Політична економія – Федоренко В. Г. – 13.2. Загальна формула руху капіталу
Для політичної економії як науки принциповим є не тільки визначення суті капіталу, а й розкриття механізму появи надлишку вартості порівняно з авансованою вартістю на закупівлю факторів виробництва. Цей надлишок (приріст) вартості підприємець-капіталіст отримує після реалізації виробленої продукції. Механізм утворення надлишку вартості над її авансованою сумою грунтовно та аргументовано показано К. Марксом у першому томі “Капіталу”. Він вважав, що рух капіталу починається з грошової форми та існують відмінності в ролі грошей у простому і капіталістичному товарному господарстві (див. рис. 13.1).
При поверховому аналізі формули Г – Т – Г, виникає думка про її беззмістовність. Адже відповідно до логіки гроші обмінюються на товар, щоб знову отримати гроші. Цей рух грошей справді був би беззмістовним, якби підприємець, скажімо, купив товарів на 1000 гривень і, продавши їх, отримав ті ж самі 1000 гривень. Однак як видно з наведеного вище рисунка, вартість у вихідному і кінцевому пунктах руху грошей як капіталу кількісно різна. Ця формула набуває змісту за умов, коли сума грошей, отриманих після продажу вироблених товарів, буде більшою порівняно з тією, котра витрачена на купівлю попереднього товару. В цьому разі формула обігу грошей як капіталу набуває вигляду: Г-Т-Г, де Г = Г (приріст). Цю формулу К. Маркс назвав загальною формулою капіталу.
На перший погляд складається враження, що формула Г – Т-Г суперечить закону обміну еквівалентів. Адже, відповідно до дії цього закону, Г і Г мають бути рівновеликими вартостями. Однак коли б це було так, то процес руху грошей як капіталу втратив би сенс для капіталіста-підприємця. Окрім цього, складається враження, що приріст вартості відбувається у сфері обігу, а не у виробництві.
Детально проаналізувавши у четвертій главі першого тому “Капіталу” всі можливі варіанти реалізації товарів, К. Маркс дійшов висновку, що сфера обігу приросту вартості не дає, адже товарообіг у чистому вигляді має бути обміном рівних вартостей. Джерело зростання вартості тут виявити не можна, тому що самі по собі гроші не можуть бути джерелом появи надлишку вартості, і у процесі обігу та в актах купівлі-продажу не відбувається збільшення вартості. У сфері обігу змінюється форма вартості (вартість з грошової форми переходить у товарну, а товарна – у грошову). Водночас приріст грошей не може відбуватися поза сферою обігу.
При розв’язанні цієї суперечності К. Маркс обгрунтовує думку, що такий приріст вартості може виникнути лише зі споживчої вартості товару, який купується. Цей товар – робоча сила, споживча вартість якого має унікальну властивість бути джерелом вартості та використовується у процесі виробництва тривалий час. Унікальність цього товару полягає у здатності створювати вартість, котра перевищує її власну вартість.
Процес споживання робочої сили – це сама праця, процес праці, який має двоїстий характер. У цьому процесі найманий працівник своєю працею створює товари, нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Різниця між новою вартістю, яку створює робітник, і вартістю самої робочої сили становить додаткову вартість, яку й привласнює підприємець-капіталіст. Отже, споживна вартість товару “робоча сила ” полягає у здатності найманого працівника створювати своєю працею додаткову вартість.
При наймі працівників підприємець-капіталіст купує не лише їхню здатність до праці, а й найголовніше – здатність створювати додаткову вартість. її К. Маркс позначив буквою “w” (від нім. mehrwert – додаткова вартість).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)