Підприємництво – Гой І. В. – 6.6 Ризики підприємницької діяльності та економічна безпека підприємства
Ризик – важливий елемент підприємницької діяльності. Основна риса характеру підприємця – нахил до ризику. Досягає успіху той підприємець, який вміє вчасно ризикувати.
Підприємницький ризик – це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
До основних чинників, що зменшують доходи підприємства, належать:
– зменшення обсягів виробництва продукції внаслідок простою устаткування, втрат робочого часу, відсутності матеріалів, збільшення браку;
– втрати позицій на внутрішньому або зовнішньому ринках через падіння попиту, дії конкурентів, низьку якість продукції;
– зниження цін на продукцію;
– збільшення матеріальних витрат, витрат на транспортування, перевитрати фонду заробітної плати;
– збільшення вартості фінансування (процента за кредит);
– збільшення відрахувань і податків.
– більш жорсткі вимоги до охорони навколишнього середовища, збільшення штрафів;
– неплатоспроможність учасників угод (партнерів), затримка платежів;
– непередбачені політичні дії;
– некомпетентність, нечесність, безвідповідальність, помилки керівництва, персоналу, партнерів;
– захворювання або смерть учасників підприємницької операції;
– стихійні лиха (повені, епідемії, землетруси, пожежі), аварії, крадіжки.
Види витрат від ризику класифікують таким чином:
1) матеріальні – витрати матеріальних об’єктів у натуральному виразі (устаткування, матеріалів, палива, енергії, продукції) ;
2) фінансові – пряма грошова шкода (штрафи, додаткові податки, витрати цінних паперів, грошових коштів);
3) витрати часу (невчасний вихід на ринок, збільшення тривалості виробничого циклу та ін.);
4) особливі – нанесення шкоди здоров’ю і життю людей, природному середовищу, престижу фірми тощо.
У зв’язку із ризиковим характером підприємницької діяльності банкрутство не є рідкістю у ринковій економіці. За практикою західних країн, 70-80 % нових фірм припиняють діяльність наприкінці другого року існування.
Значна частина вітчизняних підприємств знаходиться в стані глибокого, але прихованого банкрутства. В цих умовах необхідно привести в дію процедури санації або банкрутства. Перш ніж проводити такі процедури на підприємстві, необхідно виявити, чи дійсно воно знаходиться у неблагополучному стані та встановити причини, що сприяють розвитку кризової ситуації.
Фахівці виділяють такі Ознаки Неблагополучного (кризового) стану підприємства:
1. Скорочення обсягу реалізації.
2. Зменшення прибутку.
3. Тривалі збитки.
4. Скорочення основного капіталу (майна).
5. Зростаюча заборгованість (кредиторам, бюджету, заробітної плати).
6. Зменшення кількості грошей на рахунку та неплатоспроможність.
7. Часта зміна постачальників та ринків збуту.
8. Конфлікти, звільнення та зміни у структурі апарату управління.
9. Затримки бухгалтерської звітності.
10. Встановлення нереальних цін на продукцію підприємства.
11. Знецінення акцій підприємства.
12. Обмеження діяльності підприємства державними органами влади.
Перша та друга ознаки самі по собі не обов’язково потребують оздоровлення або ліквідації підприємства. Тимчасове зменшення прибутку і навіть збитки є природними для ринкової економіки. Така ситуація є закономірною при переході на випуск нової продукції, при освоєнні нової технології.
Пункти 3-6 характеризують прямі ознаки кризового стану підприємства. Пункти 7-12 є непрямими ознаками кризового стану підприємства для кредиторів.
Можливі Причини такого кризового становища підприємства поділяють на внутрішні та зовнішні:
– внутрішні – нестача капіталу, неправильне його використання, технічне старіння підприємства, помилкові рішення керівництва, високий рівень витрат, недосконала організація маркетингу, низька кваліфікація персоналу;
– зовнішні – падіння попиту на продукцію, зміна потреб, інфляція, політика уряду, конкуренція, розвиток науки та техніки, фінансовий стан боржників.
