Платіжні системи – Пиріг С. О. – 1.2. Загальні поняття та порядок застосування платіжних інструментів

Порядок виконання операцій із застосуванням платіжних інструментів, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються законами України та нормативно-правовими актами НБУ.

Спеціальний платіжний засіб (платіжна картка, тощо) – платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ грошей з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів [3].

Спеціальний платіжний засіб:

– може існувати у будь-якій формі на будь-якому, крім паперового, носії, що дозволяє зберігати інформацію, необхідну для ініціювання переказу;

– має давати змогу дозволяти ідентифікувати його держателя;

– має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим Законом України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” та іншими нормативно-правовими актами;

– може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту в порядку, визначеному договором з емітентом.

Держатель спеціального платіжного засобу зобов ‘язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

У разі втрати спеціального платіжного засобу його держатель повинен негайно повідомити про це емітента. Інакше, емітент не несе відповідальності за переказ грошей, ініційований до отримання такого повідомлення за допомогою цього спеціального платіжного засобу, якщо інше не передбачено договором.

Торговці, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг та які відповідно до закону повинні використовувати реєстратори розрахункових операцій, зобов’язані забезпечити можливість здійснення держателями спеціальних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням цих спеціальних платіжних засобів (як мінімум трьох міжнародних та/або внутрішньодержавних платіжних систем).

Платіжна картка (ПК) – спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором [8].

Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору. Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій. Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, в тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються нормативно-правовими актами НБУ відповідно до вимог законодавства України.

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, в якій ця картка застосовується. Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.

Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер емітента, визначений в порядку, встановленому НБУ. Національний банк України веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів банків-емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

Еквайринг у межах України здійснюється виключно юридичними особами-резидентами, що уклали договір з платіжною організацією. У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України. Видача готівки через банківські автомати в межах України здійснюється в національній валюті, а через банківські автомати уповноважених банків-емітентів – у валюті рахунка платіжної картки

Документ на переказ – електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами – членами платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів [3].

До документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються НБУ. Форми документів на переказ, що використовуються в небанківських платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються НБУ.

Форми документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем та повинні містити обов’язкові реквізити, встановлені Національним банком України.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним, вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються НБУ.

Документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, також можуть бути паперовими та електронними, але вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених НБУ.

Електронний документ – документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, в тому числі і електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері [3].

Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Електронний цифровий підпис (ЕПЦ) – сукупність даних, отримана за допомогою криптографічного перетворення вмісту електронного документа, яка дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, яка його підписала [3].

ЕЦП дозволяє контролювати цілісність електронного повідомлення і однозначно визначити його автора. ЕЦП є електронним аналогом звичайного підпису на паперових документах, хоча і має свої особливості. Властивості математичного алгоритму створення і перевірки ЕЦП є гарантією неможливості підробки такого підпису сторонніми особами.

Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ електронним цифровим підписом. Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним цифровим підписом, не приймається до виконання. При цьому при прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документ У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа – член платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб’єктам переказу.

Порядок і терміни зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються НБУ. Терміни зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж терміни, встановлені для паперових документів аналогічного призначення.

Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність електронних документів на цих носіях. У разі неможливості зберігання електронних документів протягом часу, встановленого для відповідних паперових документів, мають бути застосовані заходи щодо дублювання цих електронних документів на декількох носіях інформації та їх періодичне копіювання. Копіювання електронних документів з метою їх подальшого зберігання має здійснюватися згідно з існуючим в установах порядком обліку та копіювання документів. При копіюванні електронного документа з носія інформації обов’язково має бути виконана перевірка цілісності даних на цьому носії. У разі неможливості зберігання електронних документів Ь забезпеченням цілісності даних на носіях інформації протягом терміну, встановленого для паперових документів, електронні документи повинні зберігатися у вигляді завіреної установою паперової копії.

Створення архівів електронних документів, подання електронних документів до архівних установ України та їх зберігання в цих установах здійснюються у порядку, встановленому законодавством України.



Платіжні системи – Пиріг С. О. – 1.2. Загальні поняття та порядок застосування платіжних інструментів