Платіжні системи – Вовчак О. Д. – 7.1. Класифікація платіжних систем, заснованих на використанні пластикових карток
7.1. Класифікація платіжних систем, заснованих на використанні пластикових карток
Платіжні системи, засновані на використанні пластикових карток в Україні, класифікують таким чином:
– Міжнародні платіжні системи: банківські (MasterCard, Visa); небанківські (American Express, Diners Club, JCB); інші платіжні системи (Золота корона, UnionCard тощо);
– Внутрішньодержавні платіжні системи: внутрішні міжбанківські та локальні системи, впроваджені вітчизняними банками, що грунтуються на технологіях, подібних до тих, що застосовуються у міжнародних платіжних системах та інших технологіях; Національна система масових електронних платежів (НСМЕП).
Історія створення і використання міжнародних платіжних засобів:
– 1919 p. – кредитні паперові картки почали надаватися американськими банками постійним клієнтам;
– кінець 20-х років XX ст. – бостонською компанією Farrington Manufacturing були випущені перші металеві пластинки, на які наносилася (витискалася) адреса, надавалися лише кредитоспроможним клієнтам;
– кінець 40-х років XX ст. – сформований механізм функціонування майбутньої кредитної картки, а саме: застосований класичний ланцюг розрахунків, який масово використовується нині в банківському картковому бізнесі;
– кінець 40-х років XX ст. – поява пластикової картки Diners Club. На початках ця картка була призначена виключно для розрахунків у ресторанах Нью-Йорка. Створення картки Diners Club пов’язують із початком нової ери сучасної універсальної кредитної картки;
– 1951 p. – Franklin National Bank випустив першу банківську кредитну картку;
– кінець 50-х років XX ст. – випущена перша картка American Express;
– початок 60-х років XX ст. – заснована пластикова картка JCB International;
– 60-ті роки XX ст. – Bank of America розпочав надавати ліцензії на право вступу до його платіжної системи. Із декількох регіональних асоціацій у СІНА виникла компанія Interbank Card Association, отримавши з часом назву MasterCard International. Зараз – це один із лідерів ринку пластикових карток;
– 70-ті роки XX ст. – Bank of America передає операції з кредитними картками компанії National Bank Ameri-card, яка дещо пізніше отримала назву VISA USA Inc., а з часом – VISA International. Нині її картка найбільш розповсюджена в світі;
– 90-ті роки XX ст. – три європейські “карткові” компанії створили компанію Europay International. Europay International – це нова європейська карткова платіжна система, яка отримала право на управління торговельними марками EuroCard, Eurocheck і MasterCard Int.
Розподіл часток на сучасному світовому ринку пластикових карток такий:
– VISA – 50%;
– Europay Card/MasterCard – 30 %;
– American Express – 18 %;
– Diners Club – 1,5 %;
– JCB Card – 0,3 %;
– інші – 0,2%.
Потрібно звернути увагу на те, що в платіжну систему, яка використовує пластикову картку як засіб оплати, входять такі групи суб’єктів:
– емітенти пластикових карток;
– держателі пластикових карток;
– еквайрінгові установи;
– торгові точки або торговці, які приймають до оплати пластикові картки.
Необхідно засвоїти сутність, механізм роботи та основні функції кожної групи суб’єктів, зрозуміти послідовність здійснення операцій за допомогою пластикових карток у сфері торгівлі та послуг тощо.
Емітент пластикової картки – це та організація, яка випускає пластикову картку, тобто надає її в користування своїм клієнтам. У ролі емітентів можуть виступати банки, фінансові організації, великі мережі магазинів і низка інших організацій. Більшість кредитних карток випускається банками. Банк, який випустив кредитну картку, називається Банком-емітентом. Банк-емітент є гарантом виконання всіх платіжних зобов’язань, які виникають у процесі використання випущених ним карток. Картка протягом усього терміну дії залишається власністю банку, а клієнт банку отримує картку лише в користування і є тільки держателем картки.
Перед наданням клієнту пластикової картки банк проводить перевірку фінансового стану та кредитоспроможності клієнта. Загалом, процедура отримання картки зводиться до процедури відкриття рахунку. Тому дуже часто отримати картку в банку, де клієнтом уже відкритий рахунок, можна на пільгових умовах, а інколи й безкоштовно. Якщо клієнт має відкритий у банку рахунок, то емітована картка може бути приєднана до нього, а може вимагатися і відкриття окремого картрахунку, на якому будуть враховуватися всі операції з карткою. У разі, якщо в замовника картки рахунку в банку-емітенті немає, обов’язково вимагається відкриття картрахунку.
При видачі клієнту пластикової картки проводиться її Персоналізація – на картку наноситься ідентифікаційна інформація (ім’я власника, номер картки, термін дії картки та ін.), на магнітну смугу заноситься закодована ідентифікаційна інформація.
