Home ⇒ 👍Платіжні системи - Вовчак О. Д ⇒ Платіжні системи – Вовчак О. Д. – Тема 1. СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЛАТІЖНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНІ

Платіжні системи – Вовчак О. Д. – Тема 1. СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЛАТІЖНИХ СИСТЕМ В УКРАЇНІ

1.1. Основні визначення та правова основа діяльності платіжних систем

Невід’ємним спеціалізованим елементом практично всіх економічних операцій, що стосується передачі грошової вартості в обмін на товар, послугу або фінансовий актив, є платіжні системи. Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб’єктами господарювання, для розрахунку за платіжними зобов’язаннями, що виникають між ними. Таким чином, Платіжна система – це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними й організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів і механізмів.

У більшості розвинутих країн платіжна система складається з кількох самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками. Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, розрізняють:

– системи міжбанківських розрахунків, які призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов’язань одного банку перед іншим. Для них необхідною стадією е транспортування документа між банком платника та банком отримувача за допомогою однієї зі систем електронних міжбанківських розрахунків;

– внутрішньобанківські платіжні системи створюються, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, що належать до однієї групи. При цьому розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. Всередині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків;

– системи “клієнт – банк” використовуються банками, які пропонують платіжні послуги своїм клієнтам на базі сучасних технологій. В умовах конкуренції банки змушені розробляти спеціальні ділові та ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір. Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахунків, яка, однак, не отримала поширення через інертність споживачів, які не хочуть змінювати існуючі форми розрахунків. Нині все більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або “домашній банк”, – комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телевізійного зв’язку;

– системи масових платежів широко застосовуються у розвинених державах світу. Незважаючи на те, що традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) достатньо розповсюджені, останнім часом усе ширше впроваджується система масових (споживчих) платежів із використанням пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки, “електронні гаманці”, а також картки для отримання грошей з банківських автоматів.

Платіжна система України складається з таких компонентів:

– системи електронних платежів Національного банку України;

– систем автоматизації роботи банків (так звані програмні комплекси “Операційний день банку”. Це програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо));

– внутрішньобанківських платіжних систем – програмно-технічного комплексу з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об’єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об’єднання);

– систем “клієнт – банк” для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі, що дозволило практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні.

Перспективним є також використання таких компонентів системи електронного переказу фінансових послуг, як:

– система масових платежів із використанням пластикових карток;

– система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Для ефективної діяльності платіжної системи необхідні правила, які регулювали б права та обов’язки всіх учасників процесу платежу як у нормальних умовах функціонування платіжної системи, так і у разі якихось порушень такого функціонування. Це набуває особливого значення, коли відбувається перехід від традиційних платіжних систем на основі паперових документів до сучасних електронних систем платежів, у яких значно важче визначити стан та місцезнаходження конкретного платіжного документа на певний момент.

Правила платіжної системи можуть бути викладені в законодавчому або нормативному акті, угоді або разом у цих документах. Закон може забезпечити стабільність та пріоритет щодо інших правил; нормативний акт надає можливість коригувати правила при необхідності, а угода дозволяє приватному сектору впливати на процес визначення правил. Закон або нормативний акт можуть допускати зміну деяких правил на підставі угоди між сторонами платежу, щоб забезпечити здійснення права на контракт та можливість експерименту. Правила платіжної системи часто розробляються як самостійні документи, що не повинні спиратися на інші документи.

Незалежно від джерела походження правил, що регулюють платежі (законів, нормативних актів, домовленостей чи угод), усі вони повинні відповідати критерію справедливості та, в разі потреби, мають узгоджуватись у ході переговорів усіх зацікавлених сторін (банків, центрального банку й об’єднань споживачів) та оприлюднюватися.

Особливо важливим є опрацювання та запровадження законодавчих актів для сприяння автоматизації обробки платежів з метою підвищення ефективності платіжної системи.

Існують суттєві відмінності між різними країнами щодо правових основ регулювання платіжних систем. Разом із тим, у всіх країнах використовують кілька тотожних або, щонайменше, дуже близьких основоположних принципів.

У всіх країнах існує так зване банківське законодавство, основною метою якого є регулювання питань ліцензування банків та нагляду за ними. Крім того, прийнято закони про центральні банки, що визначають сферу відповідальності центрального банку, зокрема, його функції стосовно платіжних операцій.

Поряд із вищезазначеними законами існують також конкретні законодавчі акти, що встановлюють правила використання певних фінансових інструментів (наприклад, чеків та переказних векселів) при виконанні платежів.

Крім того, методи виконання платіжних операцій визначаються також у загальних законодавчих документах, наприклад, цивільному кодексі чи комерційному кодексі будь-якої конкретної країни.

