Платіжні системи – Вовчак О. Д. – Банківські установи

Комерційні банки, як правило, не беруть участі в обміні готівкою, хоча вони можуть використовуватися для передачі готівки, яку надає центральний банк реальному сектору економіки. Однак, передача вимог за депозитами неминуче призводить до використання банків у платіжному процесі як посередників. Банки виступають у цій ролі при платіжних операціях завдяки тому, що в них розміщені розрахункові рахунки суб’єктів господарювання, які здійснюють такі операції.

Окрім суто платіжних послуг (розміщення рахунків і переміщення грошових вкладів), банки також надають кредитні послуги. Пропонуючи своїм клієнтам додатковий механізм кредитування, банки надають їм можливість виконувати платіжні зобов’язання навіть коли у платника не виявиться на рахунку коштів у момент настання терміну платежу.

Комерційні банки намагаються задовольнити потреби своїх клієнтів, пропонуючи їм послуги за тарифами, які забезпечують прибуток для банків.

Однак суб’єкти господарювання надаватимуть перевагу платежам у вигляді вимог до комерційних банків лише в тому разі, коли виконання платежів буде легким, швидким і досить надійним, тобто ризик їх використання виявиться прийнятним. Для того, щоб банківські платіжні послуги могли конкурувати з розрахунками за готівку, клієнти банків повинні бачити переваги використання банківських депозитів як платіжних засобів порівняно з готівкою. Такі переваги залежать від двох факторів.

По-перше, банки повинні пропонувати механізми переказу коштів, які є привабливими для їх клієнтів. Привабливість систем переказу коштів визначається, зокрема, їх надійністю, швидкістю обробки даних, малою величиною витрат та чіткістю обліку операцій.

По-друге, банки повинні пропонувати механізми конвертації, які дозволяють їх клієнтам без перешкод відправляти й отримувати платежі, використовуючи різноманітні інструменти розрахунків, що легко конвертуються в інші інструменти або у валюту. Таким чином, банки пропонують своїм клієнтам різноманітні платіжні послуги, що дозволяють передавати кошти на депозитах іншим клієнтам у тих самих банках (внутрішньобанківські розрахунки) або в інших банках (міжбанківські розрахунки). Платіжний процес може вимагати використання коротко – чи довгострокових кредитів, що надає банкам центральний банк для покриття тимчасової різниці між надходженнями і витратами на рахунку клієнта.

Функції комерційних банків у платіжній системі залежать від їх ролі у процесі виконання платежу.

Банк платника отримує інструкції щодо здійснення платежу (дебетові або кредитові) від свого клієнта. Банк повинен перевірити повноваження клієнта та правильність проведення бухгалтерського запису, провести операцію за рахунками клієнта (дебет рахунку клієнта – за кредитовою операцією, кредит рахунку клієнта – за дебетовою). Переказ вимог і зобов’язань може виконуватися за допомогою фізичного транспортування платіжних вимог і доручень або через електронну телекомунікаційну систему. У будь-якому разі потрібно вжити певних заходів, щоб уникнути несанкціонованої зміни даних. Банк, який організовує таку систему розрахунків, повинен також встановити систему архівних записів усіх операцій, пов’язаних із підтвердженням факту перерахування коштів на рахунок.

Банк отримувача повинен провести операцію за рахунками клієнта-отримувача (кредитувати рахунок при кредитовій операції і дебетувати – при дебетовій). Банк може брати на себе обов’язок інформувати клієнта про платіж телефоном, листом чи в регулярній виписці з рахунку. Банком отримувача може бути відділення банку, де клієнт-отримувач має свій рахунок, будь-яке відділення цього банку чи центральна установа банку.

Існує також певна різниця щодо характеру діяльності банків у платіжній сфері залежно від спрямованості їх послуг. Якщо банк орієнтується здебільшого на роздрібний бізнес, тобто обслуговування індивідуальних клієнтів, то він виконуватиме для них велику кількість платіжних трансакцій на незначні суми, а в разі обслуговування корпоративних клієнтів обсяги та розміри сум платежів виявляться непомірно значнішими.

