Підприємництво – Гой І. В. – 8.4 Венчурні підприємства. Офшорні фірми
Під інноваційним підприємництвом розуміють процеси створення і комерційного використання нововведень. Зазвичай, в основі підприємницької інноваційної діяльності лежать нововведення в області продукції чи послуг, що дають змогу створити новий ринок, задовольнити нові потреби. За способом організації інноваційного процесу у фірмі можна виокремити три моделі інноваційного підприємництва [101]:
– Інноваційне підприємництво на основі внутрішньої організації, коли інновація створюється і освоюється всередині фірми її спеціалізованими підрозділами.
– Інноваційне підприємництво на основі зовнішніх організацій за допомогою контрактів, коли замовлення на створення й освоєння інновації розмішується між сторонніми організаціями.
– Інноваційне підприємництво на основі зовнішньої організації за допомогою венчурів, коли фірма для реалізації інноваційного проекту організовує дочірні венчурні фірми, що залучають додаткові фінансові та інші засоби.
Венчурні підприємства (англ. ventures, від англійського слова “venturer-ризик) – підприємства, які здійснюють наукові дослідження, інженерні розробки і впроваджують нововведення, зокрема на замовлення великих фірм і за державними субконтрактами. Це невеликі, але гнучкі й ефективні підприємства, що створюються з метою апробації, доробки і доведення до промислової реалізації ризикових інновацій. У деяких випадках венчурні фірми є тимчасовими організаційними структурами, що створені для вирішення конкретної проблеми. Після досягнення мети вони, зазвичай, продаються, поглинаються великою фірмою або продовжують своє функціонування як нова розвинена фірма. Сучасні венчурні фірми – це гнучкі і мобільні структури, що характеризуються надзвичайно високою активністю, зумовленою залученням висококваліфікованих, талановитих спеціалістів і створенням відповідних стимулів для винахідницької діяльності. Венчурні фірми – це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія, виробництво споживчих товарів), в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій [80].
Виділяють дві групи венчурних підприємств: самостійні фірми і такі, що входять до складу великих компаній і фінансових груп. Венчурні фірми – посередник між фундаментальними дослідженнями та масовим виробництвом нового продукту, що активізують інноваційну діяльність, прискорюють впровадження новітніх технологій. Завдяки створенню венчурних підприємств можна вирішити головну економічну проблему науково-технічних розробок – зниження технологічних ризиків.
Статутний капітал венчурних підприємств формується із засобів власників інтелектуального капіталу та з капіталу професійних (венчурних) інвесторів. Вкладення в такі фірми характеризується високим рівнем ризику та високим рівнем доходу.
Венчурний капітал – один з чинників, які підтримують розвиток бізнесу. Це пояснюється тим, що венчурні фонди постійно шукають нові підприємства, які можуть принести велику прибутковість в довгостроковій перспективі, але які ще слабкі (вірніше – з підвищеним ризиком) для стратегічного інвестора.
Венчурний (ризиковий) капітал, як альтернативне джерело фінансування приватного бізнесу виник у США в середині 50-х років. У Європі він з’явився тільки наприкінці 70-х pp. Сьогодні венчурний капітал набув значного розвитку у передових країнах. Необхідно відзначити, що найбільшого поширення венчурне підприємництво набуло в США. За обсягами американський ринок “ризикового” капіталу значно перевершує західноєвропейський та японський. У США венчурний бізнес зосереджено у найбільш наукомістких галузях – виробництві напівпровідників, комп’ютерів, програмного забезпечення тощо. Венчурне фінансування стимулює розвиток науково-технічного прогресу, сприяє прискоренню впровадження новітніх досягнень науки у виробництво. Саме через венчурні фонди корпорації здійснюють ринкове фінансування малих та середніх фірм. Венчурний капітал відрізняється від інших джерел фінансування трьома ознаками: інвестиція, зазвичай, здійснюється у формі участі у статутному фонді підприємства; інвестиція є довгостроковою; інвестори беруть активну участь у діяльності компанії, яку вони фінансують. Інвестор дає гроші в обмін на частку компанії. Він не приходять в бізнес назавжди. Інвестуючи в бізнес, венчурний фонд розраховує через декілька років продати свою частку тому саме стратегічному інвесторові, для якого на даний момент підприємство ризиковано. Але може і не продати. На цьому і базуються венчурні інвестиції: ризик прогоріти великий, але втрати покриваються успішними проектами. Тобто, купивши маленьку, але перспективну компанію, вони, вкладаючи в неї інвестиції, допомагають стати великою і продають набагато дорожче, ніж витратили на компанію за весь час [71].