У межах платіжної системи банк-емітент зобов’язується оплачувати рахунки торговельної точки (торговця) з оплати товарів і послуг, куплених клієнтом банку з використанням виданої йому цим банком картки. Своєю чергою, банк-емітент списує відповідну суму з картрахунку держателя картки.
Держатель платіжної картки може використовувати її як платіжний інструмент І проводити безготівкову оплату товарів і послуг, які пропонуються торговцями – учасниками платіжної системи (торговельними точками). Також держатель картки може отримати готівку в мережі банкоматів, які працюють з картками цієї системи, в рамках якої випущена конкретна картка.
Провайдерами послуг з організації прийому оплати карткою в основному є банки. У межах платіжної системи банки, в яких відкриває торговий рахунок продавець, і які займаються обслуговуванням торговельної точки” називають Банками-еквайрами. На банки-еквайри покладають виконання всього спектру послуг із забезпечення прийому карток до оплати торговельними точками. Це послуги з надання апаратних засобів і програмних продуктів з прийому карток” а також обробка запитів торговців на авторизацію карток, проведення взаєморозрахунків з банком – емітентом картки, зарахування коштів на торговий рахунок продавця” розсипка стоп-листі в, робота з документами: отримання, сортування і розсилка документів в електронній і паперовій формах тощо.
Банки насторожено відносяться до операцій з продажу, які здійснюються без фізичної присутності держателя картки, до таких видів операцій належать продаж товарів та послуг через Інтернет, телефоном, поштою тощо. У зв’язку зі значними ризиками банки часто відмовляють невеликим, недавно створеним компаніям у наданні послуг з еквайрингу.
Існує ще одна проблема. Безперечними лідерами в наданні послуг провайдерів для Інтернету (так само, як і лідерами в Інтернет-торгівлі) є банки 1 компанії США та країн Західної Європи. У банках цих країн часто не хочуть співпрацювати з іноземними компаніями з метою зменшення ризиків.
У зв’язку з цим нині в багатьох літературних джерелах трапляються такі поняття, як “незалежні сервісні (торговельні) організації”, “брокери з надання послуг провайдерів” або “посередники-провайдери”.
Ці компанії за більш високу плату готові вирішити проблеми” пов’язані з торгівлею через Інтернет, з “нерезидентним” походженням компанії, з продажем так званих товарів і послуг підвищеного ризику та ін.
За механізмом роботи посередників-провайдерів можна розділити на Два види:
1) посередники, які укладають договір з низкою банків і є представниками цих банків. Такий посередник зводить торговця з банком, який готовий мати справу з невеликими компаніями (з різною кредитною історією) і позитивно ставиться до торгових операцій через Інтернет. Для банку посередник виступає як агент з пошуку клієнтів. Основна функція такого посередника – звести торговця з банком, за що він отримує відповідну комісійну винагороду. Надалі торговець працює безпосередньо з банком. Частина плати за послуги посередника переходить на торговця за апаратні засоби та програмні продукти з прийому кредитних карток на сайті торговця. Також може вираховуватися спеціальна плата, щось подібне до плати за укладення договору або будь-які інші відрахування;
2) посередники, які проводять усі операції з оплати карткою через свої торгові рахунки, тобто рахунки, що відкриті на їх ім’я. Передусім, потрібно зауважити, що таку схему використовують тільки в Інтернет-торгівлі. Такі посередники можуть запропонувати послуги для неамериканських компаній і готові працювати з торговцями, які займаються продажем товарів і послуг підвищеного ризику. Але при цьому жорсткішими стають вимоги до торговців, їх зобов’язують формувати резервні фонди з метою зменшення ризиків, переказ грошей через таких посередників триває довше.
Торговельна точка (торговець) – це торговельна або сервісна компанія, яка приєдналася до платіжної системи з ціллю надати можливість своїм клієнтам здійснювати оплату платіжною карткою. Як уже йшлося, щоб отримати можливість приймати оплату картками, торговець повинен або відкрити в банку торговий рахунок, або скористатися послугами посередника без відкриття свого торгового рахунку.
У великих платіжних системах банки-еквайри часто укладають договори і передають виконання більшості технічних функцій спеціально створеним банками або банківськими об’єднаннями сервісним організаціям – Процесинговим центрам.
На процесинговий центр покладають виконання цілодобової авторизації платежів за картками. Також на нього може бути покладена функція з підготовки підсумкових даних для проведення взаєморозрахунків поміж банками – членами платіжної системи, а також функція створення і розсипки стоп-листів торговцям. Для виконання вказаних функцій процесинговий центр веде свою базу даних про держателів карток і про членів платіжної системи. У великих платіжних системах може бути створено декілька процесингових центрів, як правило, за регіональним принципом.
Послідовність здійснення операцій за допомогою пластикових карток зображено на рис. 7.1.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)