У разі нездатності суб’єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб’єкт (боржник) визнається неспроможним.
Щодо Неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури: Розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.
Розпорядження майном боржника – система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.
Мирова угода – домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та розстрочку платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін (прощення боргів).
Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника (зміни у керівництві підприємства, раціоналізація виробництва, режим економії, розпродаж неефективних підрозділів, зайвих запасів та устаткування).
Згідно із законодавством України банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.
Суб’єктом банкрутства (банкрутом) може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства. Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб’єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству вказаного суб’єкта можуть подати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов’язань перед кредиторами, включаючи зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), та відновлення платоспроможності цього суб’єкта (досудова санація).
Передумовою для початку процесу банкрутства є письмова заява кредитора або боржника до суду. Призначається розпорядник майна (банк), публікується об’ява про банкрутство, кредитори подають заяви до суду (протягом місяця), суд їх приймає чи відхиляє. Якщо надійшли пропозиції від бажаючих виконати зобов’язання боржника, суд може прийняти рішення про проведення санації боржника. Інакше суд визнає боржника банкрутом. Утворюється ліквідаційна комісія, яка проводить інвентаризацію і реалізацію майна банкрута. Вимоги кредиторів, незадоволені за нестачею майна банкрута, вважаються погашеними. Тому деякі закордонні науковці дають таке визначення банкрутства “це встановлена законом процедура, через яку людина або організація, що неспроможна виконати свої фінансові зобов’язання, звільняється від боргу” [142].
Боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб’єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов’язання перед кредиторами та державою. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб’єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб’єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Питаннями запобігання збитків, зменшення ризику на великих підприємствах звичайно займається менеджер з управління ризиком. Застосовують такі способи зменшення ризику:
– прогнозування тенденцій ринкової кон’юнктури (попиту, рівня конкуренції) із залученням компетентних спеціалістів (експертів, консультантів) ;
– розподіл ризику між учасниками проекту;
– утворення резервного фонду;
– страхування ризику, тобто передача ризиків страхової компанії. Для оцінювання рівня ризику розраховують такі показники:
– в абсолютному виразі ризик визначається як величина можливих втрат в матеріальному або вартісному вимірі. Втрати – це зменшення доходу порівняно з прогнозною величиною;
– у відносному виявленні ризик визначається в процентах шляхом ділення величини можливих втрат на показник фінансового стану підприємства (вартість майна (фондів); поточні витрати; капіталовкладення або очікуваний прибуток).
– оскільки ризик є імовірнісною випадковою категорією, він характеризується не тільки величиною, але і ймовірністю того, що він досягає цієї величини. Тому для розрахунку рівня ризику застосовуються методи теорії ймовірності та статистики.
Виходячи з практики, закордонні спеціалісти вважають, що можна орієнтуватись на такі граничні значення ймовірностей ризику втрат:
– для допустимого ризику, що дорівнює прибутку – 0,1;
– критичного, що дорівнює доходу – 0,01;
– катастрофічного, що дорівнює вартості майна – 0,001.
Це означає, що не слід укладати угоду, якщо в одному випадку із десяти можна втратити весь прибуток, в одному із ста – виручку, одному з тисячі – весь капітал.
На прийняття рішень впливає і психологічний аспект. Є люди, схильні, несхильні та байдужі до ризику, що визначає різні стратегії підприємницької діяльності. Справа, що є вигідною з точки зору підприємця, схильного до ризику, може бути невигідною для несхильного до ризику суб’єкта.
Ступінь ризику операції (проекту) може оцінюватись шляхом порівняння з рівнем ризику аналогічних проектів, із середньогалузевим або з граничним рівнем ризику.
Згідно з дослідженнями проведеними в західних країнах, банкрутство малих фірм зумовлює погане управління (98 %), лише 2 % причин банкрутств не залежать від фірми. Можна відмітити такі характерні помилки в управлінні та організації діяльності фірми [154, 178]:
(2 votes, average: 3,00 out of 5)