Це якісно новий засіб фінансування ризикового підприємства, яке працює над втіленням у виробництво певної ідеї або проекту. Ризикові підприємства не повертають вкладені у них кошти і не виплачують відсотки на них. Зате інвестор отримує права на всі запатентовані й незапатентовані ноу-хау, інновації й засновницький прибуток від діяльності такого підприємства в разі успіху. У венчурних інвесторів немає застави, немає відсотків, і для початку потрібний лише бізнес план. Дослідження показали, що більше 90% тих, хто звернувся до венчурних фондів, отримують відмову на етапі бізнес-плану. Цей документ повинен надавати чітке уявлення щодо напрямів діяльності підприємства, необхідних коштів, а також коли і яким чином планується повернення інвестицій. Процес отримання фінансування від венчурного інвестора може займати від півроку до 2 років і практично ніколи інвестор не вкладає в бізнес 100% необхідних коштів (від 20 до 50%, в дуже окремих випадках може дійти до 70%). Незаперечною перевагою венчурних фондів є їх величезний досвід в управлінні і веденні бізнесу.
Венчурний капітал може надходити з різних джерел. Це можуть бути гроші великих компаній, держави, спеціалізованих інвестиційних фондів або банків. В широкому значенні під венчурним фінансуванням розуміються всі вкладення у ризикові, з точки зору фінансових результатів, проекти, перш за все в галузі високих технологій. У вузькому значенні венчурне фінансування означає довго – або середньострокові інвестиції у вигляді кредитів або вкладень в акції, які випускаються венчурними фондами з метою створення і розвитку малих швидкозростаючих компаній.
Зазвичай, організація ризикового бізнесу відбувається таким чином. Група з декількох людей (або навіть одна людина), яка володіє оригінальною ідеєю в галузі нової технології або виробництва нової продукції, але не має засобів, потрібних для організації виробництва, розпочинає контакти з одним або декількома венчурними інвесторами. Зазвичай термін венчурного фінансування складає близько трьох-п’яти років. Після закінчення часу інвестор виходить з бізнесу, продаючи свою частку основному власнику або третій стороні – стратегічному інвесторові. Якщо досягнутий рівень розвитку потребує розширення масштабів виробництва, венчурна фірма передає ведення справ (шляхом продажу акцій) потужнішій компанії [49].
Створення венчурних підприємств вигідне гігантським компаніям, оскільки таким чином вони використовують підприємницький талант дрібних бізнесменів, їхню енергію і творчу ініціативу, частково перекладають на них ризик нововведень. Тому кожна п’ята новинка науки і техніки, успішно впроваджена великими компаніями розвинутих країн, запозичена у невеликих фірм і дає позитивний комерційний результат. Середній прибуток на венчурний капітал приблизно вдвічі перевищує величину середнього прибутку промислових компаній країни. Значно поширений венчурний капітал і в країнах ЄС. За оцінкою міжнародної Організації економічного співробітництва і розвитку, на частку малих фірм у промислово розвинених країнах припадає 20-30 % усіх новацій, хоча частка малих підприємств у витратах на нововведення становить 4-5 %.
Відомо, що малим компаніям достатньо складно отримати необхідне фінансування на прийнятних умовах, оскільки інвестори вважають за краще мати справу з великими і вже стабільними, закріпленими на ринку компаніями. Приватні інвестори також не дуже охоче фінансують молоді високотехнологічні компанії, оскільки це пов’язано з підвищеним ризиком. Держава за допомогою комплексу прямих і непрямих заходів дії може сприяти подоланню цих “вузьких місць” ринку приватних інвестицій. Щоб якнайповніше використати позитивні аспекти малих підприємств держава повинна надавати їм всебічну підтримку. Для цього у багатьох розвинутих країнах вона допомагає малим компаніям у підготовці кадрів, розповсюджує науково-технічну інформацію, надає податкові пільги для створення нових підприємств, для їх кооперації із середніми та великими фірмами, стимулює залучення нових технологій, субсидує науково-дослідні роботи, укладає з ними контракти, звільнює від податків у разі впровадження ними передових досягнень науки і техніки, створює державні венчурні фонди тощо.