Банки-емітенти обслуговують власників карток, відкривають їм спеціальні рахунки і виконують функції процесингу.

Основні функції банку-емітента можуть бути окреслені таким чином:

– Аналіз кредитоспроможності та фінансового стану клієнта, відкриття карткового рахунку, визначення кредитного ліміту.

Емісія (випуск) карток – кодування і запис персональних даних власника картки та іншої необхідної інформації (прізвище та ім’я клієнта, його постійна адреса, номер у системі соціального страхування, кредитний ліміт, номер карткового рахунку та термін поновлення картки тощо), ембосинг (створення рельєфного зображення на картці), відправлення картки клієнту, поновлення картки.

Авторизація – відповідь (дозвіл) на запит продавця про можливості здійснення трансакції, якщо її сума перевищує разовий ліміт або якщо у підприємства торгівлі чи послуг є сумнів щодо особи клієнта та законності використання картки.

Авторизація може виконуватися двома шляхами – через електронний термінал на підприємстві торгівлі або послуг (у режимі реального часу) або телефоном (голосова авторизація – в автономному режимі).

Банк-емітент дає дозвіл, якщо загальний ліміт рахунку не перевищений і картки немає в стоп-листі (переліку номерів карток, стосовно чинності яких існують застереження). Трансакція отримує авторизаційний код, який фігурує потім у звітності.

– Підготовка і відправлення власнику картки виписки зі зазначенням сум і термінів погашення заборгованості.

Періодично (здебільшого раз на місяць) банк-емітент надсилає клієнту виписку з його карткового рахунку, де вказується комісійний збір, який клієнт повинен сплатити банку у зв’язку з проведенням операцій, обов’язкову мінімальну суму погашення боргу та новий залишок заборгованості. Ця процедура називається Білінгом.

– Робота з клієнтами – відповіді на запити, розгляд скарг.

До цієї функції належать всі види контактів банку з клієнтом, окрім аналізу кредитоспроможності та стягнення простроченої заборгованості (чим займаються інші підрозділи). Передусім, йдеться про відповіді на запити та розгляд скарг.

Банки-еквайри надають комплекс послуг підприємствам торгівлі й сервісним фірмам, які приймають картки для оплати за товари та послуги.

Обов’язки банку-еквайра визначаються його роллю щодо обслуговування торговельних точок карткових систем:

– Процесинг карткових трансакцій, поданих до банку підприємством торгівлі або послуг, – обробка даних про трансакцію для введення в систему інформаційного обміну між учасниками платіжної системи.

– Обмін інформацією про договір і сплата комісійних на користь банку-емітента за обмін даними про трансакцію з використанням карток між емітентом та еквайром.

– Розгляд заявок підприємств торгівлі або послуг на приєднання до системи розрахунків, аналіз кредитоспроможності нових підприємств торгівлі або послуг, перевірка підприємств торгівлі або послуг, які підозрюються в шахрайстві або зловживаннях.

– Маркетинг, допомога підприємствам торгівлі або послуг у купівлі обладнання для роботи з пластиковими картками.

Банк може виконувати одночасно функції емітента й еквайра. Але в результаті конкуренції ставка дисконту, що сплачується торговельником, постійно знижується, й операції еквайрингу можуть давати дохід тільки великим банкам і спеціалізованим установам, які отримують економію на масштабах операцій. Тому еквайринг сконцентрований у небагатьох установах.

Кліринг і розрахунки повинні бути організовані у співпраці з національною системою, з акцентом на баланс між співпрацею та суперництвом. Банки конкурують за клієнта, засновуючись на тому, як вони розрізняють ініціатора та отримувача платежу.



Платіжні системи – Вовчак О. Д. – Банківські установи