Підприємництво – Гой І. В. – 4.4 Підприємства з іноземними інвестиціями
За належністю капіталу у світі розрізняють національні, іноземні, багатонаціональні підприємства.
Національні Підприємства належать підприємцям своєї країни повністю або в частині, що забезпечує їх контроль. Наприклад, “ІВМ” при міжнародному характері своєї діяльності є національною фірмою США, тому що зареєстрована у США і тільки 4% її акцій знаходяться в іноземних суб’єктів.
В Іноземних Фірмах капітал належить іноземним підприємцям повністю або в частині, що забезпечує їх контроль. Законодавство про іноземні компанії розрізняється в різних країнах і залежить від політики держави з залучення іноземного капіталу. Звичайно, в країнах світу іноземні підприємці користуються рівними правами з національними. Іноді держави встановлюють обмеження із залучення іноземного персоналу. Як правило, іноземний підприємець зобов’язаний публікувати фінансові звіти про діяльність в країні місцезнаходження. Деякі країни надають іноземним інвесторам пільговий податковий режим пільги при отриманні позик, земельних ділянок, при оплаті комунальних послуг, перевезень. Часто іноземні фірми створюються шляхом утворення нового акціонерного товариства або купівлі контрольного пакета акцій місцевих фірм. Найбільше розповсюдження має другий шлях, тому що він дозволяє використовувати наявні зв’язки, клієнтуру, знання ринку. Нерідко перед купівлею має місце тривале ділове співробітництво (торговельне, технічне, фінансове).
Багатонаціональні Фірми (змішані за капіталом) – це фірми, капітал яких належить підприємцям кількох країн, наприклад, бельгійсько-французько-американсько-швейцарський концерн “Філліпс”.
Від вищезгаданих слід відрізняти міжнародні фірми, сфера діяльності яких територіально розповсюджується на зарубіжні країни шляхом створення філіалів, дочірніх компаній. Велика частина міжнародних компаній за належністю капіталу є національними. Різновидом міжнародних є транснаціональні корпорації (ТНК) – багатогалузеві компанії з технологічною і подетальною спеціалізацією підрозділів, коли частина технологічного процесу переноситься в інші країни. Обслуговуючі ТНК, невеликі національні фірми виходять на світові ринки. Наприклад, європейські автомобільні компанії замовляють вузли і деталі в азійських країнах.
Багатонаціональні компанії називають спільними підприємствами в тому випадку, коли метою їх створення є здійснення спільної підприємницької діяльності. Особливо багато спільних підприємств є в галузях, що потребують великих капіталовкладень, науково-технічного співробітництва – нафтохімічна, хімічна промисловості, атомна енергетика, галузі машинобудування, будівництво великих об’єктів. В більшості країн розроблено спеціальні закони для спільних підприємств. У багатьох промислове розвинутих країнах існують засоби фінансового сприяння створенню спільних підприємств, наприклад програма (ІУРР) Європейського Союзу.
Згідно із законодавством України Підприємством з іноземними інвестиціями Є підприємство, в статутному капіталі якого не менш як 10 % становить іноземна інвестиція.
Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об’єкти, інвестування в які не заборонено законами України.
До установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями ставляться спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціненої в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ.
Іноземним підприємством В Україні є унітарне або корпоративне підприємство, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки України. Іноземне підприємство фактично є різновидом підприємства з іноземними інвестиціями.
Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності в Україні підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних підприємств законом “Про режим іноземного інвестування іншими законами. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися в Україні у таких формах:
– часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
– створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
– придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
– придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
– придбання інших майнових прав;
– господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;
– в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України. Так, іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо).
Підприємство з іноземною інвестицією – складна форма співробітництва. Для нього характерна така організація, за якої учасники підприємства вкладають власний капітал, і тому виникають вимоги гарантій, що забезпечують захист вкладеного капіталу і можливість повернення його за певних обставин. Іноземні інвестиції в Україні не піддягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, етзоотій. Іноземним інвесторам гарантується перерахування за кордон їх прибутків та інших сум, що отримані на законних підставах.
Інтеграція економіки України з економіками інших держав потребує наявності у неї саме такого господарства, яке є в інших розвинутих країнах. Практика міжнародних економічних відносин показала, що спільні підприємства стають останнім часом найбільш комплексною формою промислово-економічного співробітництва, яке включає в себе процеси науково-технічної, виробничої та збутової взаємодії партнерів. У країнах з розвинутою ринковою економікою близько 40% підприємств є спільними.
Створення спільних підприємств – важлива ланка залучення додаткових ресурсів в економічний потенціал України, а також можливість виходу на сучасний рівень техніки, технології та організації виробництва.
Створення підприємства з іноземною інвестицією (спільного підприємства) надає ряд переваг для його учасників:
– можливість створення великомасштабного виробництва за рахунок залучення додаткового капіталу та устаткування;
– доступ до нових ринків збуту, торговельних мереж;
– використання закордонного досвіду технології, організації виробництва, маркетингу, навчання персоналу;
– доступ до джерел сировини та дешевої робочої сили;
– зниження податків, митних та інших зборів;
– зниження політичного ризику шляхом залучення країн партнерів-учасників;
– покращення іміджу.