Заходи державної підтримки розвитку венчурного капіталу, які успішно використовуються в США і країнами Західної Європи, діляться на прямі і непрямі. Прямі заходи підтримки венчурного капіталу включають конкретні механізми державної підтримки, направлені на збільшення пропозиції венчурного капіталу. Ці програми, перш за все, набули форми фінансових стимулів, але також включають більш ризикові державні інвестиції в акціонерний капітал і державні кредити. Ці інструменти можуть бути направлені на фонди венчурного капіталу і/або безпосередньо на малі й середні підприємства. В США, наприклад, для малих інноваційних структур установлено систему різноманітних пільг. Непрямі заходи передбачають розвиток конкурентних фондових ринків для малих фірм, що розвиваються, розширення спектру пропонованих фінансовими інститутами своїх продуктів, розвиток довгострокових джерел капіталу, спрощення процедури формування фондів венчурного капіталу, стимулювання взаємодії між великими і малими підприємствами й фінансовими інститутами, заохочення підприємництва. Основна причина активності держав у сфері венчурного інвестування пов’язана з усвідомленням тих важливих функцій, які венчурний капітал може ефективно виконувати в сучасній ринковій економіці. У сучасних умовах головним джерелом конкурентних переваг окремих учасників ринку стала здатність здійснювати нововведення, а на рівні економіки в цілому – стимули до інвестування в інноваційний розвиток [151].
Вигоди, які отримує суспільство від програм підтримки венчурного капіталу, не обмежуються тільки прибутками, які отримують венчурні капіталісти. Проекти, спрямовані на підтримку малих компаній, сприяють також створенню нових робочих місць, нових технологій, що мають важливе стратегічне значення для довгострокового зростання національної економіки.
Успішне функціонування малого інноваційного бізнесу можливе тільки за сприятливої інноваційної політики держави. В Україні прийнято багато законодавчих актів відносно інноваційної діяльності. Поки що у більшості українських підприємств внутрішніх ресурсів для фінансування інноваційних проектів не вистачає і тому завжди йдеться про залучення коштів із зовнішніх джерел, але комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності. Інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів, з кожним роком скорочується кількість інноваційно-активних підприємств у промисловості. У 2009 році їхня частка становила 12,8 %, при тому що в середині 1990-х років вона була на рівні 18-20 %, у 2007 році – 14,2 %. Ринок венчурного інвестування в Україні почав розвиватися зовсім недавно (на початку 90-х років) та венчурний бізнес знаходиться на стадії початкового розвитку. Власники фінансових ресурсів, необхідних для інвестування венчурних компаній, тільки починають розуміти, що вкладання коштів на декілька років може бути ефективним [104].
Проблема розвитку венчурних підприємств є досить актуальною в наш час, оскільки серед факторів, які гарантують стабільну та зростаючу перевагу одних країн над іншими в процесі міжнародної конкуренції, визначальне значення мають найсучасніші технології.
Офшорна компанія – це компанія, що користується пільгами у сфері оподаткування і зареєстрована в офшорній зоні. Офшорна зона – це країна або окрема територія країни, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподаткування, частково або повністю зняті митні та торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту. До таких територій належать Кіпр, Люксембург, Гонконг, Гібралтар, Сінгапур, Віргінські, Сейшельські острови та ін. Офшорна компанія не може вести господарської діяльності в країні своєї реєстрації, а власниками компанії мають бути нерезиденти цієї країни. Це вимога країн, де дозволена реєстрація таких компаній. Найчастіше офшорна зона створюється там, де слабо розвинена економіка та інших можливостей для залучення іноземного капіталу немає. Офшорна компанія забезпечує надходження фінансового капіталу в економіку країни за рахунок оплати праці офісних службовців, придбання майна та реєстраційних зборів [173].
(1 votes, average: 5,00 out of 5)