Платіжні системи – Пиріг С. О. – 3.1. Класифікація пластикових карток
3.1. Класифікація пластикових карток
3.1.1. Магнітна картка
3.1.2. Смарт-картка
3.1.3. Банківські платіжні картки
3.2. Технологія виготовлення пластикових карток
3.3. Основні характеристики підроблених пластикових карток і методи їх виявлення
3.1. Класифікація пластикових карток
Пластикова картка – узагальнюючий термін, який означає усі види карток, що розрізняють за призначенням, за видом послуг що надаються з їх допомогою, за своїми технічними можливостями і організаціями, що їх випускають. Найважливіша особливість усіх пластикових карток, незалежно від ступеня їх досконалості, полягає в тому, що вони містять певний набір інформації, що використовується в різних прикладних системах. Картка може служити не тільки платіжним інструментом, за допомогою якого можна здійснювати безготівкові розрахунки за товари і послуги та отримувати готівку, але й пропуском в будівлю, засобом доступу до комп’ютера, засобом оплати телефонних переговорів, посвідченням водія і тл-
У сфері грошового обігу пластикові картки є одним з прогресивних засобів організації безготівкових розрахунків. У системі безготівкових розрахунків вони складають особливий клас засобів платежу, які можуть володіти якостями як дебетових, так і кредитних інструментів.
Пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів (довжина 85,6 мм, ширина 53,9 мм, а товщина не більш як 0,76 мм), виготовлену із спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція пластикової картки – забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб’єкта (учасника) платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банка-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім’я власника картки, номер його рахунку, термін дії картки. Крім цього, на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис.
У процесі розвитку карткових платіжних систем виникло багато видів пластикових карток, які розрізняються за функціональним призначенням, технічними характеристиками та категоріями споживачів.
Існує також багато ознак, за якими можна класифікувати картки, наприклад, за матеріалом, з якого виготовлені картки: паперові (картонні), металеві, пластикові.
Сьогодні практичного поширення набули пластикові картки. Проте для ідентифікації власника картки часто використовуються паперові (картонні) картки, запаяні в прозору плівку, так звані ламіновані картки. Ламінування є досить дешевою та простою процедурою і тому, якщо картка використовується для розрахунків, з метою підвищення захищеності від підробок застосовують досконалішу та складнішу технологію виготовлення карток з пластику. В той же час, на відміну від металевих карток, пластик легко піддається термічній обробці та тиску (ембосуванню), що дуже важливо для персоналізації картки перед видачею її клієнту.
Алфавітно-цифрові дані – ім’я, номер картки (складається з 16 цифр: перші шість – код банка-емітента (Issuing Bank); наступні дев’ять – банківський номер картки (номер карт-рахунка); остання цифра – контрольна) термін дії та інші – можуть бути ембосовані, тобто нанесеш рельєфним шрифтом
(рис. 3.1), або не ембосовані (випалені). Графічна інформація дає можливість візуальної ідентифікації власника картки. Однак для використання в банківській платіжній системі цього недостатньо. По-перше, така картка може бути легко підроблена, по-друге, автоматична обробка такої картки проблемна. Крім того, потрібно зберігати на картці ряд конфіденційних даних, що полегшує процедуру авторизації. Все це призводить до необхідності занесення ідентифікаційних даних на банківські пластикові картки додатково ще в закодованому вигляді. Це завдання може бути вирішене за допомогою різноманітних фізичних механізмів. У картках зі штрих-кодом як ідентифікаційний елемент використовується штриховий код, аналогічний коду, який застосовується для маркування товару. Зчитування коду відбувається в інфрачервоних проміннях. Картки з магнітною смугою сьогодні найбільш поширені. Магнітна смуга розташована на зворотньому боці картки і складається з трьох доріжок.
За способом запису інформації можна виділити такі види карток: графічний запис; ембосування; штрих-кодування; з магнітною смугою (магнітна картка); з мікросхемою (картки пам’яті); мікропроцесорні (смарт-картка); лазерний запис (оптична картка).
Найпершою та простою формою запису інформації’ на картку було і залишається графічне зображення. Воно і досі використовується в усіх картках. Спочатку на картку наносилися тільки прізвище, ім’я держателя картки і інформація про її емітента. Пізніше на універсальних банківських картках був передбачений, зразок підпису, а прізвище та ім’я стали ембосуватися.
Ембосування (тиснення) – це нанесення даних на картку у вигляді рельєфних знаків.
Штрих-кодування – запис інформації на картку за допомогою штрих-кодування застосовувалось до винаходу магнітної смуги і в платіжних системах розповсюдження не отримало.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)