Для українських та іноземних партнерів характерні певні переваги з числа названих. Ефективному функціонуванню спільних підприємств сприяє раціональне поєднання сильних сторін партнерів. Серед переваг вітчизняних партнерів, які можуть корисними для функціонування спільних підприємств можна виділити знання українського ринку, зв’язки з українськими підприємствами – постачальниками та покупцями продукції тощо.
Для країни в цілому, на території якої розташоване спільне підприємство, існують такі вигоди:
– залучення до країни матеріальних і фінансових ресурсів;
– сприяння розвитку транспорту, банківської і страхової систем;
– залучення новітніх зарубіжних технологій та досвіду менеджменту;
– створення робочих місць та підготовка кваліфікованих кадрів;
– насичення внутрішнього ринку та вихід на іноземні ринки (підвищення експортного потенціалу) та зменшення небажаного імпорту;
– додаткові надходження до бюджету країни;
– використання корисних копалин (якщо країна сама не може їх використовувати та пропонуються вигідні умови використання).
Можливі також і негативні наслідки від присутності спільного підприємства в країні:
– ігнорування інтересів країни-господарки (розміщення екологічно небезпечних виробництв);
– проведення досліджень концентрується в більш розвинутій країні, а в менш розвинутій – тільки виконавчі операції;
– висока оплата запрошених іноземних спеціалістів викликає соціальну напруженість.
Часто метою підприємців з розвинутих країн, які здійснюють інвестиції в країнах, що розвиваються, є захоплення джерел сировини, ринків збуту, отримання пільг, прикриваючись вивіскою місцевого підприємства.
Діяльність спільного підприємства більш складна, ніж національного з таких причин:
– необхідно підтримувати зв’язки з іншою країною;
– можливі обмеження уряду приймаючої країни (за кількістю зайнятих, рівнем заробітної плати, платежами до бюджету, захистом навколишнього середовища);
– відмінність культури, мови, національних особливостей;
– особливості ринків збуту, сприйняття реклами;
– різний рівень промислового, комерційного розвитку і соціального забезпечення;
– зміна курсів валют;
– складність правового забезпечення діяльності;
– опозиція громадських сил і спілок.
При обгрунтуванні доцільності створення підприємства з іноземною інвестицією порівнюються варіанти організації виробництва, економічні показники діяльності з використанням та без використання іноземних інвестицій (фінансування, постачання, технології, устаткування, збут, кількість робітників, заробітна плата, якість продукції, прибуток, рентабельність).Основні економічні показники, в тому числі продуктивність праці, фондовіддача, загалом у сукупності спільних підприємств як правило вищі, ніж на інших підприємствах [131].
Залучення іноземного капіталу – одна із важливих проблем в українській економіці. За даними Держкомстату, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 1 січня 2011 р. склав 44,7 млрд. дол., що на 11,6% більше обсягів інвестицій на початок 2010р., та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол. Проте обсяг іноземних інвестицій на душу населення в Україні в 2-7 разів менший порівняно з країнами Східної Європи та в 10-20 разів – порівняно з розвинутими країнами. У Російській Федерації в 2010 р. обсяг іноземних інвестицій на душу населення (без урахування реінвестицій) становив 1300 дол., в Туреччині – 1150, Південно-Африканській Республіці – 1600, В’єтнамі – 900 дол.
На початок 2011 р. інвестиції надійшли в Україну зі 125 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більше 82% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр -9914,6 млн. дол., Німеччина – 7076,9 млн. дол., Нідерланди – 4707,8 млн. дол., Російська Федерація – 3402,8 млн. дол., Австрія – 2658,2 млн. дол., Франція -2367,1 млн. дол., Сполучене Королівство – 2298,8 млн. дол., Швеція -1729,9 млн. дол., Віргінські Острови, Британські – 1460,8 млн. дол. та Сполучені Штати Америки – 1192,4 млн. дол.
На початок 2009 р. кількість іноземних підприємств в Україні становила 2307, на початок 2010 р. – 2272, на 1.07. 2011 р. – 2235. Чинники, що стримують іноземне інвестування в економіку України, наступні:
– економічна та політична нестабільність;
– нестабільність законодавства. Іноземним інвесторам необхідно прогнозувати результати діяльності хоча б на 5-10 років, інакше вони відмовляються ризикувати;
– всеохоплююча бюрократія – складність реєстрації підприємства, численні ліцензії, квоти, мито, тривале очікування на кордоні;
– недостатні державні гарантії захисту інвестицій;
– відсутність нормальних побутових умов;
– з іншої сторони – недобросовісність, ненадійність зарубіжних партнерів.
Приваблює іноземних інвесторів в Україну сировина, сільгосппродукція та її переробка, продукція машинобудування, сприятливий клімат, географічне розташування, транспортні зв’язки, кваліфікована та дешева робоча сила. За даними на початок 2011 року іноземні інвестиції здійснювались переважно у фінансову діяльність (33%), промисловість(31,9%), торгівлю (10,8%), будівництво (5,2%), діяльність транспорту і зв’язку (3,9%).
(2 votes, average: 3,50 out of 5)