Деякі інші закони також можуть стосуватися платежів. Наприклад, закон про банкрутство може обумовити вирішення питання про те, чи можна анулювати платіж, виконаний однією стороною, яка згодом збанкрутувала, іншій стороні. Закони країни про банкрутство банків можуть суттєво впливати на статус платежів, які були зініційовані, але не були завершені до такого банкрутства. Безумовно, має бути вирішене питання про відповідальність у разі банкрутства одного з учасників. Коли відсутні ретельно укладені правила та допоміжні механізми, у випадку банкрутства банку-посередника користувач може втратити всю суму свого платежу або очікуваного надходження. Разом із тим закон повинен забезпечити подальше нормальне функціонування платіжної системи. Тому важливо, щоб кредитори могли вимагати стягнення належних сум лише в межах наявних у банкрута коштів.

Чіткі закони про платежі сприяють визначеності щодо платіжного процесу, запобіганню загальних порушень у діяльності, що пов’язана з платежами.

При роботі над створенням законів про платежі постає питання: чи має уряд визначати права та обов’язки всіх учасників платежів (включаючи банки-кореспонденти та посередників), чи варто законодавчо дозволити сторонам в окремих платіжних операціях, поряд з їх банківськими установами та розрахунковими палатами, самим домовлятися про свої права й обов’язки? З одного боку, ринкові принципи та необхідність проявляти гнучкість у фінансових справах є аргументами на користь таких угод. Наприклад, розрахункові палати часто впроваджують важливі правила, що стосуються прав та обов’язків сторін і є обов’язковими для їх членів, включаючи правила щодо розподілу фінансових збитків. Банки-кореспонденти “регулюють” частину своїх платіжних операцій шляхом приватних контрактів. З іншого боку, прагнення забезпечити пріоритетність використання визначень і стандартів загальнодержавної платіжної системи є аргументом на користь єдиних норм, що базуються на законі або встановлені в адміністративно-розпорядчому порядку. Здебільшого це питання повинна вирішувати кожна країна окремо в контексті її власних норм комерційного та платіжного права, її загальних правових принципів, практичної доцільності різних правових стратегій.

Закон про платежі має врівноважувати інтереси різних учасників платіжної системи. Наприклад, надавачі платіжних послуг, включаючи банки та розрахункові організації, хочуть мати економічно обгрунтовані закони та норми, дотримання яких не пов’язане з великими витратами. Мабуть, і кінцевим користувачам платіжної системи необхідні правила, що не потребують особливих затрат. Однак деякі кінцеві користувачі можуть бути зацікавлені у відносно дорогих заходах щодо захисту інтересів споживача, які призведуть до великих витрат. Тому необхідний баланс інтересів. Природно очікувати, що як кінцеві користувачі, так і установи, що надають їм послуги, наполягатимуть на ухваленні юридичних положень, які дозволяли б їм перекладати тягар ризиків або втрат на іншу сторону. Отже, і тут, мабуть, потрібне певне збалансування інтересів.

Останнім часом особливо великого значення набуває законодавче врегулювання питань, пов’язаних із платежами на електронній основі, якого раніше могло не існувати. Доки електронні платежі не матимуть повноправного юридичного статусу, учасники платіжної системи наполягатимуть на отриманні паперового повідомлення про переказ, перш ніж відповідний розрахунок вважатиметься остаточним, що зведе нанівець ефективність електронної системи.

Окремі положення та норми виконання платежів в основному викладаються в угодах на основі цивільного права й у загальних правилах, узгоджених між сторонами, що домовляються. У зв’язку з цим варто зазначити, що існує лише незначна кількість загальнодіючих принципів.

Здебільшого правила платіжної системи прагнуть відокремити платіжну операцію від комерційної трансакції, що лежить у її основі (наприклад, продажу товару). Обробка платежів здійснюється більш ефективно, якщо всі платіжні трансакції обробляти однаково, незважаючи на конкретну основу.

Правила платіжної системи повинні чітко визначати суттєві елементи платежу щодо форми та методів передачі (паперові, електронні, усні тощо), а також учасників, щоб вони розуміли, коли виконується платіж, які мають права та обов’язки, пов’язані з цією подією. Так, для платежів на паперовій основі часто обумовлені текст та форма відповідних документів, а в електронних системах – формат і реквізити платіжних повідомлень. Існують обмеження щодо умов виконання чи зобов’язання на майбутню дату.

Правила системи мають визначати, кому з учасників дозволяється обробляти платежі, хто відповідає за перевірку справжності трансакцій, щоб запобігти здійсненню шахрайських операцій у рамках системи, а також встановлювати норми відповідальності у випадках, коли такі операції все ж відбулися. В електронних системах перевірка справжності здебільшого здійснюється автоматично.

