвавлення попиту на метал, паливо, енергію, що у свою чергу, стимулює розвиток сировинних і паливно-енергетичних галузей. Все це зумовлює збільшення попиту на додаткову робочу силу, зменшення безробіття, зростання заробітної плати і підвищення попиту на товари особистого споживання, що сприяє розвитку галузей II підрозділу суспільного виробництва. Отже, галузь за галуззю, одна сфера економічної діяльності за іншою втягуються у процес розширеного відтворення, і поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, й економіка вступає у фазу піднесення.
Піднесення (зростання) – це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Характерними рисами цієї фази є висока економічна активність у промисловості, будівництві, торгівлі, банківській та інших сферах. Економіка переживає “бум”, коли внаслідок піднесення ділової активності перевершується докризовий рівень виробництва, зростає зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, збільшуються доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Отже, розпочинається швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл. Вступ економіки у фазу піднесення означає, що цикл починається знову, але в інших параметрах, хоча, по суті, в тій самій основній формі. Це свідчить про те, що циклічність виступає невід’ємною формою економічного розвитку ринкових відносин.
Такий розвиток циклу зберігається і на сьогодні, хоча і відбуваються певні його модифікації.
Хід розвитку циклу представлений на рисунку 16.1. На горизонтальній осі графіка відраховуються роки, на вертикальній – рівень економічної активності у відповідні роки. На цьому рисунку OA – загальна лінія розвитку виробництва за значний період часу, Y – обсяг виробництва, X – час, крива RP характеризує розвиток економіки на фазі спаду виробництва, PQ – депресії, QN – пожвавлення, NK – піднесення.
Така модель економічного циклу була розроблена К. Марксом. Це не просто гіпотетична модель, а модель, яка відображає реальний процес -| економічного розвитку в його причинних зв’язках. Вона пояснює, чому розвиток здійснюється не прямолінійно, не як рівномірне і пропорційне економічне зростання, а більш складно, через суперечності, які час від часу вимагають свого вирішення, набуваючи циклічного характеру.
Водночас, у цій моделі економічний цикл постає як органічне ціле. Це проявляється в тому, що у кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. Такий перехід здійснюється в основному за допомогою ринкових регуляторів, тобто, як правило, автоматично.
Економічна криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар або в окремій галузі тим, що класичною формою її прояву є загальне надвиробництво. Воно характеризується сильним і різким порушенням існуючої рівноваги, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків та масовою зупинкою і розоренням підприємств, зростанням безробіття тощо. Економічна наука виділяє два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Щодо останніх, то вони набули широкого розповсюдження у 90-х роках в усіх країнах СНД, у т. ч. й в Україні, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.
Найбільш чітко характерні ознаки циклічності функціонування і розвитку економіки проявляються у процесі протікання середніх циклів, їх розрізняють за глибиною падіння рівня економічного розвитку, часом, протягом якого економіка повертається у передкризовий стан.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)