Мають бути визначені жорсткі умови щодо термінів і методів виконання платіжних інструкцій та здійснення розрахунків. Для систем на паперовій основі дозволяються строки, що нараховують кілька днів, проте в електронних системах процес виконання платіжних інструкцій повинен здійснюватися протягом того дня, коли надійшла інформація. У таких випадках необхідно мати визначення операційного банківського дня, з урахуванням неробочих днів та часу відкриття і закриття банківських установ.

Потрібно чітко визначити, хто за що відповідає й які має обов’язки. Зокрема, з правил платіжної системи повинно бути зрозуміло” чи несе один з учасників відповідальність за недотримання правил іншим учасником, у яких випадках можна одержати компенсацію за невиконання остаточного платежу. Питання щодо відповідальності за зазнані збитки вирішується залежно від правил та законів, що регулюють різні етапи переказу коштів (якщо такі існують). Ці правила можуть виявитися найскладнішими з правил системи.

Узгоджені норми або правила платіжної системи включають також стандарти, які допомагають зменшити витрати та ризики у платіжних трансакціях, підвищити їх надійність. Існують, наприклад, операційні стандарти, стандарти стосовно документації, інструментів та форматів повідомлень. Однак норми (узгоджені правила) охоплюють також інші види порядків, процедур і практик, що використовують у платіжній системі. До них належать:

– одиниці, в яких виконуються розрахункові та облікові операції;

– час роботи;

– термінологія та мова;

– критерії оцінки та класифікації тощо.

У країнах, що не мають сталої культури ринкових відносин, може стати корисною формалізація у законодавчих актах щонайбільшої кількості стандартів, процедур, порядків та правил. Такий підхід забезпечує більшу впевненість щодо поведінки, вчинків, які варто очікувати від інших осіб, передбачити, якими будуть продукти та їх якість. Формалізація прискорює процеси комунікації та обробки, скорочує витрати на поточний контроль і забезпечення дотримання вимог. Іншими словами, узгоджені правила призводять до підвищення ефективності як у галузі платіжної системи, так і в інших сферах економічних операцій.

Контракти або угоди можна розглядати як формальну домовленість учасників щодо виконання певних дій за визначених умов і протягом обумовленого періоду часу. Контракти та угоди укладаються, головним чином, з метою сприяти безконфліктному обміну та взаємодії. На відміну від узгоджених норм, окремі особи (включаючи організації) можуть певною мірою контролювати характер контрактів. У сфері платіжних систем, наприклад” існують контракти щодо кореспондентських відносин, клірингових палат і мереж платежів на великі суми.

Правила й умови контрактів та угод, що регулюють стосунки сторін у платіжних взаємовідносинах, у багатьох аспектах подібні до нормативної бази платіжних систем, яка розглядалася вище. У них також мають бути обумовлені форми та методи передачі платіжних документів, порядок перевірки їх справжності, терміни й методи виконання платежів, умови відкликання платежу й остаточності розрахунку, права та обов’язки сторін.

Надзвичайно важливо зазначити в договорах чи контрактах норми, яких мають дотримуватись учасники платежів при здійсненні операцій. Має бути передбачена сувора відповідальність за недотримання правил і умов або навіть лише за дії без урахування інтересів інших сторін, що беруть участь у цій діяльності. Необхідно також визначити, які поважні причини, наприклад, форс-мажорні обставини, можуть бути виправданням при порушенні правил і умов угоди.

При укладенні контрактів та угод у платіжній сфері потрібно забезпечити рівні конкурентні умови в галузі платіжних систем. Адже відомо, що вільна конкуренція сприяє економічному розвитку.

З точки зору економічної ефективності контракти, угоди та забезпечення їх виконання повинні підлягати певним обмеженням, що визначаються відповідними витратами. Іноді ефективність може бути підвищена, якщо сторони мають можливість дещо змінювати передбачений законодавством порядок на основі взаємної домовленості.

Здебільшого двосторонні та багатосторонні угоди сприяють скороченню невиправданих витрат, зниженню рівня ризику, підвищенню надійності та обмеженню впливу невизначеності, пов’язаної з неповнотою інформації та недосконалістю прогнозування. Тому існує чимало аргументів загальноекономічного характеру на користь необмеженого (або майже необмеженого) добровільного укладення контрактів та угод і правового забезпечення щодо їх дотримання.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносин у сфері переказу коштів регулюються такими документами:

– Конституцією України;

– Законом України “Про Національний банк України”;

– Законом України “Про банки і банківську діяльність”;

– Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”;

– Законом України “Про телекомунікації”;

– Законом України “Про електронний цифровий підпис”;

